Рішення № 63840010, 28.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.12.16р. Справа № 904/11514/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (м.Київ) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (м. Дніпро)

про стягнення суми 3% річних за договором № 1-1/В від 05.01.2015 у розмірі 27 267 грн. 38 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.12.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт 1 категорії (довіреність № 049/16 від 23.12.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 05.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (далі - відповідач) суму пені та 3% річних за договором № 1-1/В від 05.01.2015 у розмірі 394 694 грн. 53 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 366 502 грн. 06 коп. пеня;

- 28 192 грн. 47 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час виконання умов договору №1-1/В від 05.01.2015 було допущено порушення його умов в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений в період з 25.01.2015 по 15.02.2015 товар. У зв'язку з викладеним, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.02.2015 по 22.05.2015 в сумі 366 502 грн. 06 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 07.02.2015 по 22.05.2015 у сумі 28 192 грн. 47 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.12.2016.

Від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 79266/16 від 22.12.2016), в якій він просив суд вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах 394 694 грн. 53 коп. на рахунку № 26001527694500 в АТ "УкрСиббанк" та інших рахунках відповідача. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідачем тривалий час, протягом дії спірного договору, були порушені зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар. У зв'язку з вказаними обставинами, позивач направляв відповідачу претензію щодо сплати штрафних санкцій, але відповідач відмовився задовольнити вказані вимоги позивача, що, на думку позивача, свідчить про свідоме ухилення від сплати коштів позивачу. Отже, позивач вказує на необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача.

Від позивача надійшла заява про заміну позивача правонаступником (вх.суду 79269/16 від 22.12.2016), в якій він просив суд замінити позивача - Державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія". В обґрунтування зазначеного клопотання заявник посилався на наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1913 від 15.11.2016 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", відповідно до пункту 1 якого утворено Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" шляхом перетворення Державного підприємства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія".

Так, ухвалою суду від 26.12.2016 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про заміну сторони позивача правонаступником та замінено позивача по справі Державне підприємство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія".

Від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх.суду 79383/16 від 23.12.2016), в якій він просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 79386/16 від 23.12.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем протягом дії спірного договору не виставлялися рахунки на оплату, отже внаслідок порушення обов'язку позивача за договором щодо виставлення на користь відповідача рахунків на оплату поставленого товару, відповідач звільняється від відповідальності щодо несвоєчасної його оплати відповідно до норм статей 612, 613 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 221 Господарського кодексу України. Також, відповідач посилається на сплив строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені 22.05.2016. Крім того, відповідач зауважує, що відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 1 від 10.07.2015 до договору сторони підтверджують, що не мають один до одного майнових чи немайнових претензій за договором № 1-1/В від 05.01.2015.

У судове засідання 26.12.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 26.12.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представником відповідача у судовому засіданні 26.12.2016 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, а також заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, які він просив врахувати під час прийняття рішення по справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також, у судовому засіданні 26.12.2016 було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі.

У зв'язку з викладеним, у судовому засіданні 26.12.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 28.12.2016, а також зобов'язано сторін надати додаткові докази по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача щодо забезпечення позову (вх.суду 80520/16 від 28.12.2016), в якій він заперечує проти її задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 80059/16 від 27.12.2016 - електронною поштою, вх.суду 80518/16 від 28.12.2016 - в оригіналі) в якій він просить суд стягнути з відповідача 3% річних за договором № 1-1/В від 05.01.2015 у розмірі 27 267 грн. 38 коп.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення 3% річних, здійснивши їх уточнений розрахунок, а також виключив з позовних вимог пеню, оскільки вона була заявлена поза межами строку спеціальної позовної давності.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 27 267 грн. 38 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 27 267 грн. 38 коп., що є ціною позову.

У судове засідання 28.12.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 28.12.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Представником відповідача у судовому засіданні 28.12.2016 було викладено зміст заперечення на заяву позивача щодо забезпечення позову, а також відповідач просив суд врахувати доводи, викладені ним у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, які він просив врахувати під час прийняття рішення по справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 28.12.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 05.01.2015 між Державним підприємством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 1-1/В (далі - договір, а.с.15-17), відповідно до умов якого продавець поставить, а покупець прийме і оплатить концентрат ільменітовий виробництва філії "Вільногірський ГМК" ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", на умовах, обумовлених нижче або додатково в додатках до договору, що є його невід'ємною частиною (пункт 1.1. договору).

У пункті 7.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015. У випадку, якщо сторонам необхідний додатковий час для виконання своїх зобов'язань договором, його дія автоматично подовжується до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування товару, його кількість та пакування, ціна і загальна вартість зазначаються в додатках до договору. Додаток (додатки) до договору оформляється на товар (партію товару), підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін та є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов між сторонами було підписано додаток № 1 від 05.01.2015 до договору, в якому сторони узгодили назву товару, базис поставки, кількість, ціну та вартість. Так, у вказаному додатку сторони визначили, що продавець поставить, а покупець прийме і оплатить продукцію виробництва філії "Вільногірський ГМК" ДП "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", на умовах обумовлених нижче:

- назва товару - концентрат ільменітовий ТУ У 14-10-005-98 "насип";

- базис поставки - м. Вільногірськ, склад продавця або з. д. станція Вільногірськ;

- у кількості - 50 000 тон.;

- на суму 162 000 000 грн. 00 коп. (а.с. 18).

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1.3. договору право власності на товар переходить до покупця у відповідності з погодженими умовами постачання товару, згідно пункту 3.1. договору.

Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку відповідачу узгодженої у додатку № 1 від 05.01.2015 до договору продукції на загальну суму 11 255 274 грн. 00 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № В-00000002 від 25.01.2015 на суму 680 724 грн. 00 коп. (а.с.100);

- видатковою накладною № В-00000003 від 25.01.2015 на суму 929 070 грн. 00 коп. (а.с.99);

- видатковою накладною № В-00000012 від 29.01.2015 на суму 698 058 грн. 00 коп. (а.с.101);

- видатковою накладною № В-00000020 від 30.01.2015 на суму 232 470 грн. 00 коп. (а.с.103);

- видатковою накладною № В-00000019 від 31.01.2015 на суму 1 162 350 грн. 00 коп. (а.с.102);

- видатковою накладною № В-00000022 від 31.01.2015 на суму 465 102 грн. 00 коп. (а.с.104);

- видатковою накладною № В-00000021 від 31.01.2015 на суму 449 064 грн. 00 коп. (а.с.105);

- видатковою накладною № В-00000035 від 07.02.2015 на суму 895 212 грн. 00 коп. (а.с.106);

- видатковою накладною № В-00000041 від 10.02.2015 на суму 929 394 грн. 00 коп. (а.с.107);

- видатковою накладною № В-00000044 від 11.02.2015 на суму 1 392 876 грн. 00 коп. (а.с.108);

- видатковою накладною № В-00000052 від 13.02.2015 на суму 928 422 грн. 00 коп. (а.с.109);

- видатковою накладною № В-00000064 від 14.02.2015 на суму 930 528 грн. 00 коп. (а.с.110);

- видатковою накладною № В-00000065 від 14.02.2015 на суму 881 280 грн. 00 коп. (а.с.111);

- видатковою накладною № В-00000066 від 15.02.2015 на суму 680 724 грн. 00 коп. (а.с.112).

Суд зауважує, що товар, визначений у додатку № 1 від 05.01.2016 до договору у повній мірі відповідає товару, що було поставлено відповідно до вказаних накладних, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача на загальну суму 11 255 274 грн. 00 коп.

В той же час, у пункті 2.1. договору сторони узгодили, що оплата проводиться в українських гривнях прямим банківським переказом на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури на відвантажену партію товару протягом 10 днів з моменту переходу права власності на партію товару у відповідності до пункту 1.3. договору, також за згодою сторін може бути здійснена 100% попередня оплата товару, відповідно до виставленого продавцем рахунку-фактури.

З приводу посилання у пункті 2.1. договору на підставу оплати - виставлений продавцем рахунок-фактуру, а також посилання на їх відсутність у відповідача, на що вказував останній у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, в матеріалах справи наявні лише рахунки-фактури на період з 25.01.2015 по 15.02.2015 без доказів їх направлення або вручення відповідачу (а.с.19-32).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати йому рахунки-фактури, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 1-1/В від 05.01.2015;

- доказів повного повернення отриманого в період з 25.01.2015 по 15.02.2015 товару на загальну суму 11 255 274 грн. 00 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 2.1. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав на 10 день з моменту переходу права власності на товар, поставлений в період з 25.01.2015 по 15.02.2015, відповідно.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що поставлений в період з 25.01.2015 по 15.02.2015 товар було оплачено відповідачем наступним чином:

- платіжним дорученням № 1505 від 12.02.2015 на суму 569 688 грн. 00 коп. (а.с. 81);

- платіжним дорученням № 1517 від 17.02.2015 на суму 300 000 грн. 00 коп. (а.с. 81);

- платіжним дорученням № 1586 від 24.02.2015 на суму 147 000 грн. 00 коп. (а.с. 82);

- платіжним дорученням № 1596 від 26.02.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 82);

- платіжним дорученням № 1635 від 04.03.2015 на суму 940 000 грн. 00 коп. (а.с. 83);

- платіжним дорученням № 1652 від 04.03.2015 на суму 1 570 000 грн. 00 коп. (а.с. 83);

- платіжним дорученням № 1655 від 05.03.2015 на суму 970 000 грн. 00 коп. (а.с. 84);

- платіжним дорученням № 1661 від 06.03.2015 на суму 800 000 грн. 00 коп. (а.с. 85);

- платіжним дорученням № 1672 від 10.03.2015 на суму 730 000 грн. 00 коп. (а.с. 85);

- платіжним дорученням № 1673 від 10.03.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 86);

- платіжним дорученням № 1691 від 11.03.2015 на суму 400 000 грн. 00 коп. (а.с. 86);

- платіжним дорученням № 1706 від 16.03.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 87);

- платіжним дорученням № 1707 від 16.03.2015 на суму 550 000 грн. 00 коп. (а.с. 87);

- платіжним дорученням № 1719 від 17.03.2015 на суму 1 000 080 грн. 00 коп. (а.с. 88);

- платіжним дорученням № 1733 від 19.03.2015 на суму 79 920 грн. 00 коп. (а.с. 88);

- платіжним дорученням № 1836 від 30.03.2015 на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 89);

- платіжним дорученням № 1869 від 06.04.2015 на суму 86 000 грн. 00 коп. (а.с. 89);

- платіжним дорученням № 1889 від 08.04.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 90);

- платіжним дорученням № 1939 від 20.04.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 90);

- платіжним дорученням № 1967 від 22.04.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 91);

- платіжним дорученням № 1990 від 24.04.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 91);

- платіжним дорученням № 2024 від 30.04.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 92);

- платіжним дорученням № 2025 від 30.04.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 92);

- платіжним дорученням № 2032 від 05.05.2015 на суму 300 000 грн. 00 коп. (а.с. 93);

- платіжним дорученням № 2055 від 07.05.2015 на суму 550 000 грн. 00 коп. (а.с. 93);

- платіжним дорученням № 2063 від 08.05.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 94);

- платіжним дорученням № 2076 від 12.05.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 94);

- платіжним дорученням № 2939 від 13.05.2015 на суму 496 000 грн. 00 коп. (а.с. 95);

- платіжним дорученням № 2940 від 18.05.2015 на суму 145 000 грн. 00 коп. (а.с. 95);

- платіжним дорученням № 2108 від 18.05.2015 на суму 73 000 грн. 00 коп. (а.с. 96);

- платіжним дорученням № 2109 від 19.05.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 96);

- платіжним дорученням № 2941 від 20.05.2015 на суму 68 586 грн. 00 коп. (а.с. 97);

- платіжним дорученням № 2133 від 21.05.2015 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 98);

- платіжним дорученням № 2153 від 22.05.2015 на суму 230 000 грн. 00 коп. (а.с. 98).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що поставлений в спірний період товар було оплачено відповідачем із простроченням.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору поставки, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 07.02.2015 по 21.05.2015 у загальній сумі 27 267 грн. 38 коп.

Щодо заперечень відповідача в частині того, що відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 1 від 10.07.2015 до договору сторони підтвердили, що не мають один до одного майнових чи немайнових претензій за договором, суд зазначає таке.

Між позивачем та відповідачем 10.07.2015 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 1-1/В від 05.01.2015, в якій сторони дійшли згоди щодо наступного:

- сторони договору підтверджують, що договірні зобов'язання за договором на момент складання додаткової угоди більше не виконуються;

- сторони вирішили розірвати договір № 1-1/В від 05.01.2015;

- сторони підтверджують, що не мають один до одного майнових чи немайнових претензій за договором № 1-1/В від 05.01.2015 (а.с.18 на звороті).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування 3% річних з посиланням на те, що у вказаній додатковій угоді сторони підтвердили, що не мають один до одного майнових чи немайнових претензій за договором № 1-1/В від 05.01.2015, оскільки право нарахування 3% річних виникає у позивача не на підставі договору № 1-1/В від 05.01.2015, а відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з нормами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказаною статтею передбачена можливість сторін лише встановити інший розмір процентів, а не домовитись про відсутність права їх нараховувати, оскільки вказане право виникає у позивача на підставі закону і не може бути скасоване, шляхом укладення договору.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем та доданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.12.2016, та встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем правильно, арифметично розрахунок проведено також вірно, а отже вказаний розрахунок 3% річних визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 27 267 грн. 38 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просив суд вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах 394 694 грн. 53 коп. на рахунку № 26001527694500 в АТ "УкрСиббанк" та інших рахунках відповідача. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідачем тривалий час, протягом дії спірного договору, були порушені зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар. У зв'язку з вказаними обставинами, позивач направляв відповідачу претензію щодо сплати штрафних санкцій, але відповідач відмовився задовольнити вказані вимоги позивача, що, на думку позивача, свідчить про свідоме ухилення від сплати коштів позивачу. Отже, позивач вказує на необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 394 694 грн. 53 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 5 920 грн. 42 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.12.2016 ціна позову стала складати 27 267 грн. 38 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 109024 від 02.12.2016 позивачем було сплачено 5 920 грн. 42 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, у відповідності до вказаного закону, позивачем заявлене клопотання (вх.суду 80518/16 від 128.12.2016), в якому він просить суд винести ухвалу про повернення з державного бюджету надмірно сплаченого судового збору в сумі 4 542 грн. 42 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 4 542 грн. 42 коп. (5 920,42 - 1 378,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамплюс" (49000, м.Дніпро, вулиця Саксаганського, будинок 60; ідентифікаційний код 35202765) на користь Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вулиця Сурікова, будинок 3; ідентифікаційний код 36716128) 27 267 грн. 38 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вулиця Сурікова, будинок 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вулиця Степова, будинок 1; ідентифікаційний код 39389830) надмірно сплачений судовий збір у сумі 4 542 грн. 42 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 109024 від 02.12.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3