Ухвала суду № 63837568, 27.12.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 677/1603/15-ц

Провадження № 22-ц/792/2131/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого судді Купельського А.В.,

суддів: Пастощука М.М., Янчук Т.О.

за участю секретаря: Шевчук Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Євролізинг Україна на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Євролізинг Україна про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що 7 липня 2015 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №001901, предметом якого є транспортний засіб марки Богдан, моделі 2111. В усній формі представник товариства розяснила, що позивач повинен спочатку сплатити передплату за транспортний засіб в сумі 20450 грн., після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом кількох днів він отримає предмет договору. Однак, представник товариства не розяснила призначення платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою, та укладенням договору. У зазначений строк предмет лізингу позивач не отримав. Відмовляючи передати предмет позову, товариство вказало, що передача автомобіля можлива протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу та після сплати 50% вартості предмета лізингу й комісії за передачу предмета лізингу.

У звязку з цим, вважаючи, що при укладенні договору фінансового лізингу його введено в оману щодо умов виконання договірних зобовязань, договір не був нотаріально посвідчений, позивач просив суд визнати договір фінансового лізингу №001901, укладений 7 липня 2015 року між сторонами, недійсним, стягнути з ТзОВ «Євролізинг Україна» сплачені кошти у розмірі 20450 грн., стягнути з відповідача судовий збір.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001901 з додатками від 7 липня 2015 року, укладений між ТзОВ „Євролізинг Україна та ОСОБА_1 Стягнуто з ТзОВ „Євролізинг Україна на користь:- ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу кошти у сумі 20450 грн.; - держави судовий збір у сумі 487 грн. 20 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, ТзОВ „Євролізинг Україна в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю.

Вважає, що рішення постановлене із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, судом не досліджено правовідносини, що склались між сторонами, невірно надано правової оцінки доказам, невірно встановлено правову природу правочину, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно визначено правовідносини, які виникли між сторонами.

Посилається на те, що правовідносини, які виникли між сторонами правочину, мають в першу чергу відповідати спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг. На думку апелянта, в рішенні взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо порушення відповідачем діючого законодавства, яке регулює відносини у сфері надання послуг фінансового лізингу та як наслідок порушення охоронюваних прав споживача.

Апелянт звертає увагу на те, що після підписання вказаного договору (п. 16.6.) всі попередні домовленості вважаються такими, що втратили чинність, та на те, що послуга, яка надається за договором, обрана Лізингоодержувачем самостійно та свідомо. Позивач ознайомився зі всіма істотними та іншими умовами договору та підписав кожну сторінку договору, усвідомлюючи всі можливі ризики та особливості, що є притаманні договорам лізингу як змішаним договорам. Підписання договору є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами його умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. Таким чином, як стверджує апелянт, договір не може бути визнаний недійсним лише з підстав заперечення його дійсності стороною по справі.

Апелянт зазначає, що судом належним чином не було мотивовано доцільності застосування до умов договору ст. 18 ЗУ „Про захист прав споживачів.

Як вважає товариство, в оскаржуваному рішенні суд не навів мотивів, з яких вважає, що умови договору порушують принцип добросовісності та що умови договору призводять до дисбалансу договірних прав та обовязків сторін і що умови договору завдають шкоди споживачеві. Суд, визначаючи умови договору несправедливими, керується лише власним розсудом, а не вимогами чинного законодавства.

Не погоджується апелянт з висновком суду про те, що у відповідача відсутня ліцензія для надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, оскільки, як зазначає товариство, такий вид послуги є відмінним від послуг фінансового лізингу, про що свідчить ч. 1 ст. 4 ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, яка розрізняє два види таких фінансових послуг як фінансовий лізинг та адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Крім того, на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок отримання ліцензії та здійснення такого виду господарської діяльності як надання послуг фінансового лізингу на підставі ліцензії, натомість існують акти органу, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, які регулюють надання послуг фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, а відтак, відповідачем жодним чином не порушується законодавство у сфері надання послуг фінансового лізингу.

Апелянт підкреслює, що до правовідносин фінансового лізингу не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 628 ЦК України, які підлягають застосуванню при укладенні сторонами договорів, укладення яких не передбачено окремою нормою матеріального права, а сторони формують зміст договору з врахуванням елементів різних договорів, укладення яких передбачено різними нормами права. Апелянт стверджує, що судом не враховано, виходячи з характеру спірних правовідносин, що вони безпосередньо врегульовані спеціальним законом України „Про фінансовий лізинг. Крім того, нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу може відбуватись за бажанням сторін у добровільному порядку за вимогою одного з учасників договору.

В судове засідання сторони не зявились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ст. 197 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснюється.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 7 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ТзОВ „Євролізинг Україна укладено договір фінансового лізингу №001901, предметом якого є транспортний засіб марки Богдан, моделі 2111, обєм двигуна 1596, механічний тип КПП, передній привід, вартістю 6086,54 євро, що на фактичну дату укладення договору еквівалентно 158250 грн. (а.с. 10-17).

Відповідно до п. 1.3. договору товариство взяло на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1 на умовах, передбачених договором та згідно з положеннями чинного законодавства.

Як вбачається з додатку №1 до вказаного договору, вартість предмета лізингу складає 6086,54 євро, авансовий платіж 3043,27 євро, щомісячний авансовий платіж 253,61 євро, адміністративний платіж 608,65 євро, комісія за передачу 182,60 євро (а.с. 16).

Згідно квитанції №13912811 від 7 липня 2015 року позивач сплатив 20450,00 грн. як платіж згідно укладеного договору фінансового лізингу (а.с. 18).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що умови договору є несправедливими, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Несправедливими також суд визнав умови, передбачені п. 3.2.1., 3.2.4. 3.2.7., 3.3.5, 4.1., 5.4., 5.7., 5.9., 7.2., 7.3., 7.8., 9.4., 10.11., 10.14., 12.1., 12.4., 12.10., 12.12., 12.13. договору про встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; визнання ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається. Судом зазначено, що статтею 12 договору встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Крім того, суд встановив, що у договорі не погоджено конкретного продавця автомобіля, остаточно не визначена його вартість. Також, в порушення вимог п. 4.3. договору відповідач не передав позивачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або Додаток №3 до укладеного договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання ОСОБА_2 приймання передачі предмету лізингу.

У своєму рішенні суд зазначив, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає із змісту договору. Зіславшись на ст. 799 ЦК України, суд зазначив, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору робить такий договір нікчемним.

З таким висновком погоджується колегія суддів Апеляційного суду.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-276цс15), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів, що зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 14 грудня 2015 року, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до правильного висновку про нікчемність такого договору та стягнув кошти.

Посилання апелянта, що висновок суду про те, що договір фінансового лізингу є нікчемним, оскільки не був посвідчений нотаріально, є необґрунтованим, що правовідносини, які виникли між сторонами правочинів, мають відповідати, в першу чергу, спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності, як фінансовий лізинг, суперечать закону та судовій практиці.

Враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України, тому не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта, що позивач ознайомився із всіма істотними та іншими умовами договору, підписав кожну сторінку договору та приступив до виконання договору, усвідомлюючи усі ризики та особливості, що притаманні договорам лізингу, між сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Посилання апелянта на те, що в оскаржуваному рішенні суд не навів мотивів, з яких вважає, що умови договору порушують принцип добросовісності та що умови договору призводять до дисбалансу договірних прав та обовязків сторін і що умови договору завдають шкоди споживачеві, є хибними, оскільки у мотивувальній частині рішення наведені твердження, на підставі яких суд зробив висновки про несправедливі умови договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами.

Помилковим є твердження апелянта, що до правовідносин фінансового лізингу не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 628 ЦК України, які підлягають застосуванню при укладенні сторонами договорів, укладення яких не передбачено окремою нормою матеріального права, а сторони формують зміст договору з врахуванням елементів різних договорів, укладення яких передбачено різними нормами права. Місцевий суд у своєму рішенні правильно застосував саме цю норму матеріального права та вказав, що такий вид договору підлягає нотаріальному посвідченню.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Євролізинг Україна відхилити.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_2

Суддя: /підпис/ ОСОБА_3

Суддя: /підпис/ ОСОБА_4

З оригіналом згідно:

суддя Апеляційного суду

Хмельницької області ОСОБА_2

____________

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_5 Категорія: 19

Доповідач: Купельський А.В.