Ухвала суду № 63966765, 10.01.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шеремет А.М., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Орган опіки та піклування Костопільської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Корецької районної державної адміністрації; про відібрання малолітніх дітей та повернення їх матері,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Костопільського районного суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Орган опіки та піклування Костопільської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Корецької районної державної адміністрації; про відібрання малолітніх дітей та повернення їх матері.

Рішенням Костопільського районного суду від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено: відібрано неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, від батька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_1, та повернуто їх на виховання матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, жительці АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 551, 20 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач покликався на порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до його незаконності і необґрунтованості.

На її обґрунтування зазначав про неврахування судом визнання позивачем тих обставин, що діти постійно, з народження і по даний час, проживають в АДРЕСА_1. Вони не змінювали свого місця проживання і не жили з матір'ю після припинення сторонами шлюбних відносин. Позивач без його згоди та не повідомивши про свій намір розлучитися, забрала дітей та вирішила жити у будинку матері. Він не викрадав дітей, як стверджує позивач, а повернув їх додому, де вони зареєстровані та проживають з народження, відвідують школу та бажають проживати надалі. Підтвердженням факту постійного проживання дітей у АДРЕСА_1 є ряд довідок та інших документів, які містяться у матеріалах справи.

Вказував, що він не чинив позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, що стверджується наданими ним доказами, показаннями свідків та поясненнями позивача. Всупереч вимогам ст. 162 СК України позивач не довела, що діти проживали з нею, а він, самочинно, без згоди матері, змінив місце проживання, викравши їх.

Вважав помилковим залишення без уваги судом позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена в справі № 352/1727/14-ц від 14.09.2016 року з аналогічних правовідносин.

Крім того, без відповідності вимогам ст. 212 ЦПК України всі надані докази тлумачилися судом виключно на користь позивача. При цьому вважав, що оскаржуване рішення суперечить ст.ст. 212, 213 ЦПК України та роз'ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення в цивільній справі" щодо законності та обґрунтованості рішення.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове - про відмову в позові.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відбираючи малолітніх дітей у батька і повертаючи їх матері, суд першої інстанції правильно виходив з того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, після розірвання шлюбу між сторонами вже визначено місце проживання дітей спільно з матір'ю, а тому підстав для залишення позову без задоволення не встановлено.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого у них народилися діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі рішення Корецького районного суду від 29 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дітей визначено разом з матір'ю (а.с. 3-4, зв.). Дане рішення після його перегляду 29 червня 2016 року апеляційним судом набрало законної сили та є чинним (а.с. 5-6, зв.).

Відповідно до ч. 3. ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ. у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно з ч. 1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Органами опіки і піклування Корецької та Костопільської районних державних адміністрацій за результатами обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача і відповідача, психологічного обстеження малолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, надано свої письмові висновки від 15.12. 2016 року №01\17\5189\16 і від 26.12.2016 року №3937\01-31\16 щодо доцільності повернення на виховання їхньої матері - ОСОБА_2

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, в т.ч. встановивши, що відповідач самоправно, без згоди матері, забрав у неї малолітніх дітей, перешкоджаючи у праві зустрічатися з дітьми, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відібрання дітей та повернення їх матері, оскільки малолітні діти не повинні, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучені зі своєю матір'ю. При цьому, ним правильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо доводів автора апеляційної скарги про те, що він без згоди матері не змінював проживання дітей, адже повернув на їхнє попереднє місце проживання в АДРЕСА_1, де вони зареєстровані і мешкають з народження, а тому недоцільною є зміна їхнього проживання та навчання, то вони спростовуються наявністю рішення Корецького районного суду від 29 січня 2016 року.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування. підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових позицій інших судів не заслуговують на увагу. Так, на відміну від англосаксонської (прецедентної) системи права, в Україні діє нормативна система права, яка не передбачає обов'язковості рішень одних судів при вирішенні подібних правовідносин іншими судами. Виняток складають лише висновки Верховного Суду України щодо неоднакового застосування норм права, які викладаються у його постановах відповідно до ст. 360 (7) ЦПК України, і з якими до того ж суд нижчої інстанції може не погодитися, навівши відповідні мотиви.

Не можна погодитися і покликаннями про хибність правової оцінки доказів у справі.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Між тим, фактів про існування таких процесуально-правових порушень відповідач не навів, а апеляційним судом не було здобуто.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються правильністю висновків суду.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: