Рішення № 63844641, 01.12.2016, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/1322/14-ц

Провадження № 2/185/2560/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря Гайди Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

29 січня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Фінанс звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором про надання кредитної лінії в сумі 314624 грн. 57 коп. та судові витрати по справі. Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору №20.840.07.05 від 28 березня 2007 року відповідачу, ОСОБА_1 було надано грошові кошти у вигляді не поновлюваної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом 17000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 15,5 % річних, строком з 28 березня 2007 року по 27 березня 2012 року. Відповідно до договору поруки №20.840.07.05.1 від 28 березня 2007 року, забезпеченням зобовязань Позичальника є порука, поручителем є ОСОБА_2. Зобовязання за договором кредиту відповідачі не виконали, заборгованість за кредитним договором склала 314624 грн. 57коп., з якої 95333 грн. 40 коп. непогашена сума кредиту станом на 26 вересня 2011 року, 38608грн. 25 коп. - заборгованість зі сплати відсотків станом на 26 вересня 2011 року, 6699грн. 46 коп. три проценти річних від простроченої суми станом на 29 січня 2014 року, 173983 грн. 46 коп. пеня станом на 26 вересня 2012 року.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області залучено до участі у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Фінанс" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості правонаступника позивача, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія, згідно договору відступлення права вимоги від 17.02.2014 року.

У судове засідання представник позивача, товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія, не зявився, надав суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримав, просив суд розглянути справу за його відсутності за наявними доказами у справі та поясненням позивача наданими у судовому засіданні.

Відповідачі, представник відповідачів у судове засідання не зявились, про час і місце судового засідання повідомлялись належним чином, представник позивача надав суду, заяву у якій просив розглянути справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що при визначенні розміру пені, яку просить стягнути з відповідачів на свою користь позивач, необхідно врахувати положення ч. 3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та при наявності інших обставин, які мають важливе значення. При цьому розмір заявленої до стягнення пені в сумі 173983,46 грн. є явно завищеним та не відповідає як розміру збитків та встановленим п.6 ст. 3 ЦК України принципам розумності та справедливості цивільного законодавства. Окрім цього, позов є необґрунтованим у зв'язку із тим, що фактично за укладеним між ОСОБА_2 та банком договором від 28 березня 2007 року вона є поручителем, у зв'язку із чим наявні між нею та банком правовідносини мають регулювання із деякими особливостями, які відрізняються від правовідносин між банком та безпосередньо особою, що отримала кредит, тобто позичальником. Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те. що цим договором установлено строк припинення поруки ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України. Систематичне невиконання зобов'язання позичальником відбулося ще в 2008 році. Тобто, строк позовної давності щодо вимог до поручителя почав спливати з 2008 року та закінчився не пізніше 6 місяців після настання моменту права вимоги у позивача, тобто не пізніше 31 грудня 2008 року. Таким чином, з часу несплати кожного з платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог для боржника та обрахування встановленого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя. Тобто, з урахуванням того, що строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, то й позовні вимоги не підлягають задоволенню саме у зв'язку із пропуском строку позовної давності стосовного вимог до ОСОБА_2, як поручителя за договором. Враховуючи той факт, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, відповідачі просять його застосувати до позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 березня 2007 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством Агробанк було укладено договір про надання кредитної лінії № 20.840.07.05, згідно з умовами якого відповідач, ОСОБА_1, отримав грошові кошти у вигляді не поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом 17000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 15,5 % річних, строком з 28 березня 2007 року по 27 березня 2012 року (а.с.6-7). Відповідно до умов кредитного договору, відповідач зобовязався повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно, до 16 числа поточного місяця вносити грошові кошти в сумі 283,40 доларів США, як зазначено в п. 4.3 кредитного договору. При цьому відповідно до п. 4.6 Договору у разі порушення строків повернення заборгованості по кредиту та/або відсотків за його використовування сплачувати банку пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми прострочених грошових зобовязань, розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору, забезпеченням зобовязань Позичальника є, зокрема, порука, поручителем є ОСОБА_2. Відповідно до договору поруки №20.840.07.05.1 від 28.03.2007 року поручитель мав виконати зобовязання, що витікають з вищевказаного кредитного договору в повному обсязі, у разі невиконання зобовязань ОСОБА_1 (а.с.12).

Згідно п.1.2 Статуту публічного акціонерного товариства Банк Восток, публічне акціонерне товариство Банк Восток є правонаступником усіх прав та зобовязань, коштів та майна публічного акціонерного товариства ХОУМ ОСОБА_3, що згідно протоколу Загальних зборів акціонерів від 01 лютого 2011 року змінило назву, є правонаступником відкритого акціонерного товариства ХОУМ ОСОБА_3, що згідно протоколу Установчих зборів акціонерів №1 від 16 грудня 2008 року реорганізовано шляхом перетворення, є правонаступником усіх прав та зобовязань, коштів та майна закритого акціонерного товариства ХОУМ ОСОБА_4, є правонаступником усіх прав та зобовязань, коштів та майна закритого акціонерного товариства Агробанк (а.с.29).

28 березня 2011 року між публічним акціонерним товариством ХОУМ ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством Платинум Банк було укладено договір відступлення права вимоги №20110328-Г, згідно якого відбулось відступлення права вимоги, в тому числі за договором надання кредитної лінії № 20.840.07.05 від 28.03.2007р. укладеним між закритим акціонерним товариством Агробанк та ОСОБА_1, іпотечним договором № 20.840.07.05.1. від 28.03.2007р., та договору поруки 20.840.07.05.1 від 28.03.2007 р. Згідно з умовами договору відступлення права вимоги ПАТ Платинум Банк набуло прав кредитора та іпотекодержателя до боржника (а.с.15-16).

26 вересня 2011 року між публічним акціонерним товариством Платинум Банк та товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Фінанс було укладено Договір відступлення права вимоги №20110926-Г, згідно якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором про надання кредитної лінії № 20.840.07.05 від 28.03.2007 року, укладеним між ЗАТ Агробанк та ОСОБА_1, іпотечним договором № 20.840.07.05.1., та договору поруки № 20.840.07.05.1 від 28.03.2007 р. (а.с.17-19)

21 січня 2014 року на адресу відповідачів було відправлено повідомлення з вимогою погашення заборгованості (а.с.13-14).

17 лютого 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Фінанс та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Довіра та гарантія був укладений договір про відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами, згідно якого відбулось відступлення права вимоги, в тому числі, за Договором про надання кредитної лінії №20.840.07.05 від 28.03.2007р., який був укладений між закритим акціонерним товариством Агробанк та ОСОБА_1.

Зобовязання передбачені кредитним договором відповідачі не виконали. Заборгованість за кредитним договором склала 314624 грн. 57коп., з якої 95333 грн. 40 коп. непогашена сума кредиту станом на 26 вересня 2011 року, 38608грн. 25 коп. - заборгованість зі сплати відсотків станом на 26 вересня 2011 року, 6699грн. 46 коп. три проценти річних від простроченої суми станом на 29 січня 2014 року, 173983 грн. 46 коп. пеня станом на 26 вересня 2012 року.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Згідно з нормою ст.526 ЦК зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним з видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53 цс 14.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки, викладена в пункті 3.2, що поручительство припиняється з припиненням всіх зобовязань позичальника за вищезазначеним кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги, предявлені до поручителя - ОСОБА_2, не підлягають задоволенню у звязку з припиненням поруки.

Згідно заперечень проти позову представник відповідачів просив зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Як вбачається зі змісту позову, пеня в розмірі 173983,46 грн. нарахована, виходячи з непогашеної суми кредиту 95333,40 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені за несвоєчасну сплату основного боргу за користування кредитними коштами до розміру суми основного боргу за кредитом.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме стягненню заборгованості за договором кредиту згідно розрахунку заборгованості, який надано позивачем, з урахуванням вимог позивача, з боржника - ОСОБА_1, враховуючи зменшення розміру неустойки відповідно до положень ч. 3 ст.551 ЦК України до суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 95333,40 грн.

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.10, 60, 88, 130, 208-210, 212-218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року № 20.840.07.05 у розмірі 235974 (двісті тридцять пять тисяч девятсот сімдесят чотири) грн. 51 коп., яка складається з 95333 (дев'яносто п'ять тисяч триста тридцять три) грн. 40 коп. непогашена сума кредиту, 38608 (тридцять вісім тисяч шістсот вісім) грн. 25 коп. - заборгованість зі сплати відсотків, 6699 (шість тисяч шістсот девяносто дев'ять) грн. 46 коп. три проценти річних від простроченої суми, 95333 (дев'яносто п'ять тисяч триста тридцять три) грн. 40 коп. пеня.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Довіра та гарантія витрати на судовий збір у розмірі 2359 (дві тисячі триста пятдесят девять) грн. 75 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя А. О. Врона