Ухвала суду № 63981187, 11.01.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 240/726/14-ц Номер провадження 22-ц/775/49/2017

Головуючий в I інстанції Попович І.А. Єдиний унікальний номер 240/726/14-ц

Суддя доповідач Новосьолова Г.Г. Номер провадження 22-ц/775/49/2017

категорія 27

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Новосьолової Г.Г.

суддів Мальованого Ю.М., Новосядлої В.М.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором мотивуючи свої вимоги наступним.

11 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у сумі 21 600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 10 березня 2014 року має заборгованість 12 569,73 гривень, яка складається з: 4 330,33 гривень заборгованість за кредитом, 4 323,35 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 079,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 250,00 гривень - штраф (фіксована частина), 586,65 гривень - штраф (процентна складова) та яку позивач просив стягнути з відповідачки.

08 вересня 2014 року ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу передано на розгляд до Олександрівського районного суду Донецької області (а.с.32 Т.1).

24 грудня 2014 року рішенням Олександрівського районного суду Донецької області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено (а.с.80-81, 120-123 Т.1).

27 січня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд (а.с.146-148 Т.1).

19 травня 2016 року заочним рішенням Олександрівського районного суду Донецької області позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволені, стягнуто з відповідачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 12 569 грн. 73 коп., вирішено питання про стягнення судових витрат (а.с.176 Т.1).

19 серпня 2016 року ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області заочне рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 19 травня 2016 року скасовано (а.с.237 Т.1).

28 жовтня 2016 року рішенням Олександрівського районного суду Донецької області позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 11 червня 2007 року у сумі 8 653,68 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 330,33 гривень та заборгованості за відсотками у сумі 4 323,35 гривні. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

- позивач в позовної заяві не зазначив дату з якої почалася прострочка виплати, а суд не досліджуючи в поновному обсязі всі матеріали справи помилково дійшов до висновку, що початком перебігу строку позовної давності є 01 листопада 2012 року (строк дії картки закінчився 31 жовтня 2012 року), тобто наступний день закінчення строку дії картки, а не дата з якої припинилось погашення по кредиту;

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, але судом першої інстанції було проігноровано лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування строків позовної давності».

В судове засідання сторони не з'явилися, але про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать телефонограми за №№5775-5776 у журналі телефонограм (а.с.86).

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсоткам, тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови « Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 червня 2007 року відповідачка уклала з ЗАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав їй кредитні кошти у вигляді кредиту 21 600 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (картка НОМЕР_1) (а.с.10 Т.1).

Пунктом 5.5 Умов та Правил договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, він сплачує банку відсотки за підвищеною відсотковою ставкою або додатку комісію, розміри яких встановлюються тарифами.

Відповідачка належним чином не виконувала обов'язки по сплаті заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого станом на 10 березня 2014 року вона складається із суми заборгованості за тілом кредиту - 4 330,33 гривень, заборгованість за відсотками 4 323,35 гривень, заборгованість за комісією 3 079,40 гривень, штраф фіксована частина - 250 гривень, штраф процентна складова - 586,65 гривень.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками правильно виходив з того, що вимоги позивача підтверджені належними письмовими доказами поданими в межах позовної давності.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись у строк, що встановлений у договорі.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов'язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядок, встановлені договором.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле month).

Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена в постановіВерховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи вбачається, останній платіж ОСОБА_2 здійснено 23 червня 2010 року, останній раз користування платіжною карткою НОМЕР_1 було 29 червня 2010 року, що підтверджується випискою руху за основною карткою (а.с.18-31, 47 Т.2).

Згідно довідки наданої позивачем термін дії картки НОМЕР_1 виданої позивачем відповідачки ОСОБА_2 за кредитним договором б\н від 11 червня 2007 року, відповідає 31 жовтня 2012 року (а.с.172 Т.1).

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 04 червня 2014 року та просив стягнути заборгованість в повному обсязі станом на 10 березня 2014 року (а.с.2-4 Т.1).

Отже, апеляційний суд вважає, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом в межах строку позовної давності.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, вбачається що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсоткам, оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду в межах строку позовної давності.

Довід апеляційної скарги про те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, але судом першої інстанції було проігноровано лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування строків позовної давності» є необґрунтованим.

Зі змісту листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування строків позовної давності» вбачається, що у разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, 13 жовтня 2016 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із запереченням на позовну заяву про стягнення заборгованості, де зазначала про пропуск позивачем строку позовної давності (а.с.8 Т.2).

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, суд першої інстанції врахував надані заперечення відповідачкою, але правильно виходив з того, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не встановлено.

У відповідності до частини 1 статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308,315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 28 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді