Ухвала суду № 63835908, 27.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/2592/16 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.

Провадження № 22-ц/783/6854/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря Фейір К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ДП «Львіввугілля», просив стягнути з відповідача на його користь 50000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків внаслідок професійного захворювання.

Вимогу обгрунтовував тим, що 20.03.1972 року прийнятий на роботу електрослюсарем III розряду на шахту № 1 «Великомостівська». 28.04.1972 року звільнений з роботи у зв»язку з призовом на військову службу. 18.07.1974 року прийнятий на роботу на дільницю № 2 підземним електрослюсарем III розряду на шахту № 1 «Великомостівська». 04.11.1974 року переведений на посаду підземного електрослюсаря IV розряду. 28.11.1978 року звільнений по переводу на шахту № 10 «Великомостівська». 04.12.1978 року прийнятий по переводу підземним електрослюсарем IV розряду на шахту № 10 «Великомостівська». 01.08.1982 року переведений на посаду підземного електрослюсаря V розряду. 16.02.2002 року звільнений з роботи. У зв»язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці, в нього погіршився стан здоров»я, внаслідок чого неодноразово звертався за медичною допомогою. Відповідно до довідки серії ЛВА-2 № 006996 від 10.04.2002 року йому вперше встановлено 50% втрати працездатності та III групу інвалідності. ОСОБА_3 із довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 005020 від 21.03.2003 року позивачу безтерміново встановлено 50% втрати працездатності та довідкою МСЕК серії ЛВА-1 № 159927 від 21.03.2003 року, III групу інвалідності. Вважає, що внаслідок отримання професійного захворювання йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, достроковій втраті працездатності, що призвело до неспроможності ведення домашнього господарства та виконання домашніх обов»язків.

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_2 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків внаслідок професійних захворювань.

У задоволенні рештипозовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржили позивач ОСОБА_2 та представник відповідача ДП «Львіввугілля».

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обовязковість відшкодування відповідачем моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання, однак не погоджується із розміром моральної шкоди, яка присуджена судом, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог вважає незаконним.

Стверджує, що причиною виникнення професійного захворювання послужило невиконання відповідачем ОСОБА_4 санітарних правил та норм для підприємств вугільної промисловості.

В апеляційній скарзі зазначає, що внаслідок отриманого професійного захворювання, втратив працездатність на 50%, що призвело до звільнення з роботи та не може працевлаштуватись за спеціальністю, оскільки інвалідність встановлена пожиттєво.

Професійне захворювання призвело до вимушених змін ужитті та втрати нормальних життєвих звязків, що спричиняє моральні страждання.

Кожного року вимушений звертатись за медичною допомогою, стан його здоров»я незадовільний.

Вважає, що розмір моральної шкоди визначений місцевим судом без врахувань розяснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування маральної шкоди», оскільки суд не врахував ступінь моральних та фізичних страждань, на думку апелянта розмір моральної шкоди в розмірі 50000 грн. повністю обґрунтований і справедливий.

Просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року змінити в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, стягнувши з ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_2 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач ДП «Львіввугілля» з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом не враховано те, що моральна шкода це втрати немайнового характеру, внаслідок фізичних страждань та не може полягати у порушенні нормальних життєвих звязків тощо.

У позовній заяві має бути зазначено в чому саме полягає шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю вона заподіяна, з яких міркувань суд виходив визначаючи розмір моральної шкоди.

Покликається на те, що висновок МСЕК про відсоток втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не підтверджує факту заподіяння моральної шкоди, тому вважає, що позивачем не надано жодних доказів, які б могли підтвердити факт завдання моральної шкоди чи факту нещасного випадку на виробництві.

При цьому, підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультатційної чи медико-соціальної експертної комісії.

Просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач ОСОБА_2 та представник відповідача ДП «Львівввугілля», будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 66, 67), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, представник позивача ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його та позивача відсутність, а представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із неможливістю направити представника в судове засідання.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційні скарги необхідно відхилити виходячи з таких підстав.

ОСОБА_3 із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_3 із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведення факту спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров»я при виконанні трудових обов»язків, що потягло за собою професійні захворювання, а отже, про право позивача на її відшкодування.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), суд виходив з засад розумності, виваженості та справедливості та врахував тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних і фізичних страждань, безтермінове встановлення втрати професійної працездатності в обсязі 50%, виникнення труднощів у веденні ним домашнього господарства, тяжкість професійних захворювань, появі у нього кашлю, задишки при незначних фізичних навантаженнях, необхідність лікування, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому стягнув таку у розмірі 10 000,00 грн.

Крім цього, суд першої інстанції розяснив, що відповідно дост. 83 ЦК Української РСР 1963 року, яка діяла на час виникнення спірних відносин, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав (п. 16 постанови ПВСУ від 31 березня 1995 року № 4).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 протягом 1972 р. - 16.02.2002 р. працював в шкідливих умовах праці на підприємствах по видобутку вугілля, що підтверджується копією його трудової книжки, які в даний час є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля» (а.с. 6-7).

ОСОБА_3 розслідування професійного захворювання від 10.01.2002 року, професійне захворювання виникло внаслідок контакту з шахтним пилом, фізперевантаженнями, підвищеною відносною вологістю, що перевищували гранично допустимі рівні на протязі 27 років роботи в шахтах (а.с. 20-21).

У зв»язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач звертався за медичною допомогою, що підтверджується копіями наявних у справі медичних документів (а.с. 8-19).

Відповідно до довідки серії ЛВА-2 № 006996 від 10.04.2002 року позивачу вперше встановлено III групу інвалідності та 50% втрати працездатності, з них: 30% - на пневмоконіоз, 20% - на радикулопатію (а.с. 23).

ОСОБА_3 з довідкою МСЕК серії ЛВА-2 № 005020 від 21.03.2003 року позивачу безтерміново встановлено 50% втрати працездатності, з яких: 30% - пневмоконіоз, 20% - радикулопатія (а.с. 24).

Відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 № 159927 від 21.03.2003 року позивачу встановлено III групу інвалідності, протипоказана робота в умовах дій пилу, подразнюючих речовин (а.с. 22).

Таким чином, у зв"язку із ушкодженням здоров"я, позивач втратив професійну працездатність на 50%, позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на працю, постійно відчуває фізичні страждання, неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

Тому ОСОБА_2, на думку суду першої інстанції, має право на відшкодування моральної шкоди, яку суд стягнув з ДП «Львіввугілля».

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

ОСОБА_3 із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності, що спростовує доводи апелянта ДП «Львіввугілля» в цій частині.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, у позивача ОСОБА_2 виникло 10.04.2002 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 50% втрати працездатності.

На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про охорону праці».

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений у три роки.

Разом з тим, згідно із ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

ОСОБА_3 із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР не застосовуються.

Оскільки вимоги позивача випливають з порушення особистих немайнових прав тому, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не розповсюджується на такі вимоги позивача.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Також, у роз»ясненнях, викладених у п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (яка набрала чинності 13.01.2000р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих з'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року звернуто увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням того, що позивач отримав професійне захворювання під час виконання трудових обов'язків, суд правильно прийшов висновку, що йому завдана моральна шкода та обґрунтовано поклав обов"язок відшкодувати заподіяну моральну шкоду на ДП «Львіввугілля».

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд дав належну оцінку доказам позивача про ступінь спричинених йому моральних страждань, а також виважено підійшов до визначення розміру відшкодування, навів у рішенні достатньо мотивів, в тому числі врахував роз»яснення Пленуму Верховного Суду України у постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), а саме врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин прийшов правильного висновку, визначивши суму відшкодування в розмірі 10000 грн., тому інші доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 правильність висновків місцевого суду не спростовують.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті й справедливе рішення, дійшовши його на основі повно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому підстав для їх задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державного підприємства «Львіввугілля» відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

ОСОБА_6