Ухвала суду № 63875343, 23.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Усика Г.І.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Київської міської ради, третя особа: Головне Управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним правочинів, визнання права власності в порядку спадкування, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/11694/2016Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О. в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Київської міської ради, третя особа: Головне Управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним правочинів, визнання права власності в порядку спадкування, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, спадкові справи не заводились, а тому, на його думку, документи, які були надані ОСОБА_2 для прийняття спадщини, є сфальсифікованими після смерті ОСОБА_9 Вважає, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 є такими, що у незаконний спосіб набули спадкове майно у вигляді 1/4 частини житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1, майна у цьому житловому будинку, родинних коштовностей та заощаджень в Ощадбанку України. Звертає увагу на те, що в оспорюваному заповіті від 13 червня 1997 року відсутні відомості про місце його складання та дати народження спадкодавця, а в заповіті від 03 жовтня 1990 року відсутній підпис спадкодавця.

В судове засідання особи, які беруть участь у справі не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. 22 грудня 2016 року через канцелярію суду ОСОБА_1 подав заяву про оголошення перерви у судовому засіданні у зв'язку з хворобою. Разом з тим, судом апеляційної інстанції до цього неодноразово відкладався розгляд справи, в тому числі і за заявами ОСОБА_1 ОСОБА_1 виклав свої доводи у апеляційній скарзі, а також надавав свої пояснення в судовому засіданні 14 вересня 2016 року. Представник ОСОБА_2 просив розглядати апеляційну скаргу без його відсутності. А тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6.

Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих по АДРЕСА_1.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 10 червня 1986 року спадкоємцями ОСОБА_6 є її дочки: ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які прийняли спадщину в рівних частках (т.1, а.с.29).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_8.

Згідно заповіту від 03 жовтня 1990 року ОСОБА_8 заповіла належну їй частину жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_10 (т.1, а.с.28).

31 березня 1994 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих по АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори, на підставі заповіту посвідченого Тринадцятою Київською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №1-13756 (т.1, а.с.33).

Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 13 травня 1999 року № 238/339 надано ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель у спільну сумісну власність з ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12 На підставі вказаного рішення Київської міської ради народних депутатів відповідачці було видано державний акт на право приватної власності на землю.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_9.

Після смерті ОСОБА_9 Восьмою Київською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 226 від 12 жовтня 2010 року.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 13 червня 1997 року ОСОБА_9 заповіла ОСОБА_10 належну їй частину жилого будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.37).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено факт що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є двоюрідною онукою ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1, а.с. 56).

18 листопада 2011 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих по АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори, на підставі заповіту, посвідченого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 13 червня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2у-694 (т.1, а.с.38).

ОСОБА_1 є племінником померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9

21 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Восьмої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9

Рішенням Дніпровського районного суд м. Києва від 14 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9

02 липня 2014 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 на банківські вклади в Ощадбанку (т.1, а.с.227).

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що після смерті його рідної тітки ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, залишилась спадщина у вигляді ј частини жилого будинку та земельна ділянка, розташовані по АДРЕСА_1, майно у цьому жилому будинку та родинні коштовності й заощадження в Ощадбанку України. У листопаді 2011 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 листопада 2011 року, видане державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори на підставі заповіту, посвідченого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 13 червня 1997 року. Зазначав, що після смерті ОСОБА_6 - баби, ОСОБА_7 - діда, ОСОБА_8 - його тітки, спадкові справи не заводились, тому вважав, що документи, які були надані ОСОБА_2 для прийняття спадщини, є сфальсифікованими. В заповіті від 03 жовтня 1990 року відсутній підпис спадкодавця ОСОБА_8, а в заповіті від 13 червня 1997 року не зазначено дату та місце народження заповідача і не вказано обсяг спадкового майна. Таким чином, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є такими, що у незаконний спосіб набули вищезгадане майно.

З урахуванням уточнень позивач просив визнати недійним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 червня 1986 року, визнати недійсним заповіт ОСОБА_8 від 03 жовтня 1990 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім'я на ОСОБА_2 від 31 березня 1994 року, визнати недійсним заповіт ОСОБА_9 від 13 червня 1997 року, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 1996 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 листопада 2011 року, видане державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Чернієнко В.Ю., визнати за позивачем право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_9 на спадкове майно, а саме: жилий будинок по АДРЕСА_1, сарай, майно в будинку, земельну ділянку, заощадження, родинні коштовності після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 тітки ОСОБА_9, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових справ після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 своєї матері ОСОБА_6 на 1/2 частини майна, та в свою чергу на 1/2 частини майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав після смерті 19 квітня 1960 року ОСОБА_7, визнати незаконним рішення Київської міської ради народних депутатів від 13 травня 1999 року № 238/339 у частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель у спільну сумісну власність з ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_2, на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 13 травня 1999 року № 238/339, визначити, що частка ОСОБА_9 в праві спільної сумісної власності на присадибну земельну ділянку загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_1, становила 2/4. Також просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на 2/4 частини земельної ділянки загальною площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель, яка розташована в Дніпровському районі м. Києва по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_9 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 13 травня 1999 року № 238/339, усунути ОСОБА_2 від права на спадкування, вилучити у неї власність по АДРЕСА_1 та передати йому, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 40 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, стягнути з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду за зруйнування будинку в розмірі 850 000 грн., майнову шкоду за майно, яке знаходилося в будинку, у розмірі 350 000 грн., моральну шкоду у розмірі 500 000 грн. та повернути родинні коштовності або відшкодувати 400 000 грн., всього: 2 140 000 грн.; визнати нікчемним заповіт ОСОБА_9, 1925 року народження, складений 13 червня 1997 року, усунути ОСОБА_2 від права на спадкування, яке має належати йому.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2016 року, відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши справу з урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Так, відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час оспорюваних заповітів було визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 534 ЦК УРСР визначено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до положень ст. 545 ЦК УРСР недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Право на оспорювання заповіту з визначених Законом підстав мають право лише спадкоємці, які за умови визнання такого заповіту недійсним набувають право на отримання у власність спадкового майна. При цьому, таке право мають лише ті особи, які прийняли спадщину після спадкодавця.

Заявляючи вимоги про визнання недійсними заповітів ОСОБА_8 від 03 жовтня 1990 року та ОСОБА_9 від 13 червня 1997 року, позивач посилався на порушення його права на спадкування визначеного у заповітах майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 21 березня 2011 року звернувся до Восьмої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

Разом з тим, рішенням Апеляційного суд міста Києва від 21 серпня 2014 року рішення Дніпровського районного суд м. Києва від 14 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення; відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини (т.1, а.с.156-157).

Отже, відповідно до змісту ст. 1272 ЦК України ОСОБА_1 є таким, що не прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9, оспорюваним заповітом не порушуються його спадкові права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними заповітів ОСОБА_8 від 03 жовтня 1990 року та ОСОБА_9 від 13 червня 1997 року за позовом ОСОБА_1

Відповідно, у суду також були відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтва свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 1996 року, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 листопада 2011 року, визнання за ним права на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_9 на спадкове майно, визнання незаконним рішення Київської міської ради народних депутатів від 13 травня 1999 року № 238/339 у частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель у спільну сумісну власність з ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, державного акту на право приватної власності на землю, визнання за ним в порядку спадкування за законом права власності на 2/4 частини земельної ділянки, яка розташована в Дніпровському районі м. Києва по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_9, усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, визнання нікчемним заповіту ОСОБА_9, від 13 червня 1997 року, відшкодування майнової та моральної шкоди, як похідних вимог.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, спадкові справи не заводились, документи, які були надані ОСОБА_2 для прийняття спадщини, є сфальсифікованими після смерті ОСОБА_9, у оспорюваному заповіті від 13 червня 1997 року відсутні відомості про місце його складання та дати народження спадкодавця, а в заповіті від 03 жовтня 1990 року відсутній підпис спадкодавця, оскільки такі доводи не спростовують зазначені висновки суду першої інстанції.

У колегії суддів відсутні підстави приймати вказані доводи за відсутності у позивача права на спадкування після ОСОБА_6 та права на спірне майно.

Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2016 року, суд касаційної інстанції зазначив про необхідність вирішення питання про призначення в справі почеркознавчої експертизи підписів у заповітах ОСОБА_8 від 03 жовтня 1990 року та ОСОБА_9 від 13 червня 1997 року.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав клопотання про призначення відповідної експертизи, а також просив витребувати з Дніпровського районного суду м. Києва, ЖРЕО-414 м. Києва, ВГІРФО Дніпровського району матеріали цивільних справ №2-2271/11 за його позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, №260429769/12 за його позовом про встановлення факту родинних відносин між ним та ОСОБА_9, інші документи та допитати свідків.

Проте, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні таких клопотань. Призначення у справі експертизи та витребування доказів не впливає на вирішення спору по суті, здобуття відповідних доказів не є необхідним для захисту прав ОСОБА_1 Копії рішень та документи із зазначених цивільних справ наявні в матеріалах даної справи та були предметом дослідження суду.

Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

Г.І.Усик