Рішення № 63825245, 29.12.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/5759/16-ц

Провадження № 2/591/2640/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2016 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі :

головуючого - судді Шелєхової Г.В.

при секретарі Тищенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - нотаріус Сумського округу ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ставить питання про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, вчинений позивачем на користь ОСОБА_2 від 29.06.2005 року та договір вчинений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 від 20.01.2012 року недійними.

Свої вимоги мотивує тим, що оформила договір дарування на доньку ОСОБА_2 з умовою, що позивач продовжить проживати в спірній квартирі. Однак відповідач передарувала вказану квартиру своїй доньці ОСОБА_3 На даний час остання бажає продати квартиру, у звязку з чим позивач може залишиться без житла.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачі позов не визнали, надали письмові заперечення, в яких просили в задоволенні позову відмовити. Представником позивача подана суду заява про застосування строків позовної давності.

Нотаріус Сумського округу ОСОБА_4 при вирішенні питання покладається на розсуд суду.

Вислухавши пояснення зявившихся учасників, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 57 ЦПК, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом встановлено, що позивачу була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 з усіма комунальними зручностями, загальною площею 58,1 кв.м., житловою площею 31,95 кв.м. на її сімю, яка складається з неї та її доньки ОСОБА_2, що підтверджується копією ордеру (а.с.13).

11 березня 1993 року позивач приватизувала спірну квартиру разом зі своєю матірю, після її смерті прийняла спадщину на належну їй частину спірної квартири.

29 червня 2005 року позивач оформила договір дарування квартири АДРЕСА_3, загальною площею 58,1 кв.м. на користь ОСОБА_2 (а.с.12).

20 січня 2012 року ОСОБА_2 оформила договір дарування спірної квартири на користь ОСОБА_3 (а.с.17).

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується довідкою та копією посвідчення (а.с.18-19).На момент укладення договору в 2005 році їй виповнилося 65 років. Станом на 2005 рік позивач та обидва відповідачі разом мешкали у спірній квартирі, підтримували нормальні родинні стосунки. Іншого житла для проживання позивач не має, чого не заперечують учасники процесу. Весь період з 2005 року позивач продовжувала проживати у спірному житлі, приймала участь у проведенні оплати за комунальні послуг.

Через деякий час між сторонами погіршилися стосунки та ОСОБА_2 разом з чорловіком та 2 дітьми виїхала на інше місце проживання, ОСОБА_3 залишилася проживати з позивачем, оскільки майже постійно проживала з бабусею і остання займалася її вихованням. Через деякий час ОСОБА_3 також стала проживати окремо.

ОСОБА_2 донька позивача - не проживає у квартирі останні 7-8 років, ОСОБА_3 - онука позивача - не проживає у спірному житлі останні 4 роки. Участі у оплаті комунальних послуг за вказаний період відповідачі не приймають.

Вказані обставини визнаються сторонами у справі, підтверджені показами свідків ОСОБА_5, Вороб»євої Р.М.

Восени 2016 року ОСОБА_3 повідомила позивача у справі про свій намір продати спірне житло. Вказану обставину крім позивача підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 голова будинкового комітету.

Позивач посилається на те, що оспорювані договори порушують її права, оскільки вона мала на меті відчуження на користь відповідача ОСОБА_2 квартири, яка є її єдиним житлом, за умови довічного утримання та проживання в цій квартирі і якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, спірний договір не був би укладений. Крім того, позивач постійно сплачувала комунальні послуги та проводила поточні ремонтні роботи в квартирі.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З розяснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обовязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Таким чином, судом встановлено відсутність волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення нею договору про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 квартири, яка є її єдиним житлом. Позивач погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обовязків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем.

Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як:вік позивача,яка на момент укладення договору в 2005 році вже мала похилий вік, відсутність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування та продовження оплати комунальних послуг.

Тому договір дарування квартири АДРЕСА_4, вчинений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 від 29 червня 2005 року належить визнати недійсним.

Клопотання представника відповідача щодо необхідності застосування строку позовної давності суд вважає необгрунтованим, оскільки позивач вважала своє право не порушеним до мементу її інформування щодо бажання онуки продати квартиру та отримання консультації щодо можливості вчинення таких дій. Суд вважає, що про порушення свого права позивач була поінформована восени 2016 року і саме зього моменту необхідно обраховувати строк позовної джавності.

Разом з цим, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленного статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

З огляду на це підстави для визнання договору дарування вчиненого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 від 20.01.2012 року відсутні, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити через його необгрунтованість.

Керуючись ст.ст. 203, 205, 207, 215, 218, 547 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4, вчинений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 від 29 червня 2005 року.

В задоволенні інших вимог відмовити у звязку з необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В. Шелєхова