Постанова № 63979182, 10.01.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2017 року № 813/4333/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретар судового засідання Присташ І.М.,

представник позивача Вовчака А.В.,

представник відповідача Холявки І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (надалі - ТзОВ «Мобіжук», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - Залізнична ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 07.16.2016 року №0001121401 форми «Р».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки позивача, документація по взаємовідносинам позивача з ТзОВ «Промостар Україна», ТзОВ «Вальтерія», ТзОВ «Хіт Лайн», ТзОВ «Сілезія», ТзОВ «Делівері Групп» належним чином не досліджувалася, висновки акту перевірки базуються на припущеннях, доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру відповідних операцій не підтверджені належними доказами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надав усні пояснення по суті позовних вимог та просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем у період з 21.11.2016 року по 29.11.2016 року проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук», код ЄДРПОУ 37741113, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2016 року по 30.09.2016 року, про що 06.12.2016 року складено акт №2209/13-03-14-01/37741113.

На підставі складеного за результатами перевірки акта відповідачем 07.12.2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001121401 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в розмірі 7548999,00 грн. (5032666,00 грн. основний платіж, 2516333,00 грн. штрафна (фінансова) санкція).

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято згідно викладених у акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог п. 189.1 ст. 189; п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) ТзОВ «Мобіжук» занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2016 року по 30.09.2016 року всього на загальну суму 5032666,00 грн., в тому числі за травень 2016 року на суму 1808220,00 грн., за червень 2016 року на суму 3224446,00 грн.

На думку відповідача, вказане порушення полягає у не підтвердженні позивачем реальності господарських операцій з ТзОВ «Промостар Україна», ТзОВ «Вальтерія», ТзОВ «Хіт Лайн», ТзОВ «Сілезія», ТзОВ «Делівері Групп». Відтак, при з'ясуванні зазначеного порушення відповідач діяв виключно в межах повноважень наданих йому чинним законодавством.

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В силу ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач має в оренді офісні та складські приміщення у м.Львові та м.Києві, що підтверджується договорами оренди та актами приймання передачі.

Позивачем укладено з ПАТ «Київстар» договір поставки №69 від 01.02.2015 року, з ТзОВ «Астеліт» договір від 01.07.2012 року, відповідно до яких позивачем придбавалися стартові пакети, стретч-картки та обладнання для доступу у мережу Інтернет.

Згідно договорів та видаткових накладних придбавалися у іноземного підприємства «Логін» та «І-АР-СІ», ТзОВ «Кенексі», ТзОВ «Самсунг Електронікс», ТзОВ «ASBIS-Україна», ТзОВ «Ель-Сістем», ТзОВ «Елко-Україна», ТзОВ «ДФ Плюс», іноземне підприємство «Матрікс-Про», ТзОВ «Єврокоммерз Юкрейн», ТзОВ «Навігатор Корпорейшн», ПП «Софія і К», ТзОВ «СВП Плюс», ТзОВ «МТІ», ТзОВ «Група Юг Львів» та інших продавців - мобільні телефони, смартфони та аксесуари.

У подальшому позивачем мобільні телефони, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв'язку реалізовано:

-ТзОВ «Промостар Україна» згідно договору №20.04/16 від 20.04.2016 року (т.1 а.с.92-95), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (т.1 а.с.123-125, 128, 133-135, 138), податковими накладними (т.3 а.с.149-165, т.5 а.с.73-74). Оплата за проданий товар отримана на рахунок у банківській установі, що підтверджується випискою банку (т.4 а.с.9-84). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.126-127, 129-132, 136-137);

-ТзОВ «Вальтерія» згідно договору №31.05/16 від 31.05.2016 року (т.1 а.с.99-102), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (т.1 а.с.178-182, 185, 188, 191-198, т.5 а.с.77-78), податковими накладними (т.3 а.с.228-250, т.4 а.с.1-8). Оплата за проданий товар отримана на рахунок у банківській установі, що підтверджується випискою банку (т.4 а.с.9-84).Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.183-184, 186-187, 189-190);

-ТзОВ «Хіт Лайн» згідно договору №20.05/16-01 від 20.05.2016 року (т.1 а.с.104-107), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (т.1 а.с.199-203, 206, 209, 212-218), податковими накладними (т.3 а.с.121-148, т.5 а.с.71-72). Оплата за проданий товар отримана на рахунок у банківській установі, що підтверджується випискою банку (т.4 а.с.9-84). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.204-205, 207-208, 210-211);

-ТзОВ «Селезія» згідно договору №20.05/16 від 20.05.2016 року (т.1 а.с.109-112), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (т.1 а.с.159-162, 165-166, 169-171, 174-177), податковими накладними (т.3 а.с.166-195, т.5 а.с.75-76). Оплата за проданий товар отримана на рахунок у банківській установі, що підтверджується випискою банку (т.4 а.с.9-84). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.163-164, 167-168, 172-173).

-ТзОВ «Делівері Групп» згідно договору №25.05/16 від 25.05.2016 року (т.1 а.с.114-117), що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (т.1 а.с.139-143, 146-150, 153-158), податковими накладними (т.3 а.с.196-227, т.5 а.с.69-70). Оплата за проданий товар отримана на рахунок у банківській установі, що підтверджується випискою банку (т.4 а.с.9-84). Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.144-145, 151-152).

Вказані господарські операції відображено в обліку позивача, суми податку на додану вартість позивачем у повній мірі відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість (т.4 а.с.86-250).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (надалі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 року №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Як вже було зазначено, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України).

Згідно з пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Факт придбання позивачем товару та використання його у власній господарській діяльності шляхом продажу та отримання від цього економічної вигоди підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити.

Водночас суд звертає увагу відповідача, що за умовами укладених позивачем з контрагентами договорів, позивач не поставляв і не зобов'язувався поставляти товар покупцям. Згідно з умовами договорів покупці товар отримували на складі позивача і всі витрати та процедури по навантаженню, розвантаженню, перевезенню здійснювали самі. Відповідно позивач не є ні замовником, ні відправником, ні перевізником, а отже у жодному випадку не може мати товарно-транспортних документів на придбаний у нього товар покупцями.

На час здійснення спірних господарських операцій ТзОВ «Промостар Україна», ТзОВ «Вальтерія», ТзОВ «Хіт Лайн», ТзОВ «Сілезія», ТзОВ «Делівері Групп» були зареєстровано в установленому законом порядку, відповідали ознакам та поняттю юридичної особи та виступали правоздатним учасником господарського обороту.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 року, суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Відтак, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що ввезений позивачем товар реалізовано іншим контрагентам, ніж ті, щодо яких у матеріалах справи містяться первинні бухгалтерські документи. Відповідачем також не вжито достатніх заходів по встановленню залишків ввезених позивачем згідно вантажно-митних декларацій товарів.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не вповні дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001121401 від 07.12.2016 року слід визнати протиправним і скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001121401 від 07.12.2016 року складене Залізничною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (код ЄДРПОУ 37741113) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 113 234 (сто тринадцять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 10 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39554382).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 січня 2017 року.