Постанова № 63940924, 01.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 р. Справа № 804/6714/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лашка О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина польова пошта В3422 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Військової частина польова пошта В3422 Міністерства оборони України, в якому просить:

- Визнати протиправною відмову командира Військової частини польова пошта В3422 Міністерства оборони України полковника ОСОБА_2 щодо звільнення мене ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, викладену у листі від 07.09.16р.;

- Зобовязати Військову частину польова пошта В 3422 Міністерства оборони України в особі командира військової частини звільнити позивача ОСОБА_1 з військової служби у звязку із закінченням строку дії Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 04.10.13р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.10.2013 р. уклав з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини А1126 контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України строком на три роки. 31 серпня 2016 р. позивач звернувся до командира Військової частини Польова пошта В3422 із рапортом про звільнення з військової служби згідно п. «а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак у відповідь отримав лист від командира Військової частини Польова пошта В3422 про відмову у звільненні у зв'язку із запровадженим в Україні особливим періодом, який передбачає окремий перелік підстав звільнення зі служби відповідно до ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зважаючи на особливий період, дія контракту продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації, а звільнення з військової служби можливе лише з конкретно визначених підстав. Позивач вважає, що контракт укладений між ним та Міністерством оборони України укладений до полій, які стали причиною проведення мобілізації та відповідно запровадження особливого періоду, тому на думку ОСОБА_1, він на є військовослужбовцем, прийнятим на військову службу внаслідок чи під час проведення мобілізації чи дії особливого періоду.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився про дату, час та місце розгляду адміністративного суду повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи, подав до суду заперечення в яких просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову, з огляду на те, що Указом в.о. Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 р., затвердженого Законом України № 1126-VII від 17.03.2014 р., оголошено та розпочато часткову мобілізацію. Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» в Україні настав особливий період, який триває до цього часу. В редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 18.03.2015 р. п.2 ч.9 ст.23 передбачає, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абз.2 ч.3 цієї статті та ч.8 ст.26 цього Закону. З огляду на зміни в законодавстві, що регулює спірні правовідносини, оскаржуваний лист від 07.09.16р. складений у суворій відповідності до нього та за наявності законодавчо встановлених підстав для продовження контракту.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

04.10.2013р. між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини А1126 полковника ОСОБА_3 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

07 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини В3422 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п. «а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».

03 серпня 2016 р. ОСОБА_4 отримав письмове розяснення, оформлене листом від 07.09.16р., згідно якого рапорт ОСОБА_1 не може бути задоволений, оскільки це суперечить ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», так як на момент його розгляду в Україні запроваджений особливий період.

Також, відповідачем у листі повідомлено позивача, що дія контракту буде подовжена понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації. В якості підстави зазначено ч.9 пп.2 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Позивач вважає таку відмову командира полковника ОСОБА_2 щодо його звільнення з військової служби за контрактом, викладену у листі від 07.09.16р. протиправною, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, слід зазначити наступне.

Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законами України Про військовий обовязок і військову службу, Про оборону України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, Указами Президента України Про часткову мобілізацію та Законами України Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1, 2, 4 статті 2 Закону України Про військовий обовязок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності; проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку(за контрактом) або за призовом; порядок проходження військової служби, права та обовязки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно вказаного Закону для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються строки військової служби в календарному обчисленні.

Пунктом б частини 6 статті 23 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється щодо військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За загальним правилом пункту а частини 6 статті 23 цього Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у звязку із закінченням строку контракту.

Відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону №2232-XII у разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Частиною 3 статті 23 Закону №2232-XII передбачено, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію; для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців.

Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частина 8 статті 26 Закону №2232-XII передбачає підстави звільнення військовослужбовців під час особливого періоду:

- з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 та 3 (пункт 1),

- воєнного стану(пункт 2),

- після прийняття рішення про демобілізації (пункт 3).

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те , що закінчення дії строку контракту є підставою для його розірвання у тому випадку, якщо не було виявлено бажання військовослужбовця укласти новий контракт, при цьому в односторонньому порядку продовження дії строку контракту на проходження військової служби понад встановлений контрактом строк можливо лише виключно у разі настання особливого періоду.

На думку суду, особливості продовження строку військової служби та підстав звільнення з військової служби є підставою виникнення цього спору та повязано із початком та закінченням особливого періоду, а також питанням чи у всіх випадках оголошення мобілізації прийматиметься рішення про демобілізацію.

Визначення особливого періоду надано в статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Законі України Про оборону України.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України Про оборону України передбачає, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що в розглянутому періоді в Україні не оголошено воєнний час, отже й, відсутні підстави для вирішення питання про переведення економіки, органів влади, юридичних осіб та військових формувань в умови мирного стану (часу), а саме - демобілізації.

Виконуючим обовязки Президента України 17.03.2014 року було видано Указ Про часткову мобілізацію №303/2014, яким оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб, цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною ОСОБА_4 України Законом України Про затвердження Указу Про часткову мобілізацію №1126-VII від 17.03.2014 року, який набрав чинності 18.03.2014 року.

Указом Виконуючого обовязки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року Про часткову мобілізацію оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною ОСОБА_4 України Законом України Про затвердження Указу Про часткову мобілізацію №1240-VII від 06.05.2014 року, який набрав чинності 07.05.2014 року.

Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року Про часткову мобілізацію оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною ОСОБА_4 України Законом України Про затвердження Указу Про часткову мобілізацію №1595-VII від 22.07.2014 року, який набрав чинності 24.07.2014 року.

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року Про часткову мобілізацію оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною ОСОБА_4 України Законом України Про затвердження Указу Про часткову мобілізацію №113-VIII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 20.01.2015 року.

Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено в статтях 1 Законів України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.

Доводи відповідачів, що закінчення особливого періоду має здійснюватись шляхом оголошення Указу Президента України Про демобілізацію, у звязку із чим особливий період не закінчується періодами, визначеними Указами Президента України Про часткову мобілізацію, та триває по сьогоднішній день - суд вважає помилковими з огляду на наступне.

Так, контракт укладений до виникнення особливого періоду. При цьому, відсутня пряма норма, яка повязує закінчення особливого періоду виключно із демобілізацією.

Як зазначалось вище, з 04.09.2014 року внесені зміни до статті 23 Закону Про військовий обовязок і військову службу, шляхом доповнення частиною 3, відповідно до якої для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі:

- виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,

- оголошення рішення про проведення мобілізації та (або)

- введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади,

строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Як зазначено вище, календарний строк контракту позивача закінчився 26.02.2016 року.

В цей час продовжувалась кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, однак, закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015 року), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже, суд доходить висновку, що станом на 31.08.2016 року закінчився особливий період, у звязку із чим відсутні підстави для продовження строку контракту військовослужбовця.

З цих же підстав відсутності особливого періоду 31.08.2016 року, відсутні й підстави для продовження строку контракту на період до оголошення демобілізації, що визначено частиною 9 статті 23 Закону №2232-XII.

Так, чинне законодавство України не повязує у виключній формі закінчення особливого періоду із прийняттям рішенням про демобілізацію, до якої (демобілізації) також не відносяться окремі випадки звільнення осіб, прийнятих на службу за призивом або за контрактом під час дії особливого періоду та на такий період, оскільки рішення саме про демобілізацію вказаних осіб Указом Президента України на час розгляду справи не приймалось. Також про це свідчить норма частини 7 статті 23 Закону №2232-XII.

Прийняття рішення про демобілізацію прямо повязано із закінченням раніше введеного воєнного стану (настання воєнного часу), що випливає із абзацу третього пункту 1 частини 9 статті 23 вказаного Закону.

На думку суду, настання особливого періоду повязано із оголошенням мобілізації, що в подальшому випливає або в 1) закінчення особливого періоду із спливом періоду на який оголошено мобілізацію або в 2) введення воєнного стану ((настання воєнного часу), що в подальшому потребує демобілізації як переходу до мирного стану (часу)).

Підтвердженням такого висновку є перелік випадків звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду з військової служби, визначений у пункті 3 частини 8 статті 26 Закону №2232-XII.

Так, після прийняття рішення про демобілізацію підлягають звільненню:

а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;

б) у звязку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Інші підстави звільнення після прийняття рішення про демобілізацію не передбачені.

Таким чином, у разі прийняття правової позиції відповідачів, суд доходить висновку про відсутність кореспонденції норм права (частини 3 та 9 статей 23 та пункту 3 частини 8 статті 26 Закону №2232-XII) щодо строку продовження строку контракту на час до закінчення особливого періоду та підстав звільнення військовослужбовців за контрактом, що повязуються із наявністю рішення про демобілізацію.

В такому випадку суд мав би констатувати відсутність підстав звільнення позивача до досягнення ним граничного віку проходження служби або отримання несумісної із службою. хворобою, у разі неприйняття Президентом України рішення про демобілізацію, за наявності одного лише факту часткової та обмеженої періодом мобілізації, що прямо свідчило б про дискримінацію позивача та порушення судом вищенаведених норм матеріального права у формі їх неправильного застосування.

Враховуючи вищевикладене та те, що за матеріалами справи встановлено, що позивач з рапортом про звільнення з військової служби у звязку з закінченням строку дії контракту звернувся 31.08.2016 року, тобто після закінчення строку контракту та після закінчення особливого періоду, який діяв до 22.08.2015 року, а тому у відповідача - військової частини були відсутні правові підстави для відмови у звільненні позивача з військової служби у запас за його рапортом у звязку з припиненням контракту, а тому дії військової частини, які полягають у відмові звільнити позивача з військової служби у звязку із незакінченням особливого періоду підлягають визнанню судом протиправними, а на захист порушеного права позивача суд, зобовязує військову частину польова пошта В3422 прийняти наказ про звільнення позивача зі служби.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає зодоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частина польова пошта В3422 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову командира Військової частини польова пошта В3422 Міністерства оборони України полковника ОСОБА_2 щодо звільнення мене ОСОБА_1 з військової служби за контрактом, викладену у листі від 07.09.16р.;

Зобовязати Військову частину польова пошта В 3422 Міністерства оборони України в особі командира військової частини звільнити позивача ОСОБА_1 з військової служби у звязку із закінченням строку дії Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 04.10.13р.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_5