Рішення № 63868947, 10.10.2016, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5037/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря Обертас Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 20852,32 дол. США, що за курсом 21,04 грн. відповідно до службового розпорядження НБ України від 28.05.2015 року складає 438732,81 грн., заборгованості за кредитним договором №LVH1AN12380075 від 24.07.2007 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 24.07.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (тип і найменування банку 30.04.2009 року змінено на ПАТ «Приватбанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №LVH1AN12380075, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 13113,20 дол. США, який позичальник зобовязався в прядку та умовах, що визначені договором, повернути, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором. Позивач виконав свої зобовязання, надавши позичальнику кредит у вказаному розмірі. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує чому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, що станом на 28.05.2016 року складає 20852,32 дол. США, з яких 5507 дол. США заборгованість за кредитом та 4642,68 дол. США заборгованість по відсотках за користування кредитом, 379,35 дол.США заборгованість по комісії за користування кредитом, 10323,29 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Суд ухвалив справу розглядати без участі представника позивача та відповідача, які подали заяви, в яких просять розглядати справу за їхньої відсутності, що відповідає вимогам ч.2 ст.158 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів позову, 24.07.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (тип і найменування банку 30.04.2009 року змінено на ПАТ «Приватбанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №LVH1AN12380075, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 13113,20 дол. США, який позичальник зобовязався в прядку та умовах, що визначені договором, повернути, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором (а.с.7-8).

Згідно п.7.1 кредитного договору загальний розмір кредиту 13113,24 доларів США надається кількома частинами, зокрема на суму в розмірі 9451,45 доларів США, 445,06 доларів США та ряд інших відповідно до цілей надання (на придбання автомобіля, сплати за реєстрацію предмета застави, здійснення страхових платежів тощо). Згідно п.7.2 кредитного договору встановлено обов'язок банку перерахувати суму в розмірі 9451,45 доларів США на поточний рахунок ТОВ Автоприват, інші суми на сплату страхових платежів страховій компанії Кредо та на інші рахунки (при цьому, в цьому пункті Договору чітко зазначені розрахункові рахунки одержувачів платежів).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зі змісту ст. 10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, суд критично ставиться до наданих позивачем документів на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредиту та наявності в неї заборгованості з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження надання кредиту позивачем додано аркуш паперу без назви, номеру, з датою 24 липня 2007 року із рядом додаткових графічних позначень, з підписами неіндентифікованих осіб. Форма та зміст такого документа не передбачені жодними нормативними актами. В документі зазначене прізвище відповідача навпроти слів Найменування підприємства, в таблиці з трьох стовбчиків вказана сума 9451,45 USD по Дебету рахунку 22036057075352 та Кредиту рахунку 10020800104302. Аналіз наданих позивачем документів дозволяє знайти подібні графічні позначення в іншому документі - виписка с 24.07.2007 року по 10.05.2016 року USD LVH1 рахунок № 22036057075352 ОСОБА_1. За своїм змістом цей документ містить інформацію про рух коштів по дебету та кредиту цього рахунку з зазначенням сум та кореспондуючих рахунків. ОСОБА_2 першої сторінки названого документа вбачається, що він також містить певну інформацію про рух коштів в розмірі 9451,45 USD між рахунками 22036057075352 та 10020800104302 (кореспондент - каса). При цьому, в рядку про цей рух коштів в графі призначення платежу вказано видача кредиту згідно кредитного догору LVH1AN112380075 від 24.07.2007р. по програмі Авто в кредит.

Між тим, згідно статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Згідно п.1 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 17.06.2004 №80, систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності ведеться за допомогою Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Пунктом 3 встановлено, що Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України встановлює порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку, визначає характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями. За рахунками Плану рахунків відображаються операції, що визначені законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідно до їх економічної суті.

Згідно п.8 Інструкції, аналітичний облік є складовою системи бухгалтерського обліку, що надає детальну інформацію про кожного контрагента та кожну операцію. Ведення аналітичного обліку забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, що необхідна для складання звітності та управління банком, забезпечується за допомогою додаткових параметрів, які визначаються банком самостійно. Вимоги до нумерації рахунків аналітичного обліку наведено в додатку до Інструкції.

Згідно Плану рахунків та Інструкції, рахунок 2203 є внутрішнім обліковим рахунком, що належить банку.

ОСОБА_2 п.7.2 Кредитного договору вбачається, що для виконання цього договору банк відкриває позичальнику рахунок № 29092058285520. На вимогу відповідача суд витребовував в банку докази руху коштів по такому рахунку. Проте, із поданих банком документів вбачається, що цей рахунок не є окремим банківським рахунком особи, який спеціально відкривається для здійснення розрахункових операцій за допомогою платіжних інструментів, а є лише одним із бухгалтерських внутрішньооблікових рахунків банку, на якому мають відображатися певні вже проведені операції.

Так, згідно Плану рахунків та Інструкції, рахунок 2909 знову ж таки є внутрішнім обліковим рахунком, що належить банку.

Отже, інформація у наданих банком роздрукованих регістрів аналітичного обліку з вказанням на бухгалерський рахунок № 29092058285520 є лише простими даними внутрішнього обліку, який мав би бути здійсненим на підставі первинних документів фінансових інструментів, які належно згідно законодавства підтверджують вчинення тих чи інших платежів контрагентом.

На підставі наведеного, наданий позивачем документ із назвою Виписка є регістром внутрішнього аналітичного обліку банку по одному з його контрагентів, який за своєю суттю є похідним, а не первинним документом. Даний документ свідчить, що банком у внутрішньому обліку було введено контрагента ОСОБА_1 та здійснено бухгалтерську проводку по переміщенню суми коштів 9451,45 USD в касу банку, і ця сума існує в касі та не видана нікому, оскільки операція проведена за дебетом рахунку 1002.

Суд звертає увагу на той факт, що в позовній заяві позивач зазначає про своє зобов'язання надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 13113,20 доларів США. В той же час, доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості свідчить, за його змістом, про наявність станом на день підписання кредитного договору поточного сальдо в розмірі 9997,83 доларів США. Таким чином, в різних документах, наданих позивачем, містяться різні суми кредиту, що не дає можливості встановити реальну суму наданого відповідачу кредиту навіть на основі похідних документів (не кажучи вже про первинні, які відсутні) та точний зміст домовленостей між сторонами договору.

Суд бере до уваги заперечення представника відповідача, що надані суду документи про отримання кредиту є неналежним доказом, при цьому, позивач не надав суду заяви ОСОБА_1 на видачу готівки з каси банку, як доказу надання кредиту за кредитним договором через касу банку, а надані розрахунки не є належним доказом підтвердження надання кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1

До того ж договір купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_4 було укладено 16.07.2007 року у місті Дніпропетровськ. За змістом п.2.2 цього договору, право власності на автомобіля переходить до покупця після повної його оплати та оформлення його реєстрації в органах МРЕВ (отримання покупцем техпаспорта). Акт приймання передачі автомобіля на користь відповідача було складено 16.07.2007 року. ОСОБА_2 вилучення автомобіля від 25.10.2012 року та п.34.4. Договору застави від 24 липня 2007 року вбачається, що техпаспорт на цей автомобіль (який є реєстраційним свідоцтвом про власність покупця) за № ВСС036953 було видано покупцю (відповідачу) 21.07.2007 року. Натомість кредитний договір, який є підставою цього позову, підписано сторонами лише 24.07.2007 року, тобто вже після придбання відповідачем автомобіля, на придбання якого, як стверджує позивач, була спрямована мета цього договору. Отже, мета укладення цього договору не відповідає фактичним обставинам придбання відповідачем автомобіля, а тому кредит за кредитним договором від 24.07.2007 року не міг видаватися позичальнику для придбання автомобіля ОСОБА_4.

Крім цього, згідно з ч.1. ст.7 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється державною мовою.

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Державною мовою України є українська мова (стаття 10 Конституції України та стаття 6 Закону № 5029-VI).

Частина третя статті 8 Закону № 5029-VI передбачає, що сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Тобто, обов'язковою умовою для здійснення судочинства в Україні регіональною мовою (мовами) є її поширення як такої на відповідній території України згідно з рішенням місцевої ради.

Водночас, на території м.Львова ані російська, ані жодна інша мова як регіональна мова поширена не була.

Відповідно до ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Як розяснив КС України у рішенні від 14.12.1999р. (справа № 1-6/99 № 10-рп/99) положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов?язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п?ята статті 10 Конституції України).

Відповідно до ст.11 Закону України Про судоустрій і статус суддів судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Аналогічну позицію підтвердив ВСУ у своїй постанові від 06.07.2016 в справі № 21-1092а16.

У розглядуваній справі позивач листом від 14.06.16р. долучив до матеріалів справи ряд письмових документів, які складають собою певну кількість текстових та цифрових позначень. Дані документи (аркуші паперу) в їх текстуальній частині дозволяють визначити частину слів, які написані українською мовою, а решта російською мовою. При цьому, частина аркушів паперу містить тексти, змішані із слів різних мов (в тому числі української), а інша частина складена із текстуальних симовлів, з яких не можливо об'єктивно встановити, що це українська мова.

Отже, за наведених обставин, такі надані позивачем документи не можна вважати належними і допустимими доказами у справі.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.212 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Встановлені під час судового розгляду та наведені вище обставини, відсутність належних та допустимих доказів в обґрунтування отримання відповідачем грошових коштів, їх розмір, нарахованих відсотків та пені, можливе внесення коштів в рахунок погашення заборгованості, переконує суд в тому, що обставини наведені позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» у позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.

Зі змісту ст.88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, тобто у даному випадку не відшкодовуються позивачу.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №LVH1AN12380075 від 24.07.2007 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: Колодяжний С.Ю