Постанова № 63940913, 22.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 р. Справа № 804/958/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретаріОСОБА_4 за участю: позивача представника відповідачів представника відповідача-1 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_8 до відповідача-1: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, відповідача-2: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-4: Міністерства внутрішніх справ України про скасування наказів та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_8 з позовом до відповідача-1: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, відповідача-2: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, відповідача-4: Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням його уточненої редакції від 19.09.2016 року, просить суд:

1) визнати протиправним та зобовязати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, скасувати наказ № 80 о/с від 21.08.2015 року в частині звільнення ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 31.08.2015 року;

2) зобовязати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, винести наказ про поновлення ОСОБА_8 на посаді старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол УМВС України на Придніпровській залізниці з 31.08.2015 року, та занести відповідні записи у трудову книжку;

3) зобовязати ГУМВС України в Дніпропетровській області, а у разі його ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, видати наказ про прийняття ОСОБА_8 для подальшого проходження служби на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ ОСОБА_9 міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області з 31.08.2015 року, згідно з раніше погодженого рапорту та занести відповідні записи у трудову книжку;

4) визнати протиправним та зобовязати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, скасувати наказ № 83 о/с від 04.09.2015 року в частині звільнення ОСОБА_8 з ОВС України в запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 04.09.2015 року, та занести відповідні записи у трудову книжку;

5) зобовязати Головне управління МВС України в Дніпропетровській області, а у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, внести зміни в наказ про прийняття ОСОБА_8 для подальшого проходження служби на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ ОСОБА_9 міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області з 31.08.2015 року, вважаючи працюючим з 04.09.2015 року, та занести відповідні записи у трудову книжку;

6) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_8 для зайняття посади з 07.11.2015 року у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

7) зобовязати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ України, спростувати неправдиві дані внесені до подання про звільнення ОСОБА_8 з ОВС через скорочення штатів і службової характеристики, скласти і видати подання, службову характеристику з обєктивним урахуванням особистого вкладу ОСОБА_8 в роботу відповідача-1;

8) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - з Міністерства внутрішніх справ України, грошове забезпечення, за період вимушеного прогулу з 05.09.2015 року по фактичну дату винесення відповідного судового рішення та винесення наказу Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області про переведення ОСОБА_8 на посаду у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області у розмірі повного середньомісячного грошового забезпечення, яке ОСОБА_8 отримував у 2015 році із розрахунку його середньоденного грошового забезпечення, яке складало 131,74 грн., вказавши повну суму грошового забезпечення;

9) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - з Міністерства внутрішніх справ України, грошову компенсацію за несвоєчасну видачу трудової книжки згідно зі ст. 235 КЗпП України у розмірі 5928,30 грн.;

10) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - з Міністерства внутрішніх справ України, моральну шкоду за несвоєчасну видачу трудової книжки, що призвело до грубого порушення вимог законодавства про працю у сумі 1000,00 грн.;

11) стягнути з УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - з Міністерства внутрішніх справ України, моральну шкоду за протиправне звільнення, грубе порушення моїх конституційних прав, грубе порушення вимог законодавства про працю та позбавлення мене засобів для існування у сумі 60000,00 грн.;

12) зобов'язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ, перерахувати та стягнути на користь ОСОБА_8 грошове забезпечення, яке він отримав у серпні та вересні 2015 року, встановивши премію не менше 10 % від посадового окладу та як наслідок цього, перерахувати суму грошового забезпечення за серпень та вересень 2015 року та суму одноразової матеріальної допомоги при звільненні та здійснити дані фінансові виплати відповідно до перерахунку, вказавши суму;

13) зобов'язати УМВС України на Придніпровській залізниці, а у випадку відсутності достатніх коштів або у випадку ліквідації - Міністерство внутрішніх справ, перерахувати та стягнути його грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, в сумі - 3281,21 грн.

В обґрунтування свого позову, з урахуванням його уточненої редакції, ОСОБА_8 зазначив, що вважає своє звільнення незаконним, стверджує про відсутність юридичного факту ліквідації відповідача-1, бо було проведено лише його реорганізацію шляхом приєднання до відповідача-2. Після набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» функції, які були покладені законом на міліцію, стала виконувати Національна поліція. Відповідачем-1 не виконаний обовязок щодо належного працевлаштування позивача згідно з вимогами трудового законодавства та не зясована можливість використання його для подальшого продовження служби. З невідомої причини та невідомо коли, відповідачем було прийнято рішення про відмову в оформленні матеріалів на посаду оперуповноваженого СКР Баглійського РВ ОСОБА_9 Незаконне звільнення призвело до вимушених змін у його житті, матеріальної та моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню.

Позивач та його представник пояснили обставини справи таким чином, як про це зазначено вище.

Представники відповідачів заперечували проти задоволення цього адміністративного позову, зазначивши, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Адже відповідачі при винесенні оскаржуваних наказів, вчиненні інших оскаржуваних дій щодо звільнення ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ, діяли на підставі та у межах повноважень, передбачених законом.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 24.06.2016 року розглядувана адміністративна справа була обєднана в одне провадження з адміністративною справою № 804/14983/15 (804/3387/16) з присвоєнням єдиного номеру 804/958/16. Адже частина позовних вимог по справі №804/958/16 співпадає з частиною позовних вимог по справі № 804/14983/15. Ухвалою ВАС України від 05.04.2016 року по справі № 804/14983/15 були скасовані постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2015 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 року. Тому, справа № 804/14983/15 була повернута на новий розгляд до суду першої інстанції, їй було присвоєно новий реєстраційний номер 804/3387/16.

Заслухавши пояснення сторін, що брали участь у справі, дослідивши письмові докази в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення розглядуваного адміністративного позову, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 01.03.2004 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

21.04.2015 року згідно наказу відповідача-1 від 17.04.2015 року № 107 «Про організаційно-штатні зміни в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці» було ліквідовано штатну чисельність підрозділів Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН). У цей же день позивача письмово попередили про звільнення 21.06.2015 року з посади начальника СБНОН відповідно до трудового законодавства.

Для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС) 22.04.2015 року ним було написано рапорт на переведення до Управління-2 на нижче займану посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку (далі - СКР) ОСОБА_10 ДМУ Управління-2, який був погоджений з керівництвом ОСОБА_10 - 22.04.2015 року.

23.04.2014 року для всіх працівників підрозділів БНОН Управління-1 була проведена кадрова комісія, під час засідання якої всім були запропоновані вакантні посади в Управлінні-1.

Під час засідання кадрової комісії позивач повідомив про бажання далі проходити службу в ОВС та про те, що 22.04.2015 року він подав рапорт на посаду старшого оперуповноваженого СКР ОСОБА_10 Управління-2. Попри це, йому було запропоновано на вибір дві посади, а саме: о/у СКР лінійного пункту міліції на ст. Новоолексіївка ЛВ на ст. Мелітополь та старшого о/у СКР лінійного пункту на ст. Пологи лінійного відділу (далі ЛB) на ст. Запоріжжя, пояснивши, що в Управлінні-1 для нього немає інших вакантних посад. Хоча за поясненнями ОСОБА_8 на той час в ЛB на ст. Дніпропетровськ були наявними нижче займані вакантні посади заступника начальника СКР ЛВ на ст. Дніпропетровськ та помічника начальника ЛВ на ст. Дніпропетровськ - оперативного чергового ЛВ на ст. Дніпропетровськ.

15.05.2015 року ОСОБА_8 отримав витяг з протоколу кадрової комісії, у якому було вказано, що без його згоди кадрова комісія вирішила призначити його на посаду старшого о/у лінійного пункту на ст. Пологи ЛВ на ст. Запоріжжя.

У травні 2015 року, перебуваючи на посаді начальника СБНОН ЛВ на ст. Дніпропетровськ, позивач позитивно здав заліки з обовязкової щорічної перевірки професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВС України, згідно з наказом МВС України від 13.04.2012 року № 318, який зареєстровано з Міністерстві юстиції України 08.05.2012 року за № 728/21041 «Про затвердження положення з організації професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу ОВС України».

У червні 2015 року йому була запропонована вакантна посада старшого оперуповноваженого (о/у) групи кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу (далі - КМСД ЛВ) на ст. Нижньодніпровськ-Вузол Управління-1, на яку він погодився і подав рапорт на переведення. Згідно висновку атестаційної комісії було вирішено, що ОСОБА_8 відповідає посаді старшого о/у групи КМСД ЛВ на ст. Нижньодніпровськ-Вузол. Тож позивач проходив службу в ОВС на зазначеній посаді.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці» від 08.06.2015 року № 664 Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці було ліквідоване та створена комісія з його ліквідації. Цей наказ прийнято на виконання положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх з справ» від 12.02.2015 року.

29.06.2015 року позивача письмово попередили про можливе скорочення згідно з наказом МВС України від 22.06.2015 року № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», проте з його змістом не ознайомили.

Крім того, 29.06.2015 року позивача було попереджено про звільнення з 31.08.2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, пп. «з» п. 63 та пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Так, у період з червня 2015 року позивач зясовував спірні питання свого працевлаштування з відповідачами через рапорти, усні та письмові повідомлення.

Загалом у цей час ОСОБА_8 було запропоновано на вибір дві посади, а саме: оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного пункту міліції на ст. Новоолексіївка ЛВ на ст. Мелітополь та старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного пункту на ст. Пологи ЛВ на ст. Запоріжжя. Однак, попередньо позивач вже написав рапорт на переведення його до ОСОБА_10 А керівництвом ОСОБА_10 прийнято рішення про відмову у доцільності переводу позивача для подальшого проходження служби у ОСОБА_10, особова справа позивача повернута на адресу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

Тому, 18.07.2015 року ОСОБА_8 написав рапорт на переведення на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ ОСОБА_9 міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Однак, рішенням керівництва ОСОБА_9 міського управління було відмовлено позивачу в оформленні матеріалів на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Баглійського РВ після ознайомлення з матеріалами його особової справи та спілкування з працівниками внутрішньої безпеки.

02.10.2015 року до позивача надійшов лист від відповідача-1 від 24.09.2015 року №5/5905 з інформацією про його звільнення з органів внутрішніх справи за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, через скорочення штатів та додано два витяги з наказів про звільнення.

Відтак, згідно з витягом з наказу відповідача-1 № 80 від 21.08.2015 року о/с ОСОБА_8 було звільнено з ОВС України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС через скорочення штатів з 31.08.2015 року.

Згідно з витягом з наказу відповідача-1 від 04.09.2015 року № 83 о/с було внесено зміни в наказ № 80 о/с від 21.08.2015 року і ОСОБА_8 було звільнено з ОВС України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС через скорочення штатів з 04.09.2015 року.

Не погодившись із діями відповідачів та винесенням вищевказаних наказів про його звільнення та внесення змін до наказу про його звільнення щодо дати звільнення, ОСОБА_8 звернувся до суду із відповідним позовом та похідними від цього позовними вимогами.

Суд зазначає, що у розділі IV Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 144 (чинне) викладено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів, але значення терміну «скорочення штатів» не розкрито, у зв'язку із чим при встановленні наявності такого скорочення і правомірності його проведення слід керуватися нормами трудового законодавства.

Підпунктом «г» п. 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Оскільки процедура звільнення зі служби через скорочення штатів Положенням або іншим спеціальним нормативно-правовим актом щодо проходження позивачем служби детально не визначена та спеціальним нормативним актом не можуть бути звужені права працівника, порівняно з правами, передбаченими КЗпП України, то в частині процедури звільнення працівника з підстав скорочення штату підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно зі ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Звільнення зі служби через скорочення штатів відповідно до Розділу VII Положення № 114 допускається при відсутності можливості подальшого використання на службі. Тобто, роботодавець зобовязаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоровя і які може виконати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що спірні правовідносини виникли під час реорганізації відповідача-1 шляхом приєднання до відповідача-2.

Згідно з п. 7 наказу МВС України від 14.04.2015 року № 431 «Про заходи щодо реформування ОВС» наказано опрацювати питання щодо реорганізації та підпорядкування лінійних відділів управлінь МВС на залізницях головним управлінням, управлінням МВС в областях, місті Києві.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» від 22 червня 2015 року №741 лінійний відділ на станції Нижньодніпровськ-Вузол Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці не ліквідовувався, а реорганізовувався, тобто скорочені штатні посади були додані до інших підрозділів внутрішніх справ та ці посади були запропоновані працівникам, які вивільняються. Тобто, на Міністерство внутрішніх справ України покладається обовязок працевлаштувати в органах внутрішніх справ працівників реорганізованого управління.

Тож, наявним є факт не ліквідації відповідача-1, а його реорганізації шляхом приєднання до відповідача - 2.

Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У зв'язку з цим суд при розгляді справи виходить з необхідності визначення обґрунтованості дій суб'єкта владних повноважень щодо прийнятих ним рішень у поєднанні з метою видання наказів щодо наданих на це повноважень, зокрема щодо питання чи дійсно мало місце ліквідація органу, чи його реорганізація пов'язана зі зміною в організації виробництва і праці, функцій цього органу, скорочення чисельності або штату працівників (згідно з Постановою Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі № 21-8а 14).

Під час реорганізації структури МВС, а саме передачі правоохоронних функцій, майна та штату працівників відповідача-1 до відповідача-2 відсутній юридичний факт змін в організації виробництва і праці, який є підставою для звільнення працівника відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Тож судом встановлено, що відповідачами не було враховане переважне право позивача на залишення на службі відповідно до ч.3 ст. 42 КЗпП України, стаж його роботи в ОВС, у повному обсязі не розглянуто питання доцільності та можливості подальшого використання на службі, не було вжито ніяких заходів для переведення його на іншу посаду для продовження служби за наявності такого бажання у позивача, не надано суду відповідних доказів.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 протиправно було звільнено із органів внутрішніх справ, порушені вимоги чинного законодавства України. Також суд звертає увагу на той факт, що на час пропонування позивачу вакантних посад оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного пункту міліції на ст. Новоолексіївка ЛВ на ст. Мелітополь та старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного пункту на ст. Пологи ЛВ на ст. Запоріжжя, ним вже був погоджений з керівництвом ОСОБА_10 рапорт на переведення на нижче займану посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку ОСОБА_10 ДМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Тобто, відповідачами не виконано обовязку щодо належного працевлаштування позивача з дотриманням процедури, встановленої законом.

У зв'язку з цим протиправні накази про його звільнення та про внесені зміни до наказу про звільнення щодо дати звільнення мають бути скасовані, а на МВС України, враховуючи реорганізацію Управління МВС України на Придніпровській залізниці, має бути покладений обов'язок поновити позивача на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України з 05 вересня 2015 року. Тому, позовні вимоги пунктів 1, 4 є такими, що підлягають задоволенню. А похідні від цього позовні вимоги, викладені в пунктах 2, 3, 5 7 є такими, що задоволенню не підлягають, бо є передчасними.

Відповідно до п. 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового й начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Аналізуючи наведені норми права, суд прийшов до висновку, що спеціальним законодавством встановлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі Інструкція № 499), визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 1.3 Інструкції № 499 встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо (п. 1.5 Інструкції № 499).

Згідно з п. 1.7 Інструкції № 499, при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до п. 1.18 Інструкції № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Відповідно до пп. 2.2.5 Інструкції № 499, у разі звільнення зі служби виплата посадового окладу за займаною посадою припиняється з дня, наступного за днем виключення особи рядового чи начальницького складу зі списків особового складу органу, підрозділу, закладу чи установи органів внутрішніх справ.

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, суд, за принципом аналогії права, керується приписами Постанови Кабінету Міністрів України ви 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок № 100), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

В матеріалах справи міститься довідка про доходи позивача, відповідно до якої грошове забезпечення старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на станції Нижньодніпровськ-Вузол майора міліції ОСОБА_8 на день звільнення з ОВС 04.09.2015 року у місячному розмірі складає 1734,38 грн. Враховуючи це, розмір грошового забезпечення ОСОБА_8 за один календарний день за останні два місяці його роботи липень, серпень 2015 року складає 55,95 грн. (з розрахунку 1734,38 грн. / 31 календарний день місяця за п. 1. 7 Інструкції № 499).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, у звязку зі встановленою протиправністю звільнення позивача, не більше ніж за рік становить - 20421,75 грн. (55,95 грн. х 365 днів = 20421,75 грн.).

Тож, позовна вимога у п. 8 про стягнення на користь ОСОБА_8 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді у цій частині підлягає задоволенню з визначенням суми грошового забезпечення.

З урахуванням вищезазначеного, що стосується позовних вимог, заявлених у пунктах 9, 12 про стягнення з відповідача-1 грошової компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки за положенням ст. 235 КЗпП України, зобовязання відповідча-1 перерахувати та стягнути на його користь грошове забезпечення за серпень та вересень 2015 року, встановивши премію не менше 10 % від посадового окладу та як наслідок суму одноразової матеріальної допомоги при звільненні, здійснити дані фінансові виплати відповідно до перерахунку задоволенню не підлягають, з огляду на їх необґрунтованість. Як і позовна вимога зазначена у п. 13 позовних вимог, бо відповідні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану чергову відпустку за 2015 рік, були здійснені відповідачем, що вбачається з відомостей довідки № 84 від 05.09.2016 року, копія якої є наявна в матеріалах справи.

Щодо заявлених позовних вимог у пунктах 10 та 11 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що такі задоволенню не підлягають, та звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом. іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від впни цих органів.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1695 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем суду також не надано.

Згідно положень ст.ст. 69, 70, 71 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, під час судового розгляду справи, суд прийшов до висновків про протиправність прийнятих відповідачами наказів про звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ та внесення змін до наказу про звільнення, необхідність поновлення позивача на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20421,75 грн.

Тому, цей адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 80 о/с від 21.08.2015 року в частині звільнення ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ за пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) та № 80 о/с від 21.08.2015 року в частині виправлення дати звільнення ОСОБА_8 з 31.08.2015 року на 04.09.2015 року, зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України поновити ОСОБА_8 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України з 05.09.2015 року, стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20421,75 грн. підлягає задоволенню, в іншій частині залишенню без задоволення.

Згідно зі ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (п. 3).

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 1734,38 грн. підлягає негайному виконанню.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, то суд зазначає, що на підставі ст.ст. 87, 94 КАС України, положень Закону України «Про судовий збір», з урахуванням рішення суду про часткове задоволення адміністративного позову, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 150,00 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 80 о/с від 21 серпня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_8 з органів внутрішніх справ за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці № 83 о/с від 04 вересня 2015 року, яким внесено зміни до наказу № 80 о/с від 21 серпня 2015 року в частині виправлення дати звільнення ОСОБА_8 з 31 серпня 2015 року на 04 вересня 2015 року.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_8 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України з 05 вересня 2015 року.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_8 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20421,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання постанови суду в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_8 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць - 1734,38 грн. та поновлення на службі.

Присудити на користь ОСОБА_8 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці судові витрати у розмірі 150,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2016 року.

Судді (підписи) Постанова не набрала законної сили 27 грудня 2016 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_1