Рішення № 63936594, 03.01.2017, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1927/14-ц

Провадження № 2/304/11/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2016 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Шешені М. О.,

при секретарі - Гарайдич Р.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання незаконним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та відновлення стану, який існував раніше,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4, та зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати бетонну огорожу встановлену на земельній ділянці в АДРЕСА_1, на проміжку між земельними ділянками НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, виділеної йому згідно Генерального плану від 01 серпня 1946 року. Так, на виконання рішення виконкому Перечинської селищної ради народних депутатів від 18 квітня 1986 року №43, яким йому надано дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку на зазначеній земельній ділянці, йому було видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, як індивідуальному забудовнику. Генеральний план, що знаходиться в даному паспорті, визначив конфігурацію та розміри земельної ділянки, яка за ним закріплена та на якій йому дозволено будівництво житлового будинку. У подальшому рішенням виконкому Перечинської селищної ради від 28 серпня 1997 року №49 "Про надання у постійне користування та передачу у приватну власність земельних ділянок" йому було передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,15 га в АДРЕСА_2, а рішенням Перечинської міської ради від 17 вересня 2013 року №214 йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром 0,10 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої в АДРЕСА_2. Отже, таким чином, з наведених документів чітко вбачається розміри та конфігурація земельної ділянки, яка спочатку була за ним закріплена, а потім рішенням Перечинської міської ради передана у власність. Після чого, він з метою виготовлення державного акту на посвідчення права власності на земельну ділянку, звернувся до відповідача з вимогою погодити суміжну межу, однак останній безпідставно відмовив йому в цьому. Тоді в серпні 2013 року ним було подано звернення до Перечинської міської ради про вирішення земельного спору. Відповіддю №Д-72/08-12 від 25 серпня 2014 року йому було відмовлено у розгляді та вирішенні даного земельного спору. Тоді , постановою Перечинського районного суду від 01 квітня 2014 року Перечинську міську раду було зобов'язано розглянути та вирішити даний земельний спір. На виконання вищевказаної постанови суду Перечинською міською радою було проведено обстеження земельних ділянок, за результатами якого складено Акт обстеження земельних ділянок від 19 травня 2014 року, з якого йому стало відомо про існування у відповідача Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. Однак, він вважає вказаний державний акт незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його виготовленні, в порушення Інструкції «про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою та договір оренди землі», з ним взагалі не було погоджено межі спірної земельної ділянки, хоча він є суміжним землекористувачем. Також вважає, що при виготовленні оскаржуваного державного акту порушено конфігурацію земельної ділянки, яка йому раніше виділялась, оскільки відповідно до Генерального плану від 01 серпня 1946 року та схем земельних ділянок для будівництва житлових будинків в АДРЕСА_1, ширина ділянки НОМЕР_2 становить 14,5м, а ширина ділянки НОМЕР_3 - 17,0м, тоді як у державному акті зазначено, що ширина земельної ділянки НОМЕР_3 розширена з 17,0м. Наочно площа накладення земельних ділянок чітко вбачається з матеріалів польових геодезичних робіт і плану земельної ділянки в АДРЕСА_2. Такий стан справ порушує його право вільно володіти та розпоряджатися земельною ділянкою у розмірах, які були раніше йому виділені, та не дає йому можливості належним чином оформити право власності на земельну ділянку. Крім цього, на земельній ділянці, межа якої встановлена згідно незаконного державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, встановлено бетонну огорожу, яку він також просить демонтувати.

У судовому засіданні позивач та його представник просив позов задовольнити, при цьому, посилаючись на те, що позивач особисто взагалі не підписував акт погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року, що, в свою чергу, на їх думку, є достатньою підставою для визнання незаконним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_4 та зобов'язання останнього демонтувати бетонну огорожу, встановлену на земельній ділянці в АДРЕСА_1, на проміжку між земельними ділянками НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Разом з цим, представник позивача просив суд допитати його довірителя - позивача ОСОБА_1 у якості свідка в підтвердження факту не підписання таким акту погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року.

Допитаний у судовому засіданні позивач ОСОБА_1, в якості свідка показав, що він особисто не підписував акт погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року. Однак, звідки там в акті його паспортні дані йому не відомо.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив і просив у такому відмовити. При цьому, посилаючись на те, що він особисто не був присутнім під час погодження меж земельної ділянки, оскільки виготовлення технічної документації уповноважив свою матір ОСОБА_5 Однак, як зі слів його матері ОСОБА_5 так і його батька ОСОБА_6, який був тоді присутній,- відповідач ОСОБА_1 особисто надавав був комісії як свій паспорт так і підписував у присутності членів комісії акт погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року. У зв'язку з цим, просив допитати його батьків в якості свідків з приводу встановлення даного факту.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Перечинська міська рада у судове засідання свого представника не забезпечила. Разом з цим, міський голова через канцелярію суду подав письмові заперечення, згідно яких вважає подану позивачем позовна заява є необґрунтованою, надуманою та такою, що не містить жодних належних обгрунтувань та доказів. Зокрема, доводи представника позивача про те, що межі спірної земельної ділянки позивачем не погоджувалися, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі згідно технічної документації були погоджені гр.ОСОБА_1,як суміжний землекористувачем, про що свідчить акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року, який є складовою частиною технічної документації. Саме на підставі даної технічної документації та рішення 5 сесії VІ скликання Перечинської міської ради Закарпатської області №135 «Про передачу у власність земельних ділянок, надання дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельні ділянки, призначених для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, ведення особистого селянського господарства, відмову у виділенні землі, відмову у надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення, внесення змін та доповнень до рішення сесії» від 22 травня 2012 року, було передано ОСОБА_4 земельну ділянку у власність шляхом безоплатної приватизації земельних ділянок, розміром 0,0860, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Щодо посилання представника позивача на матеріали польових геодезичних робіт і плану земельної ділянки в АДРЕСА_2, то такі документа не можуть бути взяті судом до уваги, як докази, оскільки вони не є самостійними документами і згідно чинного законодавства є тільки складовою частиною технічної документації. При цьому, така технічна документація повинна була бути затверджена Перечинською міською радою. Однак, ОСОБА_1 таку технічну документацію на затвердження Перечинській міській раді не подавав. Також, він і не надав таку технічну документацію і суду. Тому просить позивачу у задоволенні позову відмовити повністю.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила суду, що вона особисто була присутня при складанні акту погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року та особисто підписувала такий акт. Разом з цим додала, що позивач ОСОБА_1 у той день спочатку не хотів підписувати даний акт, однак потім він підписав його, при цьому надавши представникам комісії свій паспорт. Дану дії він зробив у присутності як представників комісії так і при ній та її чоловікові, при цьому у себе на подвір'ї.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив суду, що він являється чоловіком ОСОБА_5 та батьком відповідача ОСОБА_4 У той день, коли підписували акт, він знаходився разом зі своєю дружиною. Для вирішення даного питання від Перечинської міської ради прийшла була комісія у складі землевпорядника ОСОБА_7 та ще кількох її членів. Вони відразу пішли були та погодили межу з іншими суміжним землекористувачем, а саме ОСОБА_8, а потім направилися були до відповідача ОСОБА_1 Такий спочатку не хотів підписувати даний акт, однак потім він підписав його у себе на подвір»ї.

Суд, заслухавши учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Так, згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Разом з цим, згідно ч.ч.1,2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Згідно ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Разом з цим, відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Також, відповідно і до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу… Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як встановлено у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2, про що свідчить рішення виконкому Перечинської селищної ради «Про надання у постійне користування та передачу у приватну власність земельних ділянок» за №49 від 28 серпня 1997 року.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_4 являється власником суміжної земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, що стверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданим ОСОБА_4.

Разом з цим встановлено, що відповідач ОСОБА_4 при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, погодив був межу із суміжним землевласником - позивачем ОСОБА_1, про що свідчить акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року.

Твердження ж представника позивача ОСОБА_2 та самого позивача ОСОБА_1, допитаного у судовому засіданні в якості свідка, про те, що останній особисто не підписував даний акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року, не можуть бути взяті судом до уваги, як докази, оскільки такі у відповідності до вимог ст.59 ЦПК України не є допустимими доказами встановлення такого факту.

Так, допустимим доказом підписання чи не підписання ОСОБА_1 акту погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року може бути виключно висновок судової почеркознавчої експертизи, з приводу встановлення такого факту.

Однак, такий висновок у даній справі відсутній, при цьому, що судом вживалися всі передбачені законом заходи щодо призначення та проведення такої експертиза, однак така так і не була проведена ані науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС України в Закарпатській області ані Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 не надав експерту достатніх вільних зразків свого почерку (цифрового письма) та підписів виконаних ним у період до 2011 року в кількості не менше 10-15 документів.

Отже, з урахування того, що ані позивач ані його представник не надали суду жодних допустимих та належних доказів того, що акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 21.11.2011 року є підробленим, а тому суд вважає, що із-за цієї підстави державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4, не може бути визнаний незаконним та скасований.

Також, не дають підстав для визнання незаконним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_4, та зобов'язання такого демонтувати бетонну огорожу встановлену на земельній ділянці в АДРЕСА_1, на проміжку між земельними ділянками НОМЕР_2 та НОМЕР_3, і посилання представника позивача та позивача у позові на те, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивача, оскільки у підтвердження такого факту, останніми також не надано суду жодних належних та допустимих доказів про таке.

Тому, з урахуванням вищевикладеного та того, що позивач та його представник не довели суду ті обставини, на якій вони посилалися як на підставу своїх вимог, а тому суд приходить до висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.14 Конституції України, ст.ст.15,16 ЦК України, ст.ст.78,80,91, 152, 155 ЗК України, ст.ст.1, 3, 4,10,11, 59, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перечинська міська рада Закарпатської області, про визнання незаконним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та відновлення стану, який існував раніше - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: Шешеня М. О.