Рішення № 63888633, 29.11.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3317/2016 Справа № 490/9175/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.

при секретарі Гудковій Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соло Інвест» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2016 року позивач звернувся до суду до відповідача із наданням в подальшому уточненої позовної заяви, мотивуючи вимоги тим, що 31.09.2014 року між ним та ТОВ «Соло інвест» укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобовязалось передати йому у власність автомобіль ВАЗ 2121. Того ж дня, як передбачено умовами договору, він здійснив платіж у розмірі 40000,00 грн на рахунок ТОВ «Соло інвест»; предмет договору йому передано не було. Позивач зазначив, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача.

Посилаючись на зазначені обставини та положення статей 220,628,799,806 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII) та статей 1,2,11,16 Закону України 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі Закон№ 723/97-ВР), позивач просив визнати договір фінансового лізингу недійсним і стягнути з відповідача сплачені кошти у сумі 40000,00 грн. та 400 грн. комісії за послуги банку.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач надав суду заперечення, в яких просив суд розглядати справу у відсутність його представника та відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

31 серпня 2016 року між ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір №000841 фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль марки ВАЗ 2121.

Відповідно до додатку №1 до вищевказаного договору, вартість предмета лізингу становить 289900,00 грн., авансовий платіж 50 %, сума виплат авансового платежу 144950,00 грн., адміністративний платіж 28990,00 грн., комісія за передачу (3%) 8697,00 грн.

Згідно з додатком №2 до цього договору, специфікація автомобіля ВАЗ 2121, ціною 289900,00 грн.

У день укладення договору ОСОБА_1 подав заяву про надання йому транспортного засобу, в якій указав марку, модель та вартість предмета лізингу та отримав свій примірник договору разом з додатками до нього.

На виконання умов договору позивач 31.08.2016 року сплатив на рахунок ТОВ «Соло інцест» грошові кошти у сумі 40000,00 грн., вказавши призначення платежу адміністративний платіж згідно Договору фінансов.лізинку №000841 від 31.08.2016 р. (квитанція №0.0.609377493.1).

Згідно умов договору, адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Відповідно до п. 12.1 умов Договору, лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством , лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягають 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингождавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору.

01 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Соло Інвест» із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

Відповідно до ст. 2 цього Закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм, (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти24) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобовязався придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства (пункт 1.3 договору).

За змістом частини пятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Разом з тим, судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 31.08.2016 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістомстатті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У відповідності до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК .

Як вже зазначалося, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно пункту 4 частини першоїстатті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

При вирішенні позову, суд враховує, що відповідачем не надано відомостей про наявність ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства. Відповідно до частини першоїстатті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства , ч. 2 ст. 806 ЦК України, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від16 серпня 2014 року, укладений між сторонами по справі, нотаріально посвідчено не було.

А отже, в силу положень ст. 220 ЦК України, є нікчемним.

Тому суд приходить до висновку, що посилання позивача на несправедливі умови оспорюваного договору, а також встановлення судом відсутності нотаріального посвідчення спірного договору є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

За такого, суд вважає за необхідне, хоча позивач і обґрунтував позов лише у зв'язку із несправедливими умовами договору, проте враховуючи вищезазначене суд бере до уваги також і порушення щодо нотаріального посвідчення спірного договору і , як наслідок, його нікчемність, що є підставою для задоволення позову .

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України, що висловлено в Постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15 .

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи з меж заявлених позовних вимог , суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 1102,00 грн.

Керуючись ст. ст. 8, 10 60, 214-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №000841 від 31.08.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соло Інвест».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соло Інвест» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 40000,00 грн. та 400 грн. комісії за послуги банку, а всього 40400,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соло Інвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1102,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в строки та в порядку, передбаченому ст.ст. 294 -296 ЦПК України.

Суддя О.А. Гуденко