Рішення № 63837903, 22.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-ц/796/9727/2016 Головуючий в 1 інстанції - Луценко О.М.

Доповідач - Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління юстиції в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації у м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної державної адміністрації у м. Києві про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання квартири спільною сумісною власністю, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та витребування квартири,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління юстиції в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської РДА у м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської РДА у м. Києві про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та витребування квартири.

В обґрунтування позову зазначав, що з 12 червня 1975 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 06.04.1989року шлюб між ними було розірвано з ініціативи дружини. Від шлюбу мають трьох дітей : ОСОБА_4 1972 року народження, ОСОБА_6, 1976 року народження та ОСОБА_7, 1985 року народження. З березня 1990року знову він почав проживати разом з відповідачкою ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Весь цей час вони мали взаємні права та обов'язки як сім'я, разом виховували дітей, піклувались один про одного. Під час спільного проживання як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ним та відповідачкою ОСОБА_3 за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору інвестування від 28.12.2001року з забудовником ЗАТ «Трест Київміськбуд-1». Оплата договору інвестування, здійснювалась ними разом за кошти, які були накопичені ними внаслідок спільної праці, індивідуальної трудової діяльності, особистих доходів, об'єднаних в подальшому для набуття спільного майна. Вказував, що за усною взаємною домовленістю спірна квартира була оформлена на ім'я його дружини, але за умови, що вона є їх спільною сумісною власністю і розпоряджатися вони будуть нею у майбутньому за взаємною згодою. У 2014 році йому випадково стало відомо про те, що його дружина ОСОБА_3 без його відома в 2004році подарувала придбану ними квартиру онуку ОСОБА_5, 1998року народження. Про існування такого договору, він не знав і не міг знати, так як не був стороною цього договору, а відповідачі умисно його про це не повідомили. Посилаючись на те, що спірна квартира, яка є спільним сумісним майном, була відчужена без його згоди, внаслідок чого порушено його право власності на зазначене нерухоме майно, та з урахуванням уточнених позовних вимог просив задовольнити позов та встановити юридичний факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.03.1990року по теперішній час, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати недійсним договір дарування цієї квартири, скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та витребувати вказану квартиру у ОСОБА_5, законними представниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.03.1990року по теперішній час.

Визнано квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 115,2 кв.м, загальною площею 171,8 кв.м спільною сумісною власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, законними представниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений 28.07.2005 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Дмитренко В.М., - недійсним.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15 липня 2016 р. скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка була здійснена Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна і записана в реєстрову книгу №335-84 за реєстровим номером №43076 від 02 серпня 2004 року на підставі договору дарування , посвідченого державним нотаріусом 15-ої Київської держнотконтори Дмитренко В.М., за зреєстровим номером №8-1769 від 28 липня 2004 року.

Витребувано у ОСОБА_5, законними представниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, - квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1, ОСОБА_5 та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, в поданій на адресу суду заяві заперечував проти апеляційної скарги та просив слухати справу у його відсутність.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 з 12.06.1975року по 06 квітня 1989 року перебували в зареєстрованому шлюбі ( а.с.25).

Відповідно до Витягу з рішення від 27.09.1976р., позивачем ОСОБА_2 було усиновлено ОСОБА_4 та змінено йому прізвище й по-батькові (т.1 а.с.78).

З наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження видно, що позивач та відповідачка ОСОБА_3 від шлюбу мають двох дорослих дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.22,23).

Згідно з довідкою форми №3 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м.Києва від 01.08.2014року за №672, позивач та спільні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7 з 1999 р. зареєстровані за однією адресою з позивачем в квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 32) та згідно Акту №49 від 02.08.2014р. у вказаній квартирі з 1998 р. проживає ОСОБА_3 однією сім'єю з позивачем та веде з ним спільне господарство (т.1 а.с. 33).

На підставі договору №241203 інвестування будівництва житлового будинку від 28.12.2001року, укладеного між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_3,, останньою було проінвестовано спірну квартиру АДРЕСА_1.

На виконання Договору інвестування вказаної квартири ОСОБА_3 згідно квитанцій та приходних касових ордерів здійснила оплату коштів в сумі 430 874 грн. 40 коп. на рахунок забудовника (а.с. 86-93) та отримала на своє ім'я свідоцтво про право власності на квартиру від 12.06.2002р. (т.1 а.с. 26, 29).

Відповідно до договору дарування квартири від 28.07.2005 року, посвідченого 28.07.2004 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Дмитренко В.М., ОСОБА_3 подарувала малолітньому ОСОБА_5, законними представниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.30).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 до відповідачів про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та витребування квартири, суд виходив з того, що спірна квартира була набута під час спільного проживання сторін, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, придбана внаслідок їх спільної праці, індивідуальних трудових зусиль, одержаних особистих доходів і є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, в 28.07.2004 р. ОСОБА_3 без згоди позивача розпорядилася вказаною квартирою, подарувавши внукові.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УPCP визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані із спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу(стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року, № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року та правовою позицією, висловленою Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-66цс13, які відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Відповідно до правової позиції, висловленої Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-66цс13, не можна визнати правильним застосування судами норм статей ЦК України 2003 року та статей 62, 74 СК України для визнання за позивачем права власності на половину квартири, набутої до1 січня 2004 року, без встановлення факту створення сторонами спільної часткової власності на квартиру та визначення ступеня участі в цьому позивача працею й коштами.

У відповідності зі ст.ст.10, 60 ЦПК України, розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Із вбачається із договору №241203 інвестування будівництва житлового будинку від 28.12.2001року, укладеного між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_3, акту прийому передачі квартири інвестору від 20.05.2002 р. та банківських документів, відповідачкою ОСОБА_3 в період протягом лютого - травня 2002 р. було сплачено забудовнику вартість інвестованої спірної квартиру в сумі 430 874 грн. 40 коп.

Позивачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про внесення ним коштів та розмір фактичного внеску у рахунок оплати вартості спірної квартири.

Показання допитаних в судовому засідання в якості свідків позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4, а також свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про те, що позивач та відповідачка ОСОБА_3, проживаючи з березня 1990 р. по теперішній час однією сім'єю без реєстрації шлюбу, внаслідок спільної праці, індивідуальних трудових зусиль кожного, коштів від спільного продажу належних їм квартир придбали спірну квартиру, не є допустимими та достатніми доказами на підтвердження джерела набуття спірної квартири, оскільки свідчення свідків не можуть підтверджувати обставини участі позивача коштами у придбанні майна, зокрема, розмір цієї участі. Саме розмір спільного внеску визначає частку позивача у спірній квартирі.

Окрім того, по справі відсутні законні підстави для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.03.1990 р. по даний час, оскільки встановлення даного факту до 01.04.2004 р. правового значення не має, і сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання спірної квартири, придбаної до 01.04.2004 р., об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідачки ОСОБА_3

Та обставина, що в 1997р. сестрою позивача ОСОБА_14 було подаровано позивачу кошти у розмірі 26 000 США( а.с.84), не свідчить про те, що вказані гроші були внесені ОСОБА_2 у рахунок оплати вартості інвестованої квартири. В матеріалах справи також відсутні належні та переконливі докази на підтвердження того, що спірна квартира була проінвестована за рахунок коштів, отриманих позивачем від продажу його особистого нерухомого майна.

Крім того, із договору дарування квартири відповідачкою ОСОБА_3своєму малолітньому внукові ОСОБА_5видно, що відповідачка перебувала при здоровому розумі, ясній пам'яті, та діяла добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору. Сторони при укладенні договору свідчили, що в тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування квартири. Дарувальник, зокрема, засвідчила, що внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законні інтересів інших осіб (а.с.30).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема , визнання правочину недійсним.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Оскільки ОСОБА_3 придбала відчужувану квартиру, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, й на час укладення договору дарування відповідачка була єдиним власником нерухомого майна (спірної квартири), яким розпорядилася на свій розсуд, для вчинення цього правочину не потребувалося згоди позивача, а тому права останнього не є порушеними, й підстав для визнання недійсним договору дарування немає.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.07.2016 р. було також скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - спірну квартиру, яка була здійснена Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна і записана в реєстрову книгу №335-84 за реєстровим номером №43076 від 02 серпня 2004 року, та витребувано у ОСОБА_5, законними представниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1, вказану квартиру та вирішено питання судових витрат. Додаткове рішення сторонами не оскаржено. Разом з тим, в апеляційній скарзі ставиться питання про ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі. Тому колегія у відповідності з вимогами ч.3 ст. 303 ЦПК України вважає можливим вийти за межі апеляційної скарги, скасувавши і додаткове рішення суду, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, позовні вимоги, що вирішенні в додатковому рішенні є похідними від основного рішення.

Враховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі грунтується на недоведених обставинах, які суд вважав установленими, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, судове рішення та додаткове рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2016 року та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління юстиції в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації у м. Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної державної адміністрації у м. Києві про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання квартири спільною сумісною власністю, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та витребування квартири,- відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: