Вирок № 63972218, 10.01.2017, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/1074/16-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.01.2017 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Котельви К.О.,

при секретарях Білоус М.І., Остапчук М.Ю.

за участю: прокурора Максимціва Б.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференціїкримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Матусів, Шполянського району, Черкаської області, українця, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє 03.03.2011 року Каховським міськрайонним судом Херсонської області, за ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, зареєстрованого та проживаючого за адресою:АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 органами досудового розслідування обвинувачується в тому, що 05.09.2015 року близько 06:10 години, будучи в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи на пл. Різні, 13 у м. Львові, діючи в групі, за попередньою змовою із ОСОБА_3, маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, повторно, з метою протиправного збагачення, застосував до потерпілого ОСОБА_4 насильство, яке проявилось у нанесенні ударів руками по обличчю ОСОБА_4, відкрито заволоділи його мобільним телефоном марки «LENOVO» моделі «А369і» вартістю 1100 грн., який був у чохлі чорного кольору вартістю 80 гривень, в якому знаходилась карта пам'яті об'ємом 16 Гб, вартістю 200 гривень, сім картка оператора «Київстар» вартістю 20 грн., на рахунку якої знаходились кошти в сумі 35 гривень та оператора «Лайф» вартістю 20 гривень, на рахунку якої знаходились кошти в сумі 10 гривень, чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1445 гривень.

На переконання суду, в результаті дослідження, аналізу та оцінки перевірених судом доказів, не знайшло свого підтвердження пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення, виходячи з нижченаведеного.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочині заперечив, пояснив, що незаконного заволодіння чужим майном не вчиняв. 05.09.2015 року вступив в конфлікт з потерпілим, оскільки переплутав його з іншою особою, з якою посварився напередодні та наніс йому удар в обличчя. У відповідь потерпілий теж наніс йому удари. При цьому потерпілий сам віддав телефон ОСОБА_5, з яким останній втік. Подальша доля телефону йому не відома.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що 05.09.2015 року він сидів на зупинці громадського транспорту. До нього підійшов ОСОБА_1 і одразу наніс удар в обличчя, вирвав з рук телефон і передав його ОСОБА_5 Він почав кричати, що викличе поліцію, тоді ОСОБА_1 перекрив йому шлях, а ОСОБА_3 почав бігти з телефоном, після чого між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 почалась бійка. ОСОБА_1 наніс близько 4-5 ударів, ОСОБА_4 теж наніс йому удари і намагався його захопити, щоб він не втік, але ОСОБА_1 вирвався та втік в іншу сторону. ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Крім показань обвинуваченого та потерпілого судом були досліджені наступні докази:

-Ксерокопія коробки мобільного телефону моделі Lenovo A369I, чорного кольору.

-Висновок медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп'яніня № 001350 від 05.09.2015 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння.

Аналіз та оцінка досліджених судом доказів дозволила прийти до висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Вищеперелічені докази підтверджують, що 05.09.2015 року між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_1 на зупинці громадського транспорту дійсно відбувся конфлікт, в результаті якого обвинувачений наніс потерпілому удар. ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння. При цьому телефоном потерпілого заволодів ОСОБА_3 та втік у протилежному напрямку.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що доводи сторони обвинувачення про умисел обвинуваченого на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого - побудовані на припущеннях та не підкріплені належними і допустимими доказами.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2,4,7 та 11 до Конвенції».

Нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі «Barbera Messegu ahd Iabardo v Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитись на користь підсудного.

Відповідно до роз'яснень п. 23 Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані - суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється судом у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність визнати ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та виправдати останнього через недоведеність вчинення кримінального правопорушення.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368- 371, п. 2 ч. 1 ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Виправдати ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, через недоведеність вчинення ним даного кримінального правопорушення.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази по справі відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Головуючий суддя К.О. Котельва