Рішення № 63842636, 21.12.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9960/16-ц

Провадження № 2/201/2366/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 грудня 2016р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі - Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Дніпро до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність,

В С Т А Н О В И В:

06.07.2016р. ПАТ ОСОБА_1 Дніпро звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність (а.с. № 3-7).

Ухвалою суду від 08.07.2016р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків (а.с. № 78).

21.07.2016р. до суду надійшла позовна заява з належним оформленням відповідно до вимог ухвали суду від 08.07.2016р., за якою 25.07.2016р. відкрито провадження у справі (а.с. № 82-86, 95).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 29.10.2003р. між ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро», правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_1 Дніпро та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 291003/1-USD від 29.10.2003р. Після укладення вказаного кредитного договору між банком та позичальником було укладено низку додаткових договорів про зміну умов, які є його невідємними частинами. Відповідно до п.1.1. кредитного договору (в редакції змін внесених договором про зміну від 30.07.2012р.) банк надав позичальнику споживчий кредит в сумі 499996,22 дол.США в обмін на зобов'язання повернути кредит у строки встановлені графіком, але не пізніше 28.07.2017р., зі сплатою відсотків у розмірі 12% річних та у разі прострочення повернення кредиту у розмірі 24%річних. Крім цього, за несвоєчасне погашення одержаного кредиту, процентів за користування кредитом позичальник сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі 0,04 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період такого прострочення від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам. У забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором 29.10.2003р. між сторонами було укладено договір застави №291003/1-USD-з відповідно до пункту 1.3 якого (в редакції змін внесених договором про зміну від 30.07.2012 р.), відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку літ.Б-9, приміщення магазину у підвалі поз.1-4, XXIII, площею 54,4 кв.м., на І поверсі поз.1-7, І площею 140,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ вул. Шевченка, 9.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, станом на 16.06.2016р. заборгованість відповідача перед банком складає 437088,17 доларів США, що еквівалентно 11 548 412,05грн. З метою часткового погашення заборгованості у розмірі 3296 376,00 грн., виходячи з умов договору застави позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність ПАТ ОСОБА_1 Дніпро.

Представник ПАТ ОСОБА_1 Дніпро - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 28.12.2015р. - а.с. №93) в наданій до суду 21.12.2016р. заяві позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, розглянувши справу за його відсутності, проти винесення по справі заочного рішення не заперечував (а.с. №122 ).

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання по справі, які призначалися на 24.10.2016р. та 22.11.2016р. не зявлявся, про дату судових засідань повідомлялася шляхом направлення судових повісток за останніми відомими місцями реєстрації згідно відомостей наявних в матеріалах справи (а.с. № 107,116-117), конверти були повернуті до суду з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання. В судове засідання по справі, яке було призначене на 21.12.2016р., відповідач також не з'явився, про дату судового засідання повідомлявся шляхом розміщення оголошення в друкованому засобі масової інформації газеті Урядовий Кур'єр від 07.12.2016р. (а.с. № 120, 125).

За такими обставинами, згідно до ст. 76 ЦПК України відповідач є належним чином повідомлений про дату розгляду справи та за правилами ч.4 ст. 169, ч.1 ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін і постановити по справі заочне рішення суду.

Розгляд справи відбувався за правилами ч. 2 ст. 197 ЦПК України без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між 29.10.2003р. між ЗАТ КБ «Кредит-Дніпро», правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_1 Дніпро та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 291003/1-USD від 29.10.2003р. Після укладення вказаного кредитного договору між банком та позичальником було укладено низку додаткових договорів про зміну умов, які є його невідємними частинами. Відповідно до п.1.1. кредитного договору (в редакції змін внесених договором про зміну від 30.07.2012р.) банк надав позичальнику споживчий кредит в сумі 499996,22 дол.США в обмін на зобов'язання повернути кредит у строки встановлені графіком, але не пізніше 28.07.2017р., зі сплатою відсотків у розмірі 12% річних та у разі прострочення повернення кредиту у розмірі 24%річних. За порушення строків погашення кредиту, процентів за користування кредитом позичальник сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі 0,04 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період такого прострочення від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам.

У забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором, 29.10.2003р. між сторонами було укладено договір застави №291003/1-USD-з відповідно до пункту 1.3 якого (в редакції змін внесених договором про зміну від 30.07.2012 р.), відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку літ.Б-9, приміщення магазину у підвалі поз.1-4, XXIII, площею 54,4 кв.м., на І поверсі поз.1-7, І площею 140,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 9, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська область.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, станом на 16.06.2016р. заборгованість відповідача перед банком складає 437088,17 доларів США, що еквівалентно 11 548 412грн. 05коп.

Виходячи з умов договору застави, норм Закону України Про іпотеку позивач в рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 3296376,00 грн., просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність ПАТ ОСОБА_1 Дніпро .

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його сконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.589 ЦК Украни, у разі невиконаня зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Стаття 12 Закону України «Про іпотеку» визначає право іподекодержателя у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Виходячи з положень ч.1 ст.20 ЦК України, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Відповідно до змісту позовних вимог в звязку з порушенням позичальником умов кредитного договору, позивач керуючись договором застави, Законом України «Про іпотеку» обрано в якості способу звернення стягнення на предмети іпотеки - вступ у право власності на предмети іпотеки на підставі рішення суду.

Згідно доп.5.1 договору застави №291003/1-USD (в редакції змін внесених договором про зміну від 30.07.2012 р.) іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в настання строку виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою за цим Договором, воно не буде виконане.

Умови розділу 7 договору застави визначають, що право звернення стягнення на предмет іпотеки, для задоволення свої вимог виникає у іпотекодержателя у випадках, передбачених законодавством України та цим Договором. У разі порушення умов кредитного договору та/або умов договору застави іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом 30 календарних днів вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення, іпотекодержатель набуває права розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору і діючого законодавства України.

05.02.2016р. у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, відповідачу була направлена вимога про стягнення заборгованості за вих. № 6/24-567 щодо повернення кредиту, відсотків за його використання, та з попередженням про звернення стягнення на предмети іпотеки та застави (а.с. №75).

При зверненні стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право на свій розсуд: а) здійсним реалізацію предмету іпотеки у порядку, що передбачений чинним законодавством України; б) самостійно реалізувати предмет іпотеки; в) вступити у право власності на предмет іпотеки.

Згідно до п.8.2 договору застави іпотекодержатель має право отримати предмет іпотеки у свою власність в рахунок виконаня основного забов'язання, а також інших вимог передбачених п.1.2 цього договору. У разі прийняття іпотекодержателем рішення про отримання предмета іпотеки у свою власність цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про іпотеку, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Та саме, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Також суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем факту невизнання, заперечення або оспорювання відповідачем права позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, а також неможливості реєстрації ним права власності на предмет іпотеки у порядку, визначеному умовами договору застави.

Верховний Суд України вже неодноразово вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні вищезазначених норм права у подібних правовідносинах та висловлював вищезазначену правову позицію, зокрема, в постанові від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15, постанові від 10.02.2016р. у справі №6-2830цс15, постанові від 28.09.2016р. у справі 6-1243цс16, постанові від 02.11.20106р. у справі № 6-2457цс16.

Приймаючи до уваги вищезазначені обставини, існуючі норми права, правові висновки ВСУ, які є обов'язковими для судів при вирішенні справи, суд вважає, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом визнання в судовому порядку права власності за іпотекодержатедем задоволенню не підлягають.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України, та приймаючи до уваги, що рішенням суду відмовлено в задоволені позовних вимог, то підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, сплаченого при подачі позову в розмірі 49445грн.64коп., а також судових витрат в розмірі 630грн. по розміщенню оголошення в газеті про виклик відповідача ( а.с. № 2, 123-124) немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 33, 37, 38-40 Закону України „Про іпотеку, ст. ст. 526, 527, 530, 629, ч. 2 ст.1054 ЦК України, Постановами ВСУ по справах № 6-1851цс15, №6-2830цс15, 6-1243цс16, № 6-2457цс16, ст. ст. 8, 10, 11, 57- 60, 74-76, 88, ч. 4 ст. 169, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212, 213, 214, 215, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Дніпро до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Ткаченко Н.В.