Рішення № 63850020, 09.12.2016, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа №718/2843/14-ц

Провадження №2/718/84/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2016 року Кіцманський районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Мізюка В.М., секретаря Безушко М.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіцмань цивільну справу за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про порушення прав споживачів, припинення дій, що порушують право, відновлення становища, що існувало до порушення

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, 23.01.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CVMWGA0000000003, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 62200 доларів США на термін до 23.01.2028 року, зобовязавшись повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Зазначає, що банк свої зобовязання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у передбаченому розмірі. Відповідач з свого боку взяті на себе зобовязання не виконав, в звязку з чим станом на 13.10.2014 року виникла загальна заборгованість в розмірі 89338,46 доларів США, яку і просили стягнути з відповідача.

Не погоджуючись із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ПАТ КБ «Приватбанк», згідно яких вимагає зобовязати банк здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №CVMWGA0000000003 у відповідності до процентної ставки в розмірі 12% річних, яка була передбачена умовами кредитного, оскільки на даний час банк нарахував заборгованість на підставі підвищених відсотків з якими він не був ознайомлений.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» подала заяву про уточнення позовних вимог та просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 68743,12 доларів США. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала, вказавши на те, що він є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 був повідомлений про збільшення відсоткової ставки надісланими за адресою його проживання листами.

ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» не визнали, вказали що вони не відповідають дійсності, оскільки грошові кошти по кредиту ОСОБА_1 отримав у гривнях. Крім того зазначили, що підвищення відсоткової ставки є незаконним, оскільки ОСОБА_1 не був із ним ознайомлений та ніякого погодження на те не давав. Вимоги зустрічного позову підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно укладеного кредитного договору №CVMWGA0000000003 від 23 січня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» зобовязався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 23.01.2008 року по 23.01.2028 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 62200 доларів США на наступні цілі: 50000 доларів США на споживці цілі, а також 12200 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність визначає банківський кредит як будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з дослідженої копії заяви на видачу готівки №1 від 29.01.2008 року, ОСОБА_1 отримав від ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в розмірі 50000 доларів США. Однак, дана копія заяви не мітить передбачених в ній підписів контролера та бухгалтера, а тому не може свідчити належним доказом отримання ОСОБА_1 грошових коштів.

Крім того, представник ПАТ КБ «Приватбанк», не зважаючи на неодноразові вимоги суду, так і не надав для дослідження оригінал вказаної заяви на видачу готівки №1 від 29.01.2008 року, не посилаючись на жодний обгрунтований аргумент.

У відповідності до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цивільного законодавства у встановлений строк.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку, що позовні вимогиПАТ КБ «Приватбанк»не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними і допустимими доказами та не ґрунтовані на матеріальному законі, оскільки позивачем не надано жодного належного доказу отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розміру 50000 доларів США і не спростовано твердження відповідача про отримання грошових коштів у національній валююті, у звязку із чим задоволенню не підлягають.

Що стосується зустрічних позовних вимогОСОБА_1, суд встановив наступне.

Так п.2.3.1 кредитного договору визначено сторонами було таке: Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні конюктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме, зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні і встановленого НБУ на момент укладення договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд середньозважена ставка по кредитам або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Отже, сторонами були визначені окремі умови такого збільшення процентної ставки, причому виходячи з умов даного пункту, банк зобовязаний обґрунтувати таке підвищення (тобто в результаті чого воно сталося та чому саме такий розмір зміненої процентної ставки) та до того, повідомити за 7 днів з дати вступу.

Крім того, Постановою НБУ №168 від 10.05.2007року, яка діяла на момент укладання договору та на момент підвищення процентної ставки обумовлений строк 14 днів для повідомлення позичальника про збільшення процентної ставки, а ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Договором між сторонами була обумовлена процентна ставка 12% річних. Як видно з розрахунку Позивача за первісним позовом, який наданий суду, з 25.10.2008 року Банк збільшив без згоди ОСОБА_1 та попередження про такі дії у відповідності до п.2.3.1. Договору процентну ставку до 15,12 % річних ,причому не змінюючи графіку погашення ,що автоматично вводить Позичальника у прострочення платежів. Пізніше, 27.09.2010 року Банк трохи зменшує процентну ставку до 14,62 % річних, але все одно не до тієї процентної ставки, яка була обумовлена сторонами у договорі.

Належного повідомлення з підписом ОСОБА_1 про ознайомлення з підвищенням відсотком ставки Банк не надав.

Беручи до уваги, ОСОБА_1 не отримував повідомлень банку, а дізнавшись, що йому підвищена відсоткова ставка, продовжує сплачувати за первинною процентною ставкою, та не надав згоди на такі дії, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надав повної та безумовної згоди на зміну умов договору.

Причому, проводячи такі дії як підняття відсоткової ставки, Банк, відповідно до змінених умов, та відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007року повинен був надати, до того новий графік погашення, який би вміщував інформацію про сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку, тощо. Але, Банком не надаються вичерпні для позичальників обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки.

У Постанові Верховного суду України від 23.05.2012року (справа№6-41цс12) зазначено, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття повинна бути повного і безумовною .

Таким чином, ПАТ «Приватбанк » порушивши умови кредитного договору (зобовязання кредитним договором), самостійно на власний розсуд здійснював нарахування платежів за процентами, чим ввів ОСОБА_1 в оману застосувавши нечесну підприємницьку практику (омана, обрахунок), яка заборонена вимогами Закону України « Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом

В ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що при цьому кредитодавцю забороняється: надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та иви, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Піприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на: свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; вживання образливих або загрозливих висловів; використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо для впливу на рішення споживача; встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Субєкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Конституційний СУД України своїм Рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного | тлумачення положень пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч8 ст. 18, чЗ ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) справа № 1-26/2011 від. 10.11.2011р зазначив слідуюче: Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, обєктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із і «пропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для і споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це і здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів і споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню, оскільки розрахунок заборгованості складений банком на підставі незаконно підвищеної відсоткової ставки.

На підставі ст. ст. 2, 11, 14, 16, 514, 525, 526, 530, 543, 554, 611, 612, 1054, 1055 ЦК України, ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність, керуючись ст.ст. 15, 30, 31, 40, 62, 75, 212, 213, 214, 215, 218, ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Зустрічний позовОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про порушення прав споживачів, припинення дій, що порушують право, відновлення становища, що існувало до порушення задовольнити.

Захистити права споживача ОСОБА_1 шляхом поновлення порушеного права, а саме, зобовязати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №CVMWGA0000000003 від 23.01.2008 року, що був укладений між АТ «Приватбанк» та ОСОБА_1, за кожний період нарахування платежів та за кожний період сплати заборгованості у відповідності до процентної ставки в розмірі 12% річних, яка була узгоджена сторонами договору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через Кіцманський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: В.М. Мізюк