Постанова № 63880714, 21.12.2016, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року справа № П/811/1555/16

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Притула К.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продекспорт - К" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продекспорт - К" (далі - позивач, ТОВ "Продекспорт - К") звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000101202 та №0000111202 від 24.06.2016 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що за результатами камеральної перевірки відповідачем протиправно винесено податкові повідомлення-рішення, та податковим органом неправомірно зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом, а відтак - безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем приписів податкового законодавства.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву, обґрунтувавши тим, що об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям, на думку відповідача, відсутні.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, надавши клопотання про розгляд справи без участі.

На підставі усної ухвали, прийнятої в судовому засіданні 21.12.2016 р. та занесеної до журналу судового засідання (а.с.211-212), подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження у відповідності до ч.4 ст.122 КАС України.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровоградпродекспорт" (правонаступником якого є ТОВ " Продекспорт - К") зареєстроване в якості юридичної особи 26.01.2015 року.

Основним видом діяльності є оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (а.с.160).

Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

Посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "Кіровоградпродекспорт" за квітень 2016 року, результати якої оформлено актом №110/11-23-12-02/39600339 від 14.06.2016 року (а.с.14-24).

В акті перевірки, серед інших, податковим органом зафіксовано порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, абз. "б", п.200.4, ст.200 Податкового кодексу України - неправомірно сформовано суму податкового кредиту за квітень 2016 року в сумі 4 629 902,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Батьківщина" за грудень 2015 року, в результаті чого завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в на рахунок платника в банку (ряд.20.2.1) в податковій декларації з ПДВ за квітень 2016 року в сумі 4234103,00грн. та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд.21) декларації з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по декларації за квітень 2016 року на суму 395 799,00 грн.

За результатами перевірки Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області сформовано:

- податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 року №0000101202, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 917361,00 грн. - та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2117052,00 грн. (а.с.10);

- податкове повідомлення-рішення від 24..06.2016 року №000111202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 395799,00 грн. (а.с.11).

Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення ґрунтується на висновках акту перевірки про неможливість здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом ТОВ "Батьківщина", оскільки їх діяльність спрямована на надання податкової вигоди третім особам, а тому такі взаємовідносини позивача з даним контрагентом, були такими, які на думку податкового органу, не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм видно, що, предметом камеральної перевірки може бути лише податкова звітність, тобто відомості, зазначені у відповідній податковій звітності.

Суд вважає, що камеральна перевірка не може проводитись з питань господарської діяльності підприємства, в тому числі у взаємовідносинах з контрагентами, виходячи із наступного.

Відповідно до пункту 2.5.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця, затверджених Наказом Міністерства доходів і зборів України №165 від 14.06.2013, після закінчення строку, наданого платнику податків в інформаційному (електронному) повідомленні для самостійного виправлення помилок, проводиться камеральна (електронна) перевірка, за наслідками якої складається (формується): в разі встановлення помилок (порушень) в податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності - акт про результати камеральної перевірки; в разі відсутності помилок (порушень) в податковій звітності - до впровадження в промислову експлуатацію АС "камеральна електронна перевірка", інспектор в тій частині перевіреної звітності, що заповнюється службовими особами Міндоходів, робить відмітку в графі "порушень (помилок) не виявлено" (якщо інше не визначено Кодексом), вказує дату проведення камеральної перевірки і ставить підпис; після впровадження в промислову експлуатацію АС "камеральна електронна перевірка" складається довідка про результати камеральної перевірки для платників податку, які надали декларацію в електронному виді з визначеною ІР-адресою.

Відповідно до пункту 4.5 Регламенту опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України №522 від 19.06.2012 (далі Регламент), результати камеральної перевірки оформлюються актом в разі: встановлення факту заниження (завищення) податкових зобов'язань або завищення (заниження) податкового кредиту та відповідно зменшення (збільшення) суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту або заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість; відмови у наданні бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість та виявлення заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування.

З аналізу наведених норм слідує, що при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а отже в акті за результатами проведення камеральної перевірки можуть бути зафіксовані лише встановлені помилки (порушення) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

При проведенні камеральної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість, Регламентом встановлений вичерпний перелік порушень в результаті виявлення яких контролюючий орган має право складати саме акт камеральної перевірки. До такого переліку порушень не відноситься правомірність формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що правомірність формування суми податкового кредиту не є даними податкової звітності, які досліджуються під час проведення камеральної перевірки, а отже, податковим органом, не в спосіб встановлений законодавством складено акт камеральної перевірки з посиланням на таке порушення, як несвоєчасна реєстрація податкової накладної.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм Податкового Кодексу України суд вважає, що контролюючий орган при проведенні камеральної перевірки може перевіряти правомірність формування податкового кредиту, а в разі виявленні розбіжності - провести документальну позапланову виїзну перевірку.

Відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У постанові від 27.01.2015 по справі № 21-425а14 (в Єдиному державному реєстрі судових рішень № 43075087) Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої невиконання контролюючим органом вимог закону щодо порядку призначення та проведення перевірок призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

За приписами частин 1 та 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відтак, враховуючи висновок суду про протиправність дій відповідача щодо проведення камеральної перевірки позивача, суд вважає, що така перевірка не має правових наслідків, складений за наслідками такої перевірки акт не може вважатися належним та допустимим доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Однак, з метою повного та об'єктивного розгляду справи, суд вважає за необхідне дослідити правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити факт здійснення та реальність господарських операцій між позивачем та його вищевказаними контрагентами обставини придбання, використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: "здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій".

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України (підпункт 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Крім того, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст.198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної фіскальної за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Разом з тим, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №168/704 від 05.06.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

З аналізу наведених правових норм у їх системному зв'язку, суд дійшов висновку, що необхідною умовою правомірності формування витрат є фактичне здійснення господарської операції платником податків.

При цьому, за змістом п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, суд звертає увагу, що фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне дослідити правомірність формування та нарахування позивачем податкового зобов'язання та податкового кредиту та відповідне його відображення у податковій звітності за господарськими операціями з його контрагентом - ТОВ "Батьківщина", у розрізі фактичного здійснення відповідних господарських операцій.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець за договором) та ТОВ "Батьківщина" (постачальник), укладено договір поставки від 01.10.2015р. за №010, за змістом якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором, передати у власність покупця товар (насіння соняшнику 2015 року врожаю); покупець в свою чергу зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його. При цьому, п.2.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язується передати товар на умовах, визначених в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (а.с.37-38).

На виконання договірних зобов'язань за вказаним договором ТОВ "Батьківщина", здійснило поставку товару на загальну суму 37804217,00 грн. (із них ПДВ - 6300702,80 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними (а.с.56-65).

Факт поставки вказаного товару посвідчується наявними у матеріалах справи специфікаціями та накладними (а.с.39-55).

Оплата за отриманий товар здійснена в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи рахунками та копіями платіжних доручень (а.с.79-98).

Судом встановлено, що поставка товару здійснювалась за замовленням ТОВ "Батьківщина" на адресу ТОВ "Оілпродакшн", що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями товарно - транспортних накладних (а.с.66-78).

Судом також враховано наступні обставини.

Придбане насіння соняшнику підприємством перероблено в готову продукцію (олію соняшникову нерафіновану) на підставі договору на переробку давальницької сировини №6 від 22.06.2015 р., укладеного позивачем з ТОВ "Оілпродакшн" (а.с.175-202).

Долучені до матеріалів справи вищевказані копії первинних документів, свідчать про фактичне виконання сторонами умов вказаних договорів.

Судом встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту та податкового зобов'язання в грудні 2015 року віднесено відповідні суми ПДВ, за податковими накладними, виданими вищевказаним контрагентом (а.с.114-124).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.

При цьому, накладні, якими оформлювався факт прийняття позивачем товару, містить всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву товару, його вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, підписи уповноважених осіб.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з ст.198 ПК України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.

Окрім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. При цьому питання віднесення певних сум до податкового кредиту не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Натомість, у разі, якщо такі особи не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб.

Разом з тим, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішенні цього ж суду у справі "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судом відхиляються посилання відповідача на інформацію податкового органу про неможливість підтвердження реальності господарських операцій вищевказаних контрагентів, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

На час вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентом, останній мав статус юридичної особи, був зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства України та включений до ЄДРПОУ.

Так само, критично суд оцінює посилання відповідача на докази, здобуті у рамках перевірок контрагентів позивача, щодо здійснення ними фіктивної підприємницької діяльності.

Згідно частини четвертої статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відтак, за змістом статті 72 КАС України, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі; 2) постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як-то податкова інформація надана відповідачем, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків визначені податкові зобов'язання, резюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентом. Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.

З огляду на зміст доказів у їх сукупності, а також на відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, у процесі розгляду справи знайшов підтвердження факт реальності господарських операцій між позивачем і ТОВ "Батьківщина", разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 162, 163 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 року №0000101202, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3 917361,00 грн. - та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2117052,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 року №000111202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 395799,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Кіровоградській області судовий збір в розмірі 101205,00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продекспорт - К".

Постанова відповідно до ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду К.М. Притула