Ухвала суду № 63839808, 26.12.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

26 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, приватний нотаріус Міхірьова Олена Анатоліївна, про розірвання договору про участь батька в додаткових витратах на дитину та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та неустойки за договором,

в с т а н о в и л а :

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 2 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 вересня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

9 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаного судового рішення, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня, 27 квітня і 18 жовтня 2016 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваному судовому рішенні, застосовано зазначену норму матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаного судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанови Верховного Суду України від 2 липня 2014 року і 16 вересня 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 9 вересня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, відмовивши у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів, оскільки у спорі про стягнення суми заборгованості та неустойки за договором про участь батька в додаткових витратах на дитину суди виходили з того, що ОСОБА_4 не надала суду належних і допустимих доказів фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунку та обґрунтування, погодження з ОСОБА_5 розміру цих витрат відповідно до умов укладеного договору та змісту статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України), на підставі якої укладено спірний договір та яка передбачає обов'язок обох батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), а також понесення нею половини таких витрат; при цьому суди вважали, що умовами укладеного договору сторони врегулювали підстави стягнення неустойки.

Крім того, суди дійшли висновку, що ОСОБА_5 також не довів належними і допустимими доказами факту істотного порушення ОСОБА_4 умов спірного договору (укладеного відповідно до статті 185 СК України і направленого на авансування додаткових витрат, пов'язаних із розвитком здібностей дитини) без погодження з ним, а тому відсутні правові підстави, передбачені частиною другою статті 651 ЦК України, для розірвання зазначеного договору.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, наданій заявницею для порівняння, касаційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про стягнення суми боргу за відповідними розписками з урахуванням 3 % річних, оскільки у грошовому зобов'язанні (договорі розписки) визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, а тому відповідно до частини другої статті 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Крім того, відсутні й підстави для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року і 16 вересня 2015 року, оскільки ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить цим висновкам.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 січня і 18 жовтня 2016 року, надані заявницею для порівняння, не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки постановлені за результатами розгляду цієї ж справи, щодо якої подано заяву про перегляд судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, приватний нотаріус Міхірьова Олена Анатоліївна, про розірвання договору про участь батька в додаткових витратах на дитину та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та неустойки за договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко