Рішення № 63836078, 20.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/6088/15 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.

Провадження № 22-ц/783/7263/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. Л.

Категорія:5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя Шумська Н.Л.,

судді: Левик Я.А., Шандра М.М.

секретар Бадівська О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на будинок в порядку спадкування, позовом третьої особи ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третіх осіб: ОСОБА_3, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права лвасності в порядку спадкування

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин будинковолодіння, що знаходиться за адресою: м. Львів. вул. Петрусенко, 17, яке складється із житлового будинку, позначенорго на плані літерою "А-1", загальною площею 38,9 м.кв., житловою площею 23,3 м.кв., господарської будівлі з гаражем, позначеної на плані літ "Б-2", вбиральні, позначеної на плані літ "В-", воріт №1, огорожі №2, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла 14 квітня 2015 року. В решті вимог відмовлено. Позов третьої особи ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частин будинковолодіння, що знаходиться за адресою: м. Львів. вул. Петрусенко, 17, яке складється із житлового будинку, позначенорго на плані літерою "А-1", загальною площею 38,9 м.кв., житловою площею 23,3 м.кв., господарської будівлі з гаражем, позначеної на плані літ "Б-2", вбиральні, позначеної на плані літ "В-", воріт №1, огорожі №2, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла 14 квітня 2015 року. Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржила Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради. У доводах апеляційної скарги вказує на його незаконність, ухвалення з порушенням з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процессуального права. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначає, що района адміністрація є неналежним відповідачем у даній справі, не претендує на спадкове майно позивача за наявності визначеного кола спадкоємців за заповітом. Звертає увагу на те, що право власності на нововстворене нерухоме майно виникає лише після його прийняття в експлуатацію. Будинок на вул. Петрусенко, 17 до 2002 року на праві приватної спільної часткової власності належав ОСОБА_3 2/3 та ОСОБА_6 1/3. Розпорядженням Личаківської РА №906 від 17.06.2002 року право власності на будинок №17а на вул. Петрусенко було оформлено ОСОБА_3 ОСОБА_6 після поділу будинковолодіння на вул. Петрусенко, 17 належним чином не оформила. Згідно з довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 28.10.2015 року станом на 28.10.2015 року житловий будинок, який належав спадкодавцю ОСОБА_6 складався з двох житлових кімнат та кухні, загальною площею 38, 9 кв.м., житловою 23,3 кв.м. На земельній ділянці знаходяться: житловий будинок літ А-1, господарська будівля з гаражем літ «Б-2», вбиральня літ «в», ворота №1 та огорожа №2. Відповідно до вищезазначеної довідки, надбудова над гаражем здійснена самочинно, така в експлуатацію не здавалась, спадкодавцем ОСОБА_6 належним чином не оформлена, а тому не може входити до складу спадщини. Враховуючи ці обставини, суд не мав правових підстав для визнання права власності в порядку спадкування на майно, яке не було належним чином зареєстроване і набуте у власність спадкодавцем. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів знаходить підстави, передбачені ст..309 ЦПК для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, відповідно до ст.303 ЦПК, у разі порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, відповідно до ст.4 ЦПК, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Задовольняючи позов ОСОБА_7 до органу місцевого самоврядування про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив допустився неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зокрема, встановлено, що ОСОБА_6 склала заповіт на ім»я ОСОБА_7 на належну їй на праві власності 1/3 частини житлового будинку №17 по вул.. Петрусенко в м. Львові (а.с.15).

Відповідно до реєстраційного посвідчення, технічного паспорта та довідки ОКП БТІ та ЕО від 29.09.2015року (а.с.7-11) житловий будинок на вул..Петрусенка, 17 в м.Львові належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 з часткою 1/3, ОСОБА_3 ? та 1/6, що разом становить 2/3 (1/2=3/6; 3/6 + 1/6 = 4/6= 2/3).

Відповідно до ст. 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст.1223 ЦК).

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст.1226 ЦПК).

Оскільки спадкодавцю на праві власності належала 1/3 житлового будинку (нерухомого майна), лише ця частка входить у спадкову масу.

Таким чином, судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до помилкових висновків суду і є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Висновки суду про набуття права власності у порядку спадкування позивачем на 5/6 частки будинку по вул. Петрусенко, 17 в м. Львові не ґрунтуються на законі та обставинах справи.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача Личаківської районної адміністрації, оскільки належними відповідачами у справах про спадкування є інші спадкоємці, а не орган місцевого самоврядування.

Відповідно до роз»ясень Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК

і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) ( 435-15 ), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування

витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК). До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов'язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану (частини четверта, сьома статті 376 ЦК).

Таким чином, чинним на час відкриття спадщини законодавством не передбачалось можливості набуття права власності на нерухоме майно без його здачі в експлуатацію та державної реєстрації права власності на це нерухоме майно.

Відповідно до ст.331 ЦК право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна), відповідно до ч.3ст.331 ЦК, особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно особа, яка не набула у власність нерухоме майно, не може його передати у спадок. Тому висновки суду, що у порядку спадкування спадкоємець за заповітом набув право власності на більшу частку- 5/6, а не 1/3 будинку, яка була зареєстрована за нею на праві власності, і перейшла до нього за заповітом, не ґрунтується на законі та доказах у справі.

Суд також залишив поза увагою, що співвласником поряд із спадкодавцем, є ОСОБА_3, її частка у власності спірного житлового будинку становить 2/3 частки. А за рішенням суду вона фактично позбувається права власності, оскільки позивач та третя особа спільно на підставі оскарженого рішення суду набувають право власності на весь житловий будинок (1/6+5/6=6/6=1).

Рішенням суду первинний позов було задоволено частково, однак у мотивувальній частині рішення суду, відповідно до ст.212-214 ЦПК не відображено висновків у якій частині позовних вимог слід відмовити. Тому рішення підлягає скасування повністю.

Такі ж помилки судом допущені при ухваленні рішенні у частині позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, визнавши за ним право власності на частку 1/6 будинку №17 по вул..Петрусенко в м.Львові, яка не відповідає дійсній частці спадкодавця та вимогам ст..1241ЦК.

Третя особа ОСОБА_4 є чоловіком спадкодавця, тому відповідно до ст.1261 ЦК, відноситься до першої черги спадкоємців за законом, як і позивач ( який спадкує за заповітом).

Як спадкоємець першої черги ОСОБА_4 повинен бути залучений до участі в справі як відповідач, так само як ОСОБА_5

Незалучення належного відповідача є порушенням норм процесуального права, які унеможливлюють дотримання принципів цивільного судочинства, зокрема змагальності, що призводить до неправильного вирішення судового спору і є підставою, відповідно до ч.3ст.309 ЦПК, для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, судом не враховано, що спір про спадкування ОСОБА_4 обов»язкової частки після смерті дружини відсутній. Позивач визнав позов третьої особи яка заявляє самостійні вимоги. Ним подано заяву про прийняття спадщини і отримано уже свідоцтво про право власності у порядку спадкування на частину спадкового майна, а саме квартиру по вул. Грінченка в м. Львові.

Оскільки право на звернення до суду, відповідно до ст.3 ЦПК, мають особи, права яких порушено чи не визнано, суд першої інстанції, встановивши відсутність судового спору та необхідності судового захисту права, яке ніким не порушено, повинен був відмовити у позові з цих підстав.

Таким чином, повно та всебічно з»ясувавши обставини справи, які встановлені на підставі зібраних у справі доказів, встановивши правовідношення сторін та застосовуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції повністю та ухвалює нове рішення про відмову у первинному позові та у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги повністю.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1ст.307, ч.1 ст.309, ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

У позові третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді: