Рішення № 63966368, 06.01.2017, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/1035/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

06 січня 2017 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.

при секретарі судового засідання Хонькович Л.І.

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та розподіл спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2005 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який припинено 11 серпня 2015 року на підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду від 30 липня 2015 року. Під час шлюбу сторонами було придбано, зокрема, автомобіль марки CITROEN BERLINGO, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2.

15 липня 2015 року вищевказаний автомобіль CITROEN BERLINGO було продано за 76 тисяч гривень ОСОБА_4.

Оскільки автомобіль продано без її відома і письмової згоди як співвласника, і, вважаючи, що продаж вчинено з метою уникнення розподілу спільного майна подружжя, позивач 10 листопада 2016 року звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки CITROEN BERLINGO, укладений 15 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, повернути вищевказаний автомобіль ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на ? ідеальної частки автомобіля марки CITROEN BERLINGO та за ОСОБА_3 право власності на ? ідеальної частки автомобіля марки CITROEN BERLINGO без його реального розподілу і залишити майно у спільній частковій власності, стягнути з відповідачів судові витрати.

Позивач у судовому засіданні повністю підтримала позов і суду пояснила, що під час шлюбу вона з ОСОБА_3 за кордоном заробили гроші і придбали свій перший автомобіль. З часом вони продали той автомобіль, доклали гроші і придбали інший, і так далі аж до купівлі у 2012 році автомобіля CITROEN BERLINGO, 2000 року випуску, номерний знак НОМЕР_2. Стосунки у сім`ї погіршувалися і в червні 2015 року вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. На друге судове засідання ОСОБА_3 приїхав на автомобілі CITROEN BERLINGO, але номерні знаки уже були транзитні. На її запитання, ОСОБА_3 заявив, що вона нічого не отримає після розірвання шлюбу. Оскільки так і сталося, вона звернулася за консультацією до адвоката і той зібрав докази про відчуження автомобіля ОСОБА_4 і про відсутність доказів про купівлю ними житлового будинку.

В судових дебатах ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 половину вартості автомобіля CITROEN BERLINGO, а її представник - адвокат ОСОБА_2 просив задовольнити позов у тому вигляді, який пред'явлено до суду.

Відповідач ОСОБА_3 позовну вимогу не визнав, суду пояснив: Насправді він у власності до автомобіля CITROEN BERLINGO мав два чи три інших автомобіля. Однак на купівлю спірного автомобіля йому 50 тисяч гривень дали його батьки, а тому не вважає його спільною сумісною власністю. Дійсно він вчинив продаж цього автомобіля без письмового дозволу колишньої дружини, але він мусив повернути грошові борги, які їх сім`я мала після пожежі, що сталася у будинку, який вони винаймали для проживання.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився. 04 січня 2017 року надіслав суду нотаріально посвідчену заяву (а.с. 81), у якій заперечив проти позову в частині про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки, купуючи автомобіль, йому не було відомо про сімейні стосунки продавця та його фінансові проблеми. Як добросовісний набувач, він оплатив у повному обсязі ОСОБА_3 вартість спірного автомобіля, повертати який не збирається.

Розглянувши справу в судовому засіданні, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи та подані сторонами докази в їх сукупності, враховуючи положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд прийшов до висновку, що, з урахуванням норм чинного законодавства та актів міжнародного права, позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

З огляду на правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 січня 2005 року по 11 серпня 2015 року (а.с. 12).

Під час шлюбу 29 травня 2012 року сторони придбали, зокрема, автомобіль CITROEN BERLINGO, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, що стверджується результатами аналітичного пошуку транспортного засобу по «НАІС ДДАІ» МВС України (а.с. 14).

Нормами чинного сімейного законодавства, зокрема, ст. 60 СК України, визначено, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо не доведено протилежне.

За клопотанням позивача в судовому засіданні було допитано як свідків ОСОБА_5 (мати), ОСОБА_6 (сестра) та ОСОБА_7 (чоловік сестри). Свідки суду ствердили, що автомобіль CITROEN BERLINGO було придбано подружжям ОСОБА_3 за спільні кошти з метою, аби ОСОБА_3 міг здійснювати свою діяльність з продажу причепів.

Суд надає віри таким поясненням свідків, оскільки вони узгоджуються між собою, з інформацією про наявність у подружжя ОСОБА_3 інших автомобілів (а.с. 14), а також із поясненнями позивача та відповідача ОСОБА_3 про те, що подружжя за зароблені за кордоном кошти придбало свій перший автомобіль, а потім продавали попередній автомобіль і купували наступний.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просив допитати в якості свідків своїх батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також чоловіка сестри ОСОБА_10. Свідки суду заявили, що в середині квітня 2012 року батьки передали ОСОБА_3 50 тисяч гривень, яких не вистачало для покупки автомобіля CITROEN BERLINGO.

До таких пояснень свідків суд відноситься критично і вважає їх способом захисту інтересів близької особи, оскільки іншими належними доказами такі пояснення свідків та самого відповідача ОСОБА_3 не підтверджуються.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Чинним законодавством безпосередньо не визначено поняття цінного майна в контексті здійснення правочинів одним з подружжя, однак законодавцем у ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України надається визначення протилежного поняття - дрібного побутового правочину, а саме - правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Із довідки начальника територіального сервісного центру 0543 регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області (а.с. 14) слідує, що 18 червня 2016 року ОСОБА_3 зняв автомобіль CITROEN BERLINGO з обліку для реалізації.

На підставі відповідного пакета документів (а.с. 15-19), в тому числі довідки-рахунку (а.с. 18), автомобіль CITROEN BERLINGO, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 було реалізовано за 76 тисяч гривень і 15 липня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_4. На ТЗ було видано номерний знак НОМЕР_3 (зворот а.с. 19).

Враховуючи ціну договору купівлі-продажу автомобіля, суд беззаперечно відносить це майно до категорії цінного.

Згідно з ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладання одним із подружжя договорів, які потребують, зокрема, державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Із пакета документів, наданого для перереєстрації ТЗ (а.с. 15-19), слідує, що письмового дозволу від дружини власника-відчужувача на реалізацію ТЗ не було отримано. Про такий факт стверджує позивач, а також його не заперечує відповідач ОСОБА_3 Зокрема, у своїх поясненнях ОСОБА_3 заявив, що до цього автомобіля він продавав два чи три автомобіля, і щодо жодного з них не отримував письмової згоди дружини.

Але законодавством не передбачено недійсності правочину при відчужені спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя.

Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України, при укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, № 6-1912цс15 від 27 січня 2016 року, № 6-2811цс15 від 30 березня 2016 року, № 522/2038/14 від 12 жовтня 2016 року.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, які відповідають вимогам належності та допустимості.

За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Як заявили суду сторони, новий набувач їх автомобіля CITROEN BERLINGO ОСОБА_4 - їх кум. Враховуючи, що дії по відчуженню автомобіля були вчинені ОСОБА_3 ще під час існування його шлюбу з позивачем, що ОСОБА_4, як близькій до подружжя особі, було відомо про попередні відчуження подружжям автомобілів, суд переконаний, що він не міг знати, що ОСОБА_3 не отримав згоди на відчуження автомобіля від ОСОБА_1 чи, що він діяв не в інтересах сім`ї.

Принаймні належними доказами протилежне доведено в суді не було.

У п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено про рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, від 12 жовтня 2016 року № 522/2038/14. У цих позиціях зазначено, що при розгляді спорів про визнання недійсними правочинів з відчуження спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Отже, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу ТЗ недійсним.

Вимога про повернення автомобіля від ОСОБА_4 до його попереднього власника - ОСОБА_3 заявлена представником позивача як правовий наслідок недійсності правочину. Так, ст. 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У даній конкретній справі позивач ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу ТЗ, а також цей договір не визнано недійсним.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.

Цей висновок суду ґрунтується на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 522/2038/14.

Крім того, пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української PCP N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7 і 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

ОСОБА_4 добросовісно набув у власність автомобіль CITROEN BERLINGO, зокрема, виконав умови договору про оплату його вартості, а тому не може бути позбавлений права володіти і розпоряджатися цим майном на власний розсуд.

Отже, в цій частині позову (повернення майна) також слід відмовити.

Щодо вимоги про визнання права власності на ? частину автомобіля CITROEN BERLINGO за кожним із колишнього подружжя ОСОБА_1, суд вважає, що вона також не може бути задоволена з огляду на наступне:

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, уже належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне. Тому повторне визнання права власності на майно подружжя не може мати місця, оскільки на таке майно розповсюджується презумпція спільної сумісної власності.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши та оцінивши всі обставини справи, перевіривши їх доказами, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необгрунтовність позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Оскільки суд цим рішенням прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні і підстави для стягнення із відповідачів судових витрат.

Керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 31, 369, 388, 203, 215, 216, 218 ЦК України, ст.ст. 3, 6, 8, 10, 57-64, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та розподіл спільного майна подружжя.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Мурованокуриловецький районний суд.

Особи, які брали участь справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: _____