Рішення № 63873267, 06.12.2016, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3529/16-ц

Провадження №2/442/1347/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

06 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Коваля Р.Г.

при секретарі Бучок М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Соло Інвест» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу №00796 від 02.02.2016 року, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та судових витрат, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилається на те, що наприкінці січня 2016 р. у мережі Інтернет на сайті «ОLХ» побачив оголошення про те, що продається легковий автомобіль марки «Ford», модель «Кuga», чорного кольору, 2014 року випуску (далі - автомобіль). Як було зазначено в оголошенні, вартість автомобіля становила 385 000 грн. Враховуючи те, що така вартість автомобіля була прийнятною для нього, він вирішив подзвонити за номером телефону, який було розміщено в оголошенні, та уточнити деталі придбання цього автомобіля. Як пізніше зясувалось, оголошення про продаж вказаного автомобіля було розміщено працівником Відповідача - ТОВ «Соло Інвест». У телефонній розмові йому підтвердили, що автомобіль справді продається за ціною 385 000 грн., і що його невисока вартість була зумовлена тим, що автомобіль є 2014 року випуску, відтак, на нього діє акція, оскільки лише він один залишився в автосалоні. У телефонній розмові йому також було запропоновано прибути в офіс компанії Відповідача, який знаходиться у м. Львові, з метою укладення договору купівлі-продажу автомобіля.

З огляду на це, він, разом із своїм сином ОСОБА_2, 02.02.2016 р. прибув за вказаною в телефонній розмові адресою офісу Відповідача, що знаходиться у м. Львові. Під час розмови із працівником ТОВ «Соло Інвест» йому ще раз підтвердили, що автомобіль дійсно продається, його вартість складає 385 000 грн. і що йому в цей же день потрібно буде сплатити завдаток у розмірі 20% від його вартості, тобто 77 000 грн., а основна сума коштів за договором підлягатиме сплаті 05.02.2016 р., після того які він оглян автомобіль і буде підписано відповідний акт приймання-передачі. Йому було повідомлено працівником Відповідача, завдаток у сумі 77 000 грн. слід було сплатити ще до підписання договору. Працівник Відповідача надала йому банківські реквізити рахунку, на який слід було перерахувати грошові кошти, що становили перший внесок (завдаток), як йому пояснила працівниця Відповідача. Причому в платіжних реквізитах сума була на 720 грн. більшою, аніж обумовлена сума завдатку, та становила 77 720 грн., чому він не надав особливого значення, оскільки був впевнений у тому, що сплачена ним сума є частиною вартості автомобіля, який він мав намір придбати. Після того як він оплатив зазначену суму, як його запевняли, завдатку, перерахувавши кошти на рахунок Відповідача, він повернувся у Львівський офіс Відповідача з метою подальшого укладення договору. Надавши працівниці Відповідача оригінал квитанції про підтвердження сплати обумовленої суми коштів, вона одразу надала йому два примірника договору разом з додатками для підписання. З огляду на те, що текст договору був достатньо великий за обсягом та те, що в нього не достатньо хороший зір, він не мав змоги вивчити цей договір одразу перед його підписанням. Водночас працівниця Відповідача постійно наголошувала на тому, що мова іде саме про договір купівлі-продажу автомобіля і вже через кілька днів він стане власником обраного ним автомобіля. Наголошує на тому, що працівниця Відповідача не розяснила йому усіх істотних умов договору, а лише вказувала на те, що існує великий ажіотаж щодо придбання автомобілів у компанії Відповідача, і якщо він зволікатиме з підписанням договору, то обраний автомобіль може бути проданий іншій особі. Після того, як він підписав договір фінансового лізингу № 000796 (далі - договір лізингу), працівниця Відповідача пояснила, що решту суми коштів у рахунок вартості автомобіля він повинен буде сплатити 05.02.2016 р. безпосередньо в автосалоні під час придбання автомобіля. Уся процедура укладення договору тривала достатньо нетривалий період часу і до цього спонукали саме дії працівниці Відповідача, яка постійно відволікалась для надання відповідей на телефонні дзвінки та квапливо, власноручно, заповнювала тексти обох примірників договору. Вказує на те, що перед сплатою завдатку в сумі 77 720 грн. працівниця Відповідача йому не надала для ознайомлення тексту договору і такий договір він відповідно не підписував. У нього не було можливості зясувати поняття адміністративного платежу перед його сплатою. На його прохання, адресоване працівниці Відповідача, пояснити що таке адміністративний платіж, вона сказала, що так вони позначають завдаток, який є водночас першим внеском від загальної вартості автомобіля.

Коли того ж дня він повернувся додому, то надав договір фінансового лізину та додатки до нього своїй дружині, яка виявила бажання детальніше ознайомитись з його умовами. Власне, читаючи цей договір, вона його запитала, а де саме в договорі йдеться про купівлю-продаж автомобіля. Розуміючи, що текст договору може не відповідати тому, про що насправді він домовлявся із працівницею Відповідача, він вирішив також детально прочитати текст договору та додатки до нього. Детально прочитавши текст договору та додатки до нього, на що він затратив приблизно кілька годин, з огляду на те, що текст договору розміщений на 11 сторінках, містить чимало юридичних термінів і понять, а більшість положень договору довелося перечитувати по кілька разів, він усвідомив, що стосовно мене нього застосовано обман, адже у договорі не йдеться про відносини купівлі-продажу, а лише про фінансовий лізинг та щонайважливіше вартість автомобіля, що була зазначена в договорів була вдвічі більшою за ту, яку він погоджував з працівницею Відповідача, а саме становила не 385 000 грн., а 770 000 грн.

Враховуючи те, що договір на таких умовах був для нього абсолютно неприйнятний, містив несправедливі та дискримінаційні умови щодо нього, наступного дня він подзвонив за телефоном, який йому надала працівниця Відповідача (ОСОБА_3В.), та повідомив про те, що він має намір прибути у Львівський офіс компанії Відповідача та в добровільному порядку розірвати укладений договір. На 04.02.2016 р. йому було призначено зустріч у компанії Відповідача. Коли 04.02.2016 р. він прибув до офісу Відповідача, ОСОБА_3 у ньому не було. Як йому пояснила її колега, вона в цей день була у відрядженні, тому відповіді на усі його запитання вона готова надати мені сама. Під час розмови він намагався зясувати чому в договорі зазначена вартість автомобіля 770 000 грн., а не 385 000 грн., про що він, власне, домовлявся із ОСОБА_3, на що йому інша працівниця Відповідача відповіла, що станом на 04.02.2016 такою є середня ціна на цей автомобіль в автосалонах та дилерських мережах. Коли він сказав, що мав намір придбавати акційний автомобіль 2014 року випуску, мені відповіли, що в договорі не зазначено, що автомобіль буде саме 2014 року випуску, і що йому слід було детально ознайомлюватись із текстом договору перед його підписанням. У подальшому він запропонував у добровільному порядку розірвати вказаний договір за домовленістю обидвох сторін і повернути затрачену суму коштів у розмірі 77 720 грн. Працівниця Відповідача вказала на те, що вона на таке не уповноважена, лізингова компанія «Соло Інвест» такого не практикує і що в договорі чітко передбачені умови розірвання договору. Також вона сказала, що будь-які претензії щодо виконання умов договору розглядаються юристами компанії, відтак, рекомендувала йому звернутись з письмовим листом до головного офісу ТОВ «Соло Інвест», в якому викласти усі претензії і зауваження до тексту договору.

Після розмови він попросив працівницю Відповідача зробити ксерокопію статутних і дозвільних документів ТОВ «Соло Інвест». На його прохання йому було надано копії таких документів: 1) копію довідки про взяття на облік юридичної особи ТОВ «Соло Інвест», як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу; 2) копію окремих сторінок Статуту ТОВ «Соло Інвест»; 3) копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців. Цього ж дня йому також зателефонував працівник компанії ТОВ «Соло Інвест» з головного офісу та намагався зясувати в чому виникла конфліктна ситуація. Коли він вкотре намагався довести, що його обманули та фактично «підсунули» договір, який він б ніколи не підписував, вартість автомобіля є вдвічі більшою ніж та, про яку вони домовлялись, йому знову ж таки вказали на те, що своїм підписом на тексті договору він підтвердив те, що детально ознайомлений з його умовами і що про жодне розірвання договору за домовленістю сторін у добровільному порядку та повернення коштів не може бути й мови, а усі питання та претензії слід надсилати окремим листом.

З огляду на те, що йому не вдалось у добровільному порядку припинити дію цього договору та повернути безпідставно сплачену ним суму грошових коштів, він вирішив звернутись за правовою допомогою до фахівців. Після отримання відповідних юридичних консультацій зрозумів, що стосовно нього було застосовано обман, договір містить чимало несправедливих умов, які суперечать законодавству України про захист прав споживачів і призводять до істотного дисбалансу договірних сторін, а сам договір є недійсним.

Разом з тим, позивач вказує на те, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди. Гроші, які він сплатив як адміністративний платіж, є для нього значною сумою. Враховуючи невисоку зарплату, яку він отримував, працюючи на посаді лікаря, та відповідно пенсію, як пенсіонер, відкладати грошові кошти на придбання автомобіль йому довелось упродовж багатьох років, залучаючи до цього й інших членів сімї. Маючи намір придбати автомобіль, він навіть гадки не мав про те, що його можуть так зухвало обманути, забравши чесно зароблені гроші. Він пережив нервовий стрес, відносини в сімї погіршились, адже всі очікували, що вже через кілька днів вони придбають машину. Після цих подій він відчуває вину перед своєю родиною, адже забрав кошти, машини немає, а ще й попереду довгі поневіряння, аби відновити справедливість.

Укладення договору лізингу з несправедливими умовами завдало йому додаткових переживань, моральних страждань, які виявились у необхідності вжиття з його боку додаткових зусиль у пошуку юристів, виділення з сімейного бюджету коштів для отримання правової допомоги. Власне, недобросовісні дії відповідача, які проявились у наданні йому абсолютно неправдивої інформації щодо умов отримання автомобіля, призвели до того, що він почав з підозрою відноситись до людей, а його довіра до будь-яких фінансових установ втрачена назавжди. Кожного разу думка про те, що він став жертвою шахрайської схеми, завдає сильних душевних переживань. Він постійно думаю про те, що кошти, які Відповідачем було отримано в нього шляхом обману, він міг би потратити на потреби своєї сімї, а не шукати справедливості по судах. Розмір моральної шкоди він оцінює в 7000 грн.

В зв»язку з тим, він змушений звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу №000796 від 02.02.2016 року, стягнення з відповідача на його користь 77920 грн. матеріальної шкоди, завданої 7000 гри. моральної шкоди та судових витрат.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, посилаючись на підстави, викладені в позовні заяву. Просив задоволити позов. Не заперечив щодо постановлення заочного рішення.

Представник позивача ОСОБА_4 підтримав думку свого довірителя з підстав, зазначених в позові. Просив суд задоволити позов в повному обсязі. Не заперечив щодо постановлення заочного рішення у справі.

Представник відповідача в черговий раз в судове засідання не з»явився та не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце слухання справи. При таких обставинах суд ухвалив розглядати справу за його відсутності, провівши заочний розгляд справи, про що не заперечив позивач та його представник.

Заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 02.02.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №000796 фінансового лізингу. Відповідно до даного договору, позивач повинен був отримати автомобіль марки «Ford», модель «Кuga», чорного кольору, 2014 року випуску.

Перед тим, позивачу було необхідно сплати завдаток в розмірі 20% від вартості автомобіля, тобто 77000 грн, що і було зроблено, однак не на суму 77000 грн., а на суму 77720 грн. (більшою на 720 грн.), що підтверджується квитанцією на вищезгадану суму від 02.02.2016 року, сплаченою позивачем у Львівському міському відділенні «Привокзальне» Західного ГРУ Приват Банку.

В подальшому позивача було повідомлено, що загальна сума до сплати за автомобіль по договору є значно більшою, сплачені позивачем 77720 грн. є адміністративним платежем, а для отримання транспортного засобу для користування необхідно оплатити решту суму вартості автомобіля до 05.02.2016 року і не в домовлені попередньо сумі 385 000 грн., а на суму 770000 грн. Звідси, загальна сума платежу по договору фактично повинна була більше ніж у два рази перевищити суму, яка позивачу була попередньо озвучена відповідачем.

Позивачем було подано усно заявлено вимогу про розірвання договору від 02.02.2016 року, однак вона відповідачем була залишена поза увагою.

З оглянутого договору фінансового лізингу від 02.02.2016 року вбачається, що згідно п. 1.4. договору лізингу, «Лізингодавець не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, його заміни введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідальність несе продавець».

Водночас у договорі лізингу, який підписував позивач, відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, не зазначено місцезнаходження куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відтак, фінансовий лізинг за своєю правовою природою є непрямим лізингом. Згідно з ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором лізингу здійснює Відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди позивач має звертатись у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору лізингу щодо усунення лізингодавця від солідарної відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 5.4. договору лізингу, «Лізингоодержувач погоджується взяти на себе та нести всю відповідальність, у межах встановлених цим Договором, та чинним законодавством України стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти Лізингодавця, як власника Предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування Предмета лізингу протягом Строку лізингу, або протягом терміну володіння Лізингоодержувачем Предметом лізингу, якщо він довший». Водночас, згідно з п. 7.3. договору лізингу, витрати на страхування за договором лізингу несе Лізингоодержувач, проте в договорі страхування відшкодування можливого збитку в межах страхової суми має бути встановлене на користь Лізингоодержувача. Відтак, умова п. 5.4. договору лізингу є несправедливою, оскільки усуває відповідальність Лізингодавця, проте покладає на Лізингоодержувача обов»язок страхувати Предмет лізингу на користь Лізингодавця.

Згідно п. 10.16 договору лізингу, «У разі неузгодженої у даному Договорі зміни розмірів Лізингових платежів, Лізингодавець та Лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу Лізингодавця підписують ОСОБА_2 коригування вартості Предмета лізингу (як варіант підписується новий Додаток № 3). У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та акту корегування вартості Предмета лізингу, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю Предмет лізингу протягом 5 (пяти) календарних днів з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають». Звідси, позивачу, як споживачу, не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів Відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

Згідно з п. 7.2. договору лізингу, «Компанія страховика обирається Лізингодавцем і повідомляється останнім Лізингоодержувачу». Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень ч. З ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Відтак, п. 7.2. грубо суперечить нормам ЦК України в контексті закріпленого договірного принципу свободи договору, а також нормам чинного законодавства України про страхування.

Згідно п. 7.6. договору лізингу, «У разі настання страхового випадку Лізингоодержувач зобовязаний негайно зателефонувати до страхової компанії для засвідчення факту страхового випадку та після реєстрації страхового випадку у страховій компанії негайно зателефонувати представнику Лізингодавця та повідомити про настання страхового випадку, дату та номер, за якими страховий випадок зареєстровано у страховій компанії (номер заявки). У разі невиконання обовязків Лізингоодержувачем щодо негайного повідомлення про настання страхового випадку, Лізингодавець має право на відшкодування завданої страховим випадком шкоди за рахунок Лізингоодержувача». З аналізу цього пункту договору лізингу випливає, що страховій компанії, яку обирає Лізингодавець, надано можливість уникнути обов'язку виплатити страхове відшкодування у разі неможливості Лізингоодержувача негайно зателефонувати до страхової компанії, щоб повідомити про страховий випадок. У такому випадку цивільна майнова відповідальність повністю покладається на Лізингоодержувача. Крім того, пп. 7.10. та п. 7.11. встановлені занадто жорсткі умови відповідальності за недотримання Лізингоодержувачем умов договору про страхування. Так, згідно п. 7.10. договору лізингу, «у разі порушення вимог цього договору щодо страхування, Лізингоодержувач зобовязаний негайно повернути Предмет лізингу Лізингодавцю, а в разі, якщо Лізингоодержувач не виконає умову щодо негайного повернення, Лізингодавець має право без будь-яких попереджень, самостійно або через своїх представників вилучити у Лізингоодержувача або будь-яких інших осіб Предмет лізингу». Крім того, згідно п. 7.11. договору лізингу, «у разі невиконання Лізингоодержувачем вимоги щодо страхування у строк більше 30 календарних днів цей Договір припиняється (розривається) і Лізингодавець має право продажу предмета лізингу». Відтак, умови договору лізингу про страхування предмета Лізингу не тільки суперечать актам цивільного законодавства про страхування, але наділяють Лізингодавця широким спектром прав щодо Лізингоодержувача в разі вчинення ним навіть найменших порушень умов договору про страхування, як-от право вилучення автомобіля, у разі якщо Лізингоодержувач негайно не зателефонує до страхової компанії чи Лізингодавця про настання страхового випадку.

Згідно п. 1.1. договору лізингу предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у Специфікації (додаток № 2 до договору лізингу), а саме:

Марка/модель - Ford Kuga;

Комплектація/модифікація - Ambiente;

Обєм/ тип двигуна - 1997;

Тип КПП-А;

Привід - повний.

Згідно із п. 1.3. договору лізингу, Лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу в користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором лізингу. У додатку № 2 до договору лізингу «Специфікація» зазначено таке:

Марка - Ford;

Модель - Kuga;

Кількість - 1;

Ціна - 770°000.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон про лізинг), за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України). Аналогічна норма закріплена в ч. 1 ст. З Закону про лізинг. Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону про лізинг, умова про предмет лізингу є однією з істотних умов договору фінансового лізингу.

У договорі лізингу, який було мною підписано, не зазначено будь-яких інших індивідуалізуючих ознак предмету лізингу, зокрема, що стосується кольору автомобіля, року випуску, номера кузова, шасі, типу пального та виробника, що впливає на збільшення ціни автомобіля, а відтак, і на розмір лізингових платежів, відсотків, комісійних, що обчислюються виходячи із вартості автомобіля. Умови збільшення вартості, встановлені п. 9.4. договору лізингу, яким передбачено обовязкову сплату різниці вартості предмета лізингу до моменту підписання додатку №3 та до моменту передачі транспортного засобу. Вказана різниця за відсутності визначених у договорі всіх ідентифікуючих ознак предмету договору, які б відповідали зазначеній в договорі ціні, може бути завищеною, у звязку з чим Лізингоодержувач не може відмовитись від виконання даного договору та його розірвання, оскільки підстави припинення договору не передбачають повернення йому в повній мірі належним чином сплачених платежів.

Згідно ч. 1ст. 184 ЦК України, річ є визначено індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Як випливає із Технічного опису бланка свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 273 від 03.04.2014 р., в бланку Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серед чисельних відомостей мають бути зазначені номер шасі (кузова, рами), тип пального, колір, повна маса, маса без навантаження, категорія, що є індивідуальними ознаками автомобіля. Водночас в оспорюваному договорі лізингу не зазначено усіх ознак Предмета лізингу, які б дали можливість його індивідуалізувати, зокрема, рік випуску, колір, тип пального, номер кузова. Відсутність погодження вищевказаних умов, надають продавцю, а, відтак, і Лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання Лізингоодержувачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, що, відповідно до ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими умовами договору. Крім того, відсутність погоджених між сторонами договору лізингу індивідуалізуючих ознак предмету лізингу (ідентифікаційних номерів кузова і двигуна, кольору) навіть при повній оплаті може бути підставою для відмови у визнанні права власності на даний предмет. Крім того, за умови відсутності достатніх індивідуалізуючих ознак предмета лізингу, можна твердити про те, що між мною та Відповідачем не було досягнуто згоди щодо однієї із істотних умов договору лізингу, які встановлені Законом про лізинг, а саме умови про предмет лізингу. Згідно з п. 12.14. договору лізингу, «у разі необгрунтованої відмови від прийняття предмета лізингу, придбаного згідно специфікації Лізингоодержувача, про що останній був повідомлений у відповідності до умов даного Договору, Лізингодавець має право розірвати даний Договір та вимагати від Лізингоодержувача сплатити на користь Лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10% (десять відсотків від вартості предмета Лізингу). Отже за умов, коли в оспорюваному договорі лізингу сторони чітко не обумовили Предмет лізингу, а саме не вказали достатніх індивідуалізуючи ознак автомобіля, вимога про сплату неустойки Лізингоодержувачем у разі відмови прийняти автомобіль є незаконною та несправедливою, адже Лізингодавець може надати у користування Лізингоодержувачу автомобіль, вартість якого є більшою за ту, про яку сторони домовлялись.

Зі змісту п. 8.1. та 10.16 договору лізингу, а також визначення поняття «Вартість Предмета лізингу», випливає, що вартість предмета лізингу може змінюватись в сторону її збільшення і при цьому передбачено спектр прав якими наділений Лізингодавець у разі збільшення вартості предмета лізингу, як-от підписання ОСОБА_2 корегування вартості предмета лізингу, за не підписання якого для Лізингоодержувача настає відповідальність у вигляді обовязку повернути предмет лізингу, а також те, що у разі повернення предмета лізингу за таких умов сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Однак, в договорі лізингу не передбачено дій Лізингодавця, зокрема повернення частини сплаченого авансового платежу Лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики. Відтак, вказані положення договору лізингу є несправедливими.

Разом з тим, в розділі «визначення термінів» договору лізингу передбачено такі платежі: адміністративний платіж («першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку № 1 до Договору та становить погоджений Сторонами відсоток від вартості Предмета лізингу»; авансовий платіж (авансовий платіж - це обовязків платіж, що складає часину від вартості Предмета лізингу, розмір якого визначено в Додатку № 1 Договору, який сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця на умовах Договору, до моменту передачі Предмета лізингу»); комісія за передачу предмета лізингу («одноразовий платіж , розмір якого становить 3% (три відсотки від вартості транспортного засобу), вказаного в Договорі, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за здійснення необхідних дій, які повязані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу»); відсоткова ставка винагороди («грошові кошти, які сплачуються Лізингоодержувачем у складі лізингового платежу та складається з комісії за супроводження Договору та відсотків за користування обсягу фінансування, розмір яких відображається у Додатку № 3 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток»); комісія за супроводження договору («грошові кошти, сплачені за послуги супроводження Договору, які сплачуються Лізингоодержувачем у складі лізингового платежу»); лізинговий платіж («щомісячний платіж, що сплачується Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця у строки та в розмірі відповідно даного Договору та до графіку покриття витрат та витрати лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону про лізинг, лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Як випливає зі змісту поняття «адміністративний платіж», грошова сума, яка підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь лізингодавця лише за «перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору» виходить далеко за межі дозволених Законом про лізинг лізингових платежів і жодним чином не пов»язана із виконанням Лізингодавцем умов договору лізингу. За своєю суттю, адміністративний платіж, який згідно з умовами договору лізингу не повертається у жодному випадку, завуальований під виглядом першого внеску, не пов'язаний із виконанням умов договору лізингу та не є лізинговим платежем, згідно умов Закону про лізинг. Встановлення у договорі лізингу будь-яких платежів, які не повязані з виконанням договору лізингу та не входять до вартості предмета лізингу, є несправедливою умовою договору та суперечить нормам Закону про лізинг.

Згідно п. 3.4.6. договору лізингу, «Лізингоодержувач, який повністю сплатив Авансовий платіж, має право, у випадку неможливості придбання Предмета лізингу Лізингодавцем або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку Предмета лізингу, звернутися до Лізингодавця із письмовою заявою про надання йому будь-якої іншої марки та/або моделі, та/або модифікації транспортного засобу. У випадку неможливості Лізингодавця задовольнити вимогу Лізингоодержувача, Лізингоодержувач може звернутися з письмовою заявою про розірвання договору. В такому випадку сплачені Лізингоодержувачем Авансові платежі підлягають поверненню у повному розмірі, максимальний строк повернення грошових коштів 30 банківських днів. У такому випадку поверненню підлягає тільки Авансовий платіж». Вказана умова договору лізингу є несправедливою, оскільки дає можливість Лізингодавцю у разі невиконання ним обовязку щодо придбання автомобіля, або невиконання обовязку продавцем, якого обрав Лізингодавець, здійснити продаж або поставку Предмета лізингу, отримати у власність адміністративний платіж, який за умов, визначених п. 3.4.6. договору лізингу, не повертається Лізингоодержувачу. Водночас, варто акцентувати увагу, що вказане договірне положення не містить застережень щодо того, що така неможливість виконати вказаний обовязок Лізингодавцем повинна бути обґрунтованою.

Згідно з п. 16.12. договору лізингу, «Додатки до Договору фінансового лізингу є невідємною частиною даного Договору». В кінці договору лізингу перелічено його додатки: Додаток № 1 - графік сплати авансового платежу; Додаток № 2 - Специфікація; Додаток № 3 - графік сплати лізингових платежів. Додаток № 2 до договору «Специфікація», який було надано позивачу, не містить підпису уповноваженої особи Відповідача, а лише печатку. Це суперечить положенням ч. 2 ст. 207 ЦК України, де зазначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Більше того, Додаток № 3 позивач не підписував і йому не було надано примірника такого Додатку №3. Водночас, як випливає з аналізу договору лізингу, в Додатку № 3 зазначається інформація про таке:

- Розмір відсоткової ставки винагороди;

- Розмір комісії за супроводження договору;

- Порядок та розмір сплати Обсягу фінансування;

- Строк сплати та розмір лізингових платежів за договором лізингу (п. 2.2);

- Графік сплати лізингових платежів (п. 4.З.);

- Остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обовязкові платежі (п. 9.4.);

- Розмір щомісячного лізингового платежу (п. 10.4).

Водночас, згідно з п. 4.2. договору лізингу, «Разом з підписаним ОСОБА_2 приймання- передачі Лізингодавець передає Лізингоодержувачу Графік сплати лізингових платежів (Додаток № 3 до даного Договору), який Сторони зобовязані підписати до моменту підписання ОСОБА_2 приймання-передачі Предмета лізингу». Тобто договором лізингу не передбачено підписання Додатку № 3, який є невідємною частиною цього договору, під час укладення самого договору лізингу. Такий додаток підписується після того, як буде сплачено авансовий платіж, тобто 50% вартості Предмета лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону про лізинг, однією із істотних умов договору лізингу є умова про розмір лізингових платежів. Відсутність підписаного сторонами договору лізингу Додатку №3 свідчить про те, що позивач не був належним чином ознайомлений із розмірами лізингових платежів і строками їх сплати. Визначення у п. 10.4. договору лізингу попереднього розміру суми лізингових платежів не дає мені можливості встановити вартісне відображення залишку частини обсягу фінансування, на який будуть нараховуватись відсотки за користування грошовими коштами, вартісне відображення розміру різних платежів за договором лізингу, а, отже, зазначені умови є неконкретизованими та несправедливими. Оскільки, позивач не був обізнаний із розмірами лізингових платежів, які включають не лише частину вартості автомобіля, але й відповідні відсотки, комісії, розмір яких не відображений в договорі лізингу тощо, він і не міг усвідомлювати ризики укладання і виконання такого договору лізингу. Відповідно до ч.І ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Відтак, приховуючи інформацію про істотні умови договору лізингу, Відповідач порушив права позивача як споживача та позбавив його можливості прийняти правильне, своєчасне та поінформоване рішення на укладення такого договору лізингу.

Згідно п. 12.1. договору лізингу, «Лізингоодержувач, який сплатив Адміністративний платіж та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання Договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягають 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 40% (сорок відсотків) Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання Договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає. Причому вказаний пункт не конкретизує причини, за яких Лізингоодержувач може не отримати транспортний засіб, відтак, це може бути, в тому числі і з вини Лізингоодержувача, який відмовився придбавати автомобіль. Відтак, п. 12.1. договору лізингу встановлюється одностороння відповідальність Лізингоодержувача у випадку розірвання договору, що свідчить про несправедливість цієї умови договору лізингу.

Виходячи з положень чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає з його змісту відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно з ст. 1,ч. 1 ст. 2, ст. ст. 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю Звичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Позивач укладав оспорюваний договір як фізична особа, в простій письмовій формі та нотаріально не посвідчувався. Відтак, даний договір є нікчемним через недотримання в момент його підписання вимог ст. 220, ч. 2 ст. 799 ЦК України.

Варто зазначити, зо аналогічна позиція щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року. Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов»зковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, складений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

За ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання умов правочину.

Відповідно до ч. З ст. 91 ЦК України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як уже зазначалось договір лізингу було укладено позивачем 02.02.2016 р. На цей час уже був чинним Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII. У ст. 7 цього Закону чітко передбачається спектр видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону, ліцензуванню, у тому числі підлягає діяльність з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Згідно п. 4. ч. 1 ст. 34 цього Закону, яка має назву «обовязковість ліцензування», національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

З наведеного випливає, що на момент укладення оспорюваного договору, Відповідач повинен був володіти ліцензією на надання послуг фінансового лізингу, а також мати статус фінансової установи. Вказаний висновок, підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що на вимогу позивача, працівницею Відповідача, на його вимогу, було надано лише копію Довідки про взяття на облік юридичної особи від 20.12.2012 р., серія ФЛ № 496. Вказана Довідка була видана ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 38150311) для підтвердження того, що вказана юридична особа має право надавати послуги з фінансового лізингу. Детальний аналіз Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 21 від 22.01.2004 р., свідчить про те, що довідка про взяття на облік юридичної особи, видається юридичним особам, які не є фінансовими установами та мають намір систематичного надавати послуги фінансового лізингу.

Згідно з даних Державного реєстру фінансових установ (http://www.kis.nfp.gov.ua/), при наборі ідентифікаційного коду ЄДРПОУ Відповідача, а саме 38150311, інформаційна система містить повідомлення про те, що за таким кодом «даних не знайдено».

Відтак, вищезазначене дає суду підставу для висновку про те, що відповідач не є фінансовою установою. Водночас наявність у Відповідача лише довідки про взяття його на облік не свідчить про те, що він наділений спеціальною правоздатністю, як цього вимагає Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ЦК України.

Більше того, відповідачем, всупереч вимог, викладених в ухвалі суду від 28.09.2016 року про витребування доказів, не надано доказів на підтвердження наявності ліцензії про право на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість посилання позивача про несправедливі умови спірного договору, відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, що є підставою для визнання договору недійсним та стягнення з відповідача сплачених коштів в розмірі 77920 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з положеннями абз. 2 ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних ті душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Безспірно встановлено, що протиправними діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода, оскільки позивач сплатив значку суму грошей, як завдаток на придбання автомобіля. Позивач пережив нервовий стрес, що призвело до погіршення відносини в сімї .

Укладення договору лізингу з несправедливими умовами завдало позивачу додаткових переживань, моральних страждань, які виявились у необхідності вжиття з його боку додаткових зусиль у пошуку юристів, виділення з сімейного бюджету коштів для отримання правової допомоги. Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 7000 грн. є підставною та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В даному випадку до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 1378,00 грн. Керуючись ст.ст.10, 11, 60,209, 212, 215, 218, 224-226 ЦПК України, с у д, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000796 від 02.02.2016 р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Соло Інвест».

Стягнути з ТОВ «Соло Інвест» (ідентифікаційний код 38150311) на користь ОСОБА_1 77920 (сімдесят сім тисяч девятсот двадцять) гривень 00 копійок матеріальної шкоди, 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення постановлено та виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя Р.Г.Коваль