Ухвала суду № 63837946, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Трясуна Ю.Р.,

суддів Мосьондза І.А.,

Новова С.О.,

секретаря судового засідання Лучка Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013110050006085 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва, громадянина України,

зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

за участю прокурора Гапон О.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

представника потерпілого ОСОБА_5,

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановлений іспитовий строк два роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати на постійне місце проживання за межі України без дозволу органів кримінального-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінального-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінального-виконавчої інспекції.

Цивільний позов прокурора задоволено, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь держави в особі Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 553 грн. 38 коп. витрати на лікування потерпілого, на користь Київської міської клінічної лікарні № 17 - 10 564 грн. 73 коп. витрати на лікування потерпілого.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено частково: з обвинуваченого на користь потерпілого стягнуто 510 грн. 00 коп. матеріальної шкоди, 9 744 грн. 89 коп. моральної шкоди та 5000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу; з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь потерпілого стягнуто 5102 грн. 32 коп. матеріальної шкоди та 255 грн. 11 коп. моральної шкоди.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

В доводах апеляційної скарги прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального правопорушення, вважає, що судом першої інстанції призначене надто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. На його думку, судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, зокрема суд незаконно звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції при призначенні основного покарання не дав належної оцінки характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину та його наслідкам у вигляді отримання потерпілим середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень.

Разом з тим, апелянт зазначає, що судом також не надано належної оцінки особі обвинуваченого ОСОБА_2, який своєї вини у вчиненні злочину не визнав, грубо порушив Правила дорожнього руху України (далі - ПДР), що призвело до наслідків у виді травмування пішохода, у минулому неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України. Суд призначив покарання, яке є недостатнє для виправлення засудженого та попередження у майбутньому нових злочинів, пов'язаних з порушенням ПДР України.

Прокурор звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання - добровільне часткове відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, а саме надання обвинуваченим потерпілому ОСОБА_4 допомоги у розмірі 200 гривень впродовж трьох років з дня вчинення злочину. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції невірно визнано як обставину, що пом'якшує покарання - надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, яка виразилася лише у виклику обвинуваченим швидкої медичної допомоги на місце дорожньо-транспортної пригоди ( далі - ДТП).

Прокурор зазначає, що після вчинення злочину та протягом судового розгляду, який тривав понад три роки, ОСОБА_2 навіть не вибачився перед потерпілим, що свідчить про відсутність каяття у вчиненому, а також про легковажне ставлення останнього до злочину та його наслідків.

Апелянт вважає, що покарання, призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції, не є достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 просить скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та закрити кримінальне провадження щодо нього.

Апелянт зазначає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам злочину, ухвалений з порушенням норм матеріального й процесуального законодавства.

Він звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_2 не визнав свою вину в суді першої інстанції та надав показання, відповідно до яких 23 квітня 2013 року здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_4, проте стверджує, що це відбулося при непередбачених обставинах, оскільки потерпілий знаходився у невидимій зоні та раптово вибіг на проїзну частину дороги.

Крім того, апелянт зазначає, що після ДТП обвинувачений надав медичну допомогу потерпілому ОСОБА_4 та викликав карету швидкої медичної допомоги. Захисник ОСОБА_3 звертає увагу на те, що ОСОБА_2 при відвіданні потерпілого в лікарні надав останньому матеріальну допомогу продуктами та грошима, після чого ОСОБА_4 добровільно написав розписку про відсутність претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_6, проте пізніше потерпілий змінив думку та почав вимагати від ОСОБА_2 грошей у великих розмірах.

Апелянт зазначає, що протягом трьох днів після дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП) потерпілий знаходився у лікарні та був обстежений у повному обсязі, за результатами якого у нього не було виявлено жодного перелому кісток, окрім закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та гематоми грудної клітини. У подальшому потерпілий ОСОБА_4 за втручанням свої матері був переведений до іншої лікарні, де працюють знайомі їй лікарі, після чого у потерпілого раптово було виявлена низка тяжких та середньої тяжкості ушкоджень, проте рентгенівські знімки потерпілим ОСОБА_4 суду та стороні захисту не надавались, у зв'язку з чим в апелянта виникає сумнів щодо об'єктивної наявності такого роду тілесних ушкоджень у потерпілого.

Апелянт звертає увагу на те, що на підставі медичних документів потерпілого було проведено судово-медичну експертизу, відповідно до якої у потерпілого ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження, які, на думку сторони захисту, є сумнівнимита такими, що спростовуються показаннями свідків та небажанням потерпілим надати суду та стороні захисту оригінали медичних обстежень, а також відмовою останнього від проведення нових обстежень.

Також, захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 не погоджується з висновком автотехнічної експертизи, відповідної до якої ОСОБА_2 було визнано єдиним, хто винен у ДТП, без врахування вини потерпілого ОСОБА_4, який теж учасником цієї ДТП, перебував у нетверезому стані та порушив ПДР України. На думку апелянта, в діях обвинуваченого є склад адміністративного правопорушення. Саме з цих підстав обвинувачений вважає себе невинуватим та не визнав цивільний позов потерпілого.

Апелянт також не погоджується з висновками судово-медичної експертизи від 02 липня 2013 року, оскільки в нього є сумніви щодо правдивості рентгенівських знімків та належності їх саме потерпілому ОСОБА_4, на підставі яких була проведена експертиза. В суді першої інстанції ним заявлялось клопотання про проведення повторної експертизи, проте судом було відмовлено.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що вищевказані висновки експертиз є недопустимими доказами, про що він заявляв клопотання в суді першої інстанції, проте суд відмовив в його задоволенні.

Апелянт зазначає, що суд взяв до уваги тільки висновки вищевказаних експертиз та безпідставно відкинув показання обвинуваченого та трьох свідків. Відповідно до яких, ОСОБА_2 рухався зі швидкістю 50-60 км/год, тобто в дозволених межах.

Крім того, захисник ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції перекрутив докази та факти щодо медичної картки та виписки з медичної кратки потерпілого ОСОБА_4, вказавши у вироку суду, що останній перебував на стаціонарному лікуванні в медичній установі з встановленим діагнозом, проте, як вбачається з вищевказаних медичних документів, потерпілому не було встановлено діагнозу, який зазначений у вироку суду.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням виправдувального вироку.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 представник потерпілого ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнити в повному обсязі. Крім того, представник потерпілого ОСОБА_5 просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_4, стягнувши з обвинуваченого та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь потерпілого 29354 грн. 40 коп. матеріальної шкоди та 150000 грн. моральної шкоди.

Представник потерпілого ОСОБА_5 звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що відповідно до залишеного автомобілем сліду гальмування, обвинувачений рухався з перевищенням дозволеної швидкості у житлових та пішохідних зонах, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_4

Крім того, він зазначає, що доводи захисника обвинуваченого про те, що потерпілим ОСОБА_4 як учасником ДТП порушено ПДР України, оскільки він переходив дорогу в стані алкогольного сп'яніння є безпідставними, чинними правилами не передбачена заборона для пішохода перебувати в такому стані.

З огляду на викладене, ОСОБА_5 вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_2 є занадто м'яким та несправедливим, а тому просить суд призначити останньому покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства.

Так судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2013 року близько 22 год. 20 хв. ОСОБА_2, у порушення вимог п. 12.4. Правил дорожнього руху України, керуючи автомобілем «Тойота», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухався від проїзної частини вул. Прирічної у напрямку проспекту Г.Сталінграда у м. Києві, перевищив дозволену швидкість руху у населених пунктах, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який переходив внутрішньо-квартальний проїзд, що призвело до отримання потерпілим середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень.

Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого. Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували щодо апеляційної скарги прокурора. Потерпілий ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечували щодо апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на ці положення закону доводи представника потерпілого про задоволення цивільного позову є необґрунтованими, оскільки потерпілий та його представник вирок суду, зокрема в частині цивільного позову, не оскаржували.

Також не ґрунтується на законі вимоги захисника ОСОБА_3 про ухвалення апеляційним судом виправдувального вироку.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені ст. 407 КПК України. Пунктом 5 ч. 1 вказаної норми закону та ст. 417 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Щодо інших доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вироку, судом досліджені всі докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту і оцінені відповідно до ст. 94 КПК України.

Як вбачається з виписки із медичної картки стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги № 11808, ОСОБА_4 з 23 квітня 2013 року по 26 квітня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні політтравми з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма, закрита травма грудної клітини, садна м'яких тканин голови, обличчя, тулубу (т. 3 а.с. 9-41).

Відповідно до медичної картки стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні № 17 ОСОБА_4 з 26 квітня 2013 року по 23 травня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом поєднана травма (т. 3 а.с. 64-66).

На підставі медичної документації потерпілого ОСОБА_4 була проведена судово-медична експертиза № 898/Е від 04 червня 2013 року - 02 липня 2013 року, відповідно до якої у нього на момент звернення за медичною допомогою 23 квітня 2013 року в 22 год. 28 хв. виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, закрита травма грудної клітини, садна кистей рук, перепліч, переломи 5, 6, 7, 8 ребер по лапотковій лінії зліва. Морфологія виявлених тілесних ушкоджень дозволяє стверджувати про утворення зазначених тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 від дії тупих предметів, у строк, вказаний в описовій частині постанови, тобто 23 квітня 2013 року. Отримані потерпілим тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (т. 1 а.с. 55 - 62).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у вищевказаному висновку експерта зазначена вся медична документація, на підставі якої проводилась експертиза, зокрема вказано, які документи надавались в оригіналі, а які в копіях, зазначено кількість аркушів кожного документа. Даючи висновок, експерт зазначив, що використовував «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», за якими визначається ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. В результаті проведення експертизи, експерт встановив, що потерпілому ОСОБА_4 завдано середнього ступеню та тяжкі тілесні ушкодження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок експерта № 898/Е відповідає вимогам Інструкції про проведення судово-медичної експертизи від 17 січня 1995 року. Ставити під сумнів кваліфікацію експерта та його об'єктивність підстав немає, а тому доводи захисника ОСОБА_3 про те, що висновок експерта слід визнати неналежним та недопустимим доказом, є безпідставними.

На думку колегії суддів, непереконливими є доводи захисника ОСОБА_3 про те, що потерпілий був навмисне переведений з одного медичного закладу, куди він був доставлений після ДТП до іншого, де нібито працюють знайомі лікарі матері потерпілого, з ціллю встановити йому більш тяжкий діагноз, оскільки ця обставина жодним доказом не підтверджена.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник потерпілого, переведення ОСОБА_4 до іншої лікарні було обумовлено неналежною медичною по допомогою у клінічній лікарні № 1 у зв'язку з чим мати потерпілого звернулась зі скаргою до прокурора.

Доводи в апеляційній скарзі захисника про те, що висновок автотехнічної експертизи № 283/ат від 30 липня 2013 року в частині визначення швидкості руху автомобіля «Тойота» під керуванням обвинуваченого ОСОБА_2 є також недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилась без урахування показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, експертом досліджувались схема місця ДТП (т. 1 а.с. 54), протоколи огляду місця події та слідчого експерименту за участю обвинуваченого (т.1 а.с. 49). На підставі даних, отриманих з письмових доказів, допустимість яких не оскаржується, експертом зроблений висновок, що сліди гальмування довжиною 38 м, залишені автомобілем під керуванням ОСОБА_2 відповідають швидкості 85,5 - 89,3 км/год. Саме перевищення швидкості водієм ОСОБА_2 перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки він в такому випадку не мав технічної можливості уникнути наїзду на ОСОБА_4

На думку колегії суддів, доводи захисника ОСОБА_3 про порушення потерпілим ОСОБА_4 ПДР України, оскільки той, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння переходив дорогу в недозволеному місці є непереконливими. Відповідно до п. 26.1 ПДР України пішоходам дозволяється рухатися у житловій та пішохідній зоні як по тротуарах, так і по проїзній частині, вони мають перевагу перед транспортними засобами. Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що наїзд на пішохода стався на внутрішньо-квартальному проїзді, причиною ДТП є не перебування потерпілого в стані алкогольного сп'яніння, а перевищення ОСОБА_2 швидкості руху.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11, які є знайомими обвинуваченого, оскільки вони не узгоджуються як з показаннями самого ОСОБА_2, так і з показаннями потерпілого ОСОБА_4, іншими доказами, які є в матеріалах провадження.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини злочину, давши належну оцінку всім доказам у їх сукупності, визнавши їх належними та допустимими, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 в порушенні ПДР України, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, а тому доводи апеляційної скарги захисника про закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є безпідставними.

Положення ст. 370 КПК України щодо наведення мотивів та підстав для ухвалення судового рішення розповсюджується не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, в повній мірі дотримався вимог закону.

Колегія суддів зазначає, що призначення покарання носить індивідуальний характер і його вид, розмір визначається з урахуванням положень ст. 65 КК України.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_2 вчинив злочин з необережності.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 надав допомогу потерпілому ОСОБА_4 безпосередньо після вчинення ним злочину, зокрема викликав карету швидкої медичної допомоги, що підтверджується показаннями свідків.

На думку колегії суддів, цю обставину суд першої інстанції правильно визнав як таку, що пом'якшує покарання.

Крім того, судом правильно визнано обставиною, що пом'якшує покарання - часткове добровільне відшкодування потерпілому майнової шкоди, оскільки як зазначив сам ОСОБА_4 обвинувачений приходив до нього в лікарню, купив йому ліки та залишив гроші.

Обставин, що обтяжуються покарання судом не встановлено.

Крім того, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а також дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

На підставі цього суд зробив висновок про можливе виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання в місцях позбавлення волі. З таким висновком погоджується також колегія суддів.

Доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано те, що обвинувачений ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України є безпідставними, оскільки як вбачається з вироку суду, ця обставина була предметом обговорення при його ухваленні, зокрема при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не врахував ту обставину, що обвинувачений вини у вчиненні ним злочину не визнав, що, на думку апелянта, свідчить про не бажання останнього стати на шлях виправлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а тому не визнання ОСОБА_2 вини у вчиненні злочину є способом його захисту та не може бути безумовною підставою для призначення йому покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства.

Крім того, як вбачається з вироку, судом першої інстанції ОСОБА_2 призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що, на думку колегії суддів, виконуватиме мету покарання, зокрема запобіганню вчинення ним нових злочинів, пов'язаних з порушенням ПДР України.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання за своєю суворістю відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, а тому вирок суду є законним та справедливим.

Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

Ю.Р.Трясун І.А.Мосьондз С.О.Новов