Ухвала суду № 63836682, 20.12.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/10238/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М. Провадження № 22-ц/789/1419/16 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Хома М. В., Загорський О. О.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ПАСКАРИКА ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАСКАРИКА ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 08 листопада 2004 року між ним та ОСОБА_3 у формі розписки укладено договір позики, за умовами якого позивач позичив відповідачу 10000 доларів США на строк до 08 листопада 2005 року. Однак, 08 листопада 2005 року відповідач повернув лише частину коштів - 3000 доларів США, про що складено письмову розписку, відповідно до якої сторони домовились, що відповідач решту боргу - 7000 доларів поверне до кінця 2007 року. Проте, у зазначений строк відповідач зазначених коштів не повернув. Оскільки борг за договором позики становить 7000 доларів США, а також за період прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, позивач має право на стягнення 3% річних за неналежне виконання зобов'язань, розмір яких складає 1829 доларів США, що разом становить 8829 доларів США, та враховуючи офіційний курс Національного банку України гривні до долара США станом на 14 вересня 2016 року, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 235116 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2) у користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер обліковий картки платника податків - НОМЕР_1) заборгованість за договором позики від 08 листопада 2005 року в розмірі 228028 (двісті двадцять вісім тисяч двадцять вісім) гривень 07 (сім) копійок, а також 2280 (дві тисячі двісті вісімдесят) гривень 28 (двадцять вісім) копійок сплаченого судового збору.

ОСОБА_3 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що судом безпідставно стягнуто 3% річних, оскільки про це з позивачем він не домовлявся. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення до 180790.12 грн.

В судове засідання засідання сторони не з»явилися, хоча належним чином були повідомленні про день і час слухання справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Задовольняючи позов частково суд виходив із того, що відповідачем сума боргу за договором позики не сплачена, позивач набув права на отримання від відповідача 3% річних, починаючи з 01 січня 2008 року.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

В судовому засіданні встановлено наступні обставини.

08 листопада 2004 року сторони уклали договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу 10000 доларів США з терміном повернення до 08 листопада 2005 року, що підтверджується письмовою розпискою з власноручним підписом відповідача ОСОБА_3

Згідно письмової розписки, 08 листопада 2015 року відповідач ОСОБА_3 повернув позивачу ОСОБА_2 3000 доларів США, та зобов'язався повернути решту боргу - 7000 доларів США до кінця 2007 року.

До 31 грудня 2007 року ОСОБА_3 залишку боргу не повернув. Вимоги ОСОБА_2 про повернення коштів ігнорує.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 18 вересня 2013 року по справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Разом із тим ч.2 ст.533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом безпідставно стягнуто 3% річних, оскільки за період прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, ОСОБА_2 має право на стягнення 3% річних за неналежне виконання зобов'язань.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи.

У відповідності до ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПАСКАРИКА ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4