Ухвала суду № 63857516, 27.12.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/5690/13-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 47 Доповідач Жигановська О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Жигановської О.С.

суддів Широкової Л.В., Якухно О.М.

при секретарі судового засідання Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Камянської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа Управління Держземагенства у Житомирському районі Житомирської області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2016 року

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, вимоги якого в подальшому уточнив (а.с.169-175, 176 том 1, а.с.33-35, 75-84 том 2) та просив: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №727126, виданий на імя ОСОБА_4 (кадастровий номер земельної ділянки 1822083200:06:001:0812); визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №085530, виданий на імя ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 1822083200:06:001:0812); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2011 року №1300, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; зобовязати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельної ділянкою, кадастровий номер 1822083200:06:001:0192, по вул.Сінній в с.Довжик Житомирського району Житомирської області, належній позивачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 899655, шляхом знесення будівлі та паркану.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником земельної ділянки, площею 1300 кв. м за адресою с.Довжик, вул.Сінна Житомирського району Житомирської області на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 899655. Вказану земельну ділянку він купив у ОСОБА_5 02 серпня 2005 року. Ця земельна ділянка була обнесена дерев'яним тином та використовувалася за призначенням.

Під час розгляду цивільної справи №2-21/12 за його позовом до ОСОБА_6 висновком експерта встановлено, що на належній йому земельній ділянці ОСОБА_2 побудувала будинок, чим порушує його права як власника.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що рішення про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, яку вона потім продала ОСОБА_2, Кам»янською сільською радою не приймалось, просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Житомирської районного суду Житомирської області від 08 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було неповно та неправильно зясовано обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушено норми матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном /ст.391 ЦК України/.

За положенням ст.125, ч.1 ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

З роз'яснень, викладених у п.п.7,18постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року(з послідуючими змінами) вбачається, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3ст.152 ЗКшляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій,що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої владиабоорганівмісцевогосамоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України).

Вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01.01.2002 року відповідно дост.125 ЗК Україниправо користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02.05. 2009 року у відповідності ізЗаконом України від 05.03.2009 року N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійногокористуваннята право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (п.7 розд.X "Перехідні положення" ЗК України), одержані ними до 01.01.2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Камянської сільської ради Житомирського району від 19.07.2001 року №90 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,12 га в с.Довжик для обслуговування житлового будинку (а.с.15 том2). На підставі зазначеного рішення сільської ради, 26.06.2002 року ОСОБА_5 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку серії ІІ-ЖТ №002068, виданий Камянською сільською радою Житомирського району (а.с.16-17 том1). При цьому місце знаходження цієї земельної ділянки не конкретизоване, вказано лише, що вона розташована на території Кам»янської сільської ради с.Довжик, а місцем проживання ОСОБА_5, якій земельна ділянка згідно рішення надавалась саме для обслуговування житлового будинку, вказано с.Довжик, вул..Локтєва, 53 (а.с.17 т.1). Технічна документація на підставі якої ОСОБА_5 був виданий Державний акт в матеріалах справи відсутня.

02.08.2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1300 кв.м, розташованої у с.Довжик Камянської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с.7-9 том 1).

В подальшому, 27.03.2007 року ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1822083200:06:001:0192 серії ЯА № 899655 (а.с.14-15 том 1). Відповідно до плану земельної ділянки, який був виготовлений землевпорядною організацією, вона розташована по вул..Локтєва, 53 в с.Довжик (а.с.52 том 2).

30 червня 2010 року ОСОБА_4 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №727426, загальною площею 0,0900 га, кадастровий номер 1822083200:06:001:0812, що розташована в с.Довжик по вул.Сінній Житомирського району Житомирської області на підставі рішення 20 сесії 5 скликання Камянської сільської ради від 16 січня 2009 року (а.с.81 том 1).

19 березня 2011 року ОСОБА_4 змінила прізвище на «Добровицька», що підтверджується довідкою Камянської сільської ради №380 від 24 вересня 2015 року (а.с.244 том 1).

31 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки (а.с.78-79 том 1). В подальшому, ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на придбану земельну ділянку (а.с.69). Рішенням виконавчого комітету Кам»янської сільської ради №96 від 19.05.2011 року надано погодження ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку та господарських будівель за адресою: с.Довжик, вул..Сінна (а.с.191 том 1). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.03.2014 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарських споруд, що розташовані по вул..Сінній, 3-б в с.Довжик, Житомирського району і області на земельній ділянці площею 0,09 га /кадастровий номер 1822083200:06:001:0812/. Вказане право власності зареєстроване у встановленому законом порядку (а.с.192,193,194 том 1).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактичне місце розташування земельної ділянки, яку він придбав у ОСОБА_5, а відтак доводи позивача про порушення його прав власника з боку ОСОБА_2 є передчасними та необґрунтованими. Крім того, вважаючи себе особою, яка є власником спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

За загальним правилом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3. 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст.215, 216 ЦК. Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-95цс13).

Судом встановлено, що вперше спірне майно вибуло із законного користування позивача шляхом передання рішенням сільської ради земельної ділянки у власність ОСОБА_3, а в подальшому було відчужено шляхом договору купівлі-продажу ОСОБА_2, яка є добросовісним набувачем в контексті положень ч.5 ст.12 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки порушене право підлягає захисту шляхом предявлення віндикаційного позову, а не визнання недійсним договору купівлі-продажу даної квартири та Державного акта на земельну ділянку.

Крім того, як вище зазначалось, будівництво житлового будинку по вул..Сінній в с.Довжик, Житомирського району відповідачкою ОСОБА_2 проведено на підставі рішення виконавчого комітету Камянської сільської ради №96 від 19.05.2011 року, яке є чинним і ніким не оскаржено.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Дійсно, із довідки Камянської сільської ради №440 від 09.11.2015 року вбачається, що рішення від 16 січня 2009 року про виділення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки відсутнє, оскільки 20 сесією 5 скликання Камянської сільської ради таке питання не розглядалося, що підтверджується зокрема і відповідним протоколом (а.с.16-17 том 2, а.с.191 том 1).

Разом з тим, встановивши, що ОСОБА_1 не довів факт порушення його права власності на земельну ділянку, яку він придбав у ОСОБА_5, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним Державного акту, виданого на імя ОСОБА_7

Не є переконливим посилання апелянта на те, що фактичне місце розташування його земельної ділянки встановлено експертним висновком.

Так, згідно висновку земельно-технічної експертизи №444/14-25 від 27.11.2014 року встановлено, що меж фактичного користування земельною ділянкою гр..ОСОБА_1 не виявлено. Межі, конфігурація та площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_2, накладається частково на межі конфігурацію та площу земельної ділянки, яка належить їй на праві приватної власності, згідно Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 31.03.2011 року серії ЯК №085530, кадастровий номер 1822083200:06:001:0812. Разом з тим припускається, що має місце порушення землекористування по відношенню до права власності на земельну ділянку ОСОБА_1, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів (а.с.140-152 том 1). Аналізуючи місце розташування земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на кадастровій карті, експерт висловив припущення про некоректне формування обмінних файлів в частині визначення координат меж даних земельних ділянок дотримання «Вимоги до структури, змісту та формату оформлення результатів робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу)» (а.с.146 том 1).

Як вище зазначалось, при наданні попередньому власнику ОСОБА_5 земельної ділянки, місце розташування останньої ні в рішенні органу місцевого самоврядування, ні самому Державному акті не вказані, втім як і в договорі купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 Технічна документація при виготовленні Державного акта на імя ОСОБА_5 відсутня.

Крім того, як вбачається з плану земельної ділянки, який був виготовлений землевпорядною організацією, земельна ділянка ОСОБА_1 розташована по вул..Локтєва, 53 в с.Довжик (а.с.52 том 2).

З наданої Кам»янською сільською радою відомостей, а саме схеми розташувань вулиць с.Довжик вбачається, що вулиці Локтєва та Сінна не є суміжними, знаходяться у різних частинах населеного пункту, що є додатковим доказом на спростування позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.196 том 1).

Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, за висновками якого позивачем не доведено факт порушення його права, а спосіб захисту останнього не відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: