Ухвала суду № 63898697, 26.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7082/16 Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 22-ц/783/7197/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника позивача Львівської міської ради Ковальчук Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 листопада 2016 року у справі за позовом Львівської міської ради до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МС ОТП», Управління комунальної власності Львівської міської ради, Галицький районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння оборони України м. Львів, Установа дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова, Львівське комунальне підприємство «Снопківське» про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування держаної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 2 листопада 2016 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила Львівська міська рада.

В своїй апеляційній скарзі просять ухвалу скасувати та прийняти нову ухвалу, якою задоволити заяву Львівської міської ради про забезпечення позову щодо накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 269,7 та 112,9 кв.м. загальною площею 382,6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1. Вважають ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову. Зазначають, що суд безпідставно посилається на те, що позивач нібито не надав належних та допустимих доказів, які б обґрунтували наявність зв'язку між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Так, зокрема, суд не звернув уваги на те, що внаслідок вибуття спірних нежитлових приміщень із комунальної власності було порушено права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м.Львова. Також, вказують на те, що в подальшому спірне майно може бути декілька разів перепродане різним особам за короткий період часу з метою ускладнення процесу витребування об'єкту нерухомості. Також, вважають, що у даному спорі є доцільною необхідність забезпечення позову у спосіб, який вони просять, що є необхідною мірою для забезпечення захисту прав та інтересів справжнього власника цього майна, адже це може стати запорукою реального виконання рішення суду.

В судове засідання окрім представника позивача, решта осіб, що беруть участь у справі (їх представники) не з'явилися, причин неявки не повідомили. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 151-153 ЦПК України та відмовляючи в задоволенні заяви виходив з того, що позивачем не подано жодного належного доказу на підтвердження того факту, що незабезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення площею 269,7 та 112, 9 кв.м., загальною площею 382, 6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 може призвести до порушення прав та інтересів позивача, а також до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. За таких обставин, з врахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, так як вважав доводи такої недостатніми та не доведеними належними засобами, а тому вважав, що в задоволенні заяви слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на яке судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, може бути передано приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передане майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, Львівською міською радою заявлено позов до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МС ОТП», Управління комунальної власності Львівської міської ради, Галицький районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння оборони України м.Львів, Установа дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м.Львова, Львівське комунальне підприємство «Снопківське» про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь територіальної громади Львова в особі Львівської міської ради об'єктів нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 269,7 кв.м. та 112,9 кв.м., загальною площею 382,6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на об'єкти нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 269,7 кв.м. та 112,9 кв.м., загальною площею 382,6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, здійсненої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.

Крім цього, позивачем подано заяву про забезпечення вказаного позову, у якій позивач просить накласти арешт на спірне нерухоме майно, а саме об'єкти, що належить відповідачам. В обґрунтування безпосередньо у заяві, а, також, у поясненнях представника у суді апеляційної інстанції, зокрема, вказували і про те, що, на їх думку, існує небезпека відчуження спірного майна різним особам за короткий період часу, що мало місце до цього та ускладнить процес витребування об'єктів нерухомості для позивача, тобто може утруднити чи навіть зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та їх роз'яснень, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам вважає заяву Львівської міської ради обґрунтованою, такою, що підлягала задоволенню та безпідставно була відхилена судом першої інстанції.

Із виділених матеріалів справи, зокрема, із позовної заяви із додатками до неї (а.с. 2-28), додатково даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 66-83), вбачається, що два об'єкти нерухомого майна, які на праві власності зареєстровані за відповідачами позивач вважає набутими ними незаконно, та такими, що протиправно вибули із комунальної власності територіальної громади м.Львова та підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння на користь громади.

Зважаючи на вказане слід вважати, що між сторонами дійсно виник спір з приводу майна, яке є предметом позову.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 23-27, 66-83), власниками двох об'єктів нерухомості, що є предметом позову є відповідачі, тобто вимоги заяви про забезпечення позову, а саме про накладення арешту на спірне майно є співмірними із позовними вимогами; майно, про накладення арешту на яке подано заяву належить саме відповідачам та права інших осіб заходами забезпечення не порушуються.

Що стосується наявності чи відсутності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, то, на думку колегії суддів, є всі підстави вважати, що така існує.

Так, по-перше як вбачається із пояснень представника позивача та матеріалів справи, а саме даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 23-27, 66-83), спірне нерухоме майно та право на нього у період з липня 2016 року по листопад 2016 року п'ять разів змінювало власника при цьому востаннє зміни щодо виділення часток у об'єктах нерухомості мала місце після відкриття провадження у справі та незважаючи на перебування спору на розгляді у суді.

Наведене вказує на реальну можливість відчуження, вибуття із власності відповідачів спірних об'єктів нерухомості та відповідно реальність загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Зважаючи на вказане доводи заяви про забезпечення позову слід вважати обґрунтованими та таку слід задовольнити, скасувавши оскаржувану ухвалу із постановленням нової, чим слід визнати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги, задовольнивши таку.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.2 п.2, 312 ч.1 п.2, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Львівської міської ради - задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 2 листопада 2016 року - скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву Львівської міської рад про забезпечення позову - задовольнити.

Накласти арешт на: нежитлові приміщення площею 269,7 кв.м. та 112, 9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра