Рішення № 63943601, 04.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/1788/16-ц Провадження № 22-ц/772/173/2017Головуючий в суді першої інстанції Проць В. А.Категорія 5 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02.12.2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Козятинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися у суд з позовом до ОСОБА_4, Козятинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Зазначали, що вони з 26.07.2008 року перебувають у шлюбі. ОСОБА_2 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їхня сусідка - ОСОБА_5 На день своєї смерті, ОСОБА_5 проживала у свого сина та невістки без реєстрації у АДРЕСА_4 куди переїхала влітку (липні) 2003 року. З часу, як ОСОБА_5 виїхала на проживання до м. Вінниці, тобто, з липня 2003 року позивачі разом із своєю сім'єю по даний час відкрито, безперервно володіють та користуються квартирою під АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_5, доглядають за квартирою, підтримують в належному стані, обробляють земельну ділянку біля будинку, не допускають завдання шкоди цьому майну. Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина і єдиним спадкоємцем є її син - ОСОБА_4, який з часу смерті ОСОБА_5 не заявляв жодних прав на спадщину, в тому числі на квартиру АДРЕСА_2. Квартира, яка належала ОСОБА_5 входить до цілого житлового будинку, який розділений на три квартири і пошкодження частини буднику, а саме, квартири, яка належала ОСОБА_5 могло суттєво вплинуло і на стан інших квартир, а тому, з липня 2003 року вони постійно піклуються про технічний стан квартири померлої ОСОБА_5

Посилаючись на наведені обставини та положення ст.41 Конституції України, чч.1, 2 ст.328, чч.1, 4 ст.344, п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивачі просили визнати за ними право спільної сумісної власності за набувальною давністю на квартиру під АДРЕСА_2 яка згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.06.1996 року виданого Козятинською дистанцією цивільних споруд, зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному БТІ за реєстровим №141 належала ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02.12.2016 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно чч.1 та 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає ст.213 ЦПК України.

Установлено і не заперечується сторонами, що позивачі з 26.07.2008 року перебувають у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, яке видане 26.07.2008 року відділом РАЦС Козятинського міськрайонного управління юстиції Вінницької області, за актовим записом № 60.

Згідно свідоцтва про право власності від 26.07.2007 року, виданого Козятинською міською радою на підставі рішення виконкому від 31.03.2006 року за №173 ОСОБА_2 є власником 1/3 частки квартири будинку АДРЕСА_2.

З часу коли їхня сусідка ОСОБА_5, яка згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.06.1996 року виданого Козятинською дистанцією цивільних споруд, зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному БТІ за реєстровим №141 була власником квартири під АДРЕСА_2, виїхала на проживання до м. Вінниці, тобто, з липня 2003 року позивачі разом із своєю сім'єю по даний час підтримували в належному стані ззовні квартиру АДРЕСА_3, а саме, білили та проводили незначні ремонти, а також, обробляли земельну ділянку біля частини будинку, яка належала ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, яка на день своєї смерті проживала у свого сина ОСОБА_4 та невістки без реєстрації в АДРЕСА_4 куди переїхала ще влітку (липні) 2003 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що син ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на протязі шестимісячного строку не заявляв про відмову від прийняття спадщини, а тому відповідно до ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі безпосередньо самою квартирою не користувались, оскільки ключі були у сина померлої та не сплачували рахунки за електрику та інші комунальні платежі, а також, земельний податок за користування присадибною земельною ділянкою. Позивачі в судовому засіданні не надали належних та допустимих доказів, які б свідчили про добросовісність заволодіння ними квартирою ОСОБА_5, а лише встановлено ту обставину, що вони ззовні підтримували у належному стані квартиру, оскільки існувала небезпека погіршення стану квартири.

Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до чч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст.344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викраденння, шахрайство). По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги. По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч.2 ст.344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) норми ст.344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання за рішенням суду права власності на нерухоме майно (ч.4 ст.344 ЦК України) може мати місце з 1 січня 2001 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції в повній мірі не врахував тієї обставини, що позивачі почали володіти спірною квартирою з липня 2003 року. Факт добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння визнається відповідачами та не ніким не заперечується.

Проте відмовляючи у прийнятті визнання відповідачами позову з тих підстав, що таке визнання суперечить закону, суд першої інстанції всупереч ч.4 ст.174 ЦПК України не постановив окремий процесуальний документи про відмову в прийнятті визнання відповідачами позову та не навів мотивів у чому визнання позову відповідачами суперечить закону.

Позов, в тому числі і мотиви викладені у ньому, а також наявність обставин, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги, були визнані відповідачами, а тому, в силу положень ч.1 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Суд першої інстанції не врахував цих вимог закону і безпідставно не прийняв визнання позову відповідачами, яке, на думку колегії суддів, не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Беручи до уваги наведене, що позивачі добросовісно заволоділи квартирою і понад 10 років продовжують відкрито, безперервно нею володіти, судова колегія вважає, що рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02.12.2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Козятинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісною власності за набувальною давністю на квартиру під АДРЕСА_2, яка згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.06.1996 року виданого Козятинською дистанцією цивільних споруд, зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному БТІ за реєстровим №141 належала ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ А.Ю. Зайцев

Судді: /підпис/ О.С. Панасюк

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом.

Суддя: