Ухвала суду № 63839831, 23.12.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

23 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки частково недійсним,

в с т а н о в и л а :

Комунарський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 19 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив: визнав недійсними пункти 12.3, 12.3.1, 12.3.2 іпотечного договору, укладеного 24 червня 2008 року між ОСОБА_5 та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»; далі - ПАТ «Дельта Банк»), стягнув з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 551 грн 20 коп. судового збору.

Апеляційний суд Запорізької області 14 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 вересня 2016 року відмовив ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за її касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

9 грудня 2016 року ОСОБА_4, за дорученням якої діє ОСОБА_6, звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 65 Сімейного кодексу України, статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

На обґрунтування підстави перегляду зазначених судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано вказані норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 21 вересня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, відмовивши у відкритті касаційного провадження, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними окремих пунктів договору іпотеки, оскільки позивачка відповідно до нотаріально посвідченої письмової заяви надала згоду на передачу квартири в іпотеку на умовах, зазначених у договорі, в тому числі і в застереженні, що міститься в іпотечному договорі.

Разом з тим у постанові Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, наданій заявницею для порівняння, касаційний суд, залишивши без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та припинення права власності на нежитлову будівлю, оскільки в оспорюваному договорі іпотеки сторони не передбачили такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; крім того, суд зазначив, що позивач не надав доказів того, що виконання відповідного пункту іпотечного договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця.

Порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Постанова Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року, надана заявницею для порівняння, не може слугувати прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки ця постанова прийнята за результатами перегляду справи Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 355 ЦПК України, і не є судовим рішенням у розумінні пункту 3 частини першої статті 358 цього Кодексу.

Висновок Верховного Суду України, викладений в Аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна (опублікований у № 12 Віснику Верховного Суду України за 2014 рік), на який також посилається заявниця, не є судовим рішення суду касаційної інстанції у розумінні пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України, а тому не може слугувати підтвердженням підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки частково недійсним за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко В.М. Сімоненко