Постанова № 63807442, 28.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 грудня 2016 року письмове провадження № 826/27906/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна» до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування реєстраційного індивідуальної податкової консультації

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив суд визнати недійсною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 02 листопада 2015 року № 23180/6/99-99-19-02-02-15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надана відповідачем індивідуальна консультація містить помилкові висновки про те, що операції позивача з придбання у нерезидента ефірного часу на каналах (майнових прав) є придбанням послуг з транслювання власної ефірної продукції в тому числі розміщення реклами третіх осіб та про те, що нерезидент, продаючи позивачу ефірний час на каналах, здійснює розміщення рекламних матеріалів, тому виплати, здійснені позивачем мають оподатковуватися за власний рахунок за ставкою 20 відсотків. Позивач вважає, що така консультація є способом штучно обґрунтувати операції позивача на користь нерезидента, як операції з постачання послуг, з метою їх оподаткування, що суперечить положенням ПК України, та порушує принцип недопущення подвійного оподаткування.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що зміст податкової консультації відповідає положенням ПК України, тому просив суд у позові відмовити.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

04.09.2015 позивач подав до Державної фіскальної служби України звернення про надання податкової консультації, в якому пояснив наступне.

Позивач є резидентом України та здійснює комерційну діяльність на ринку ефірних послуг України. Контрагент позивача за Договором Компанія Discovery Communications Europe Limited (резидент Великобританії, зареєстрована як платник податку на загальних умовах) є правовласником локалізованого наповнення платних телевізійних каналів, які працюють під товарним знаком Discovery (в тому числі, Discovery Channel, TLC та будь-які інші канали), що підтверджується відповідними ліцензіями, наданими йому регуляторними органами Великобританії, та веде мовлення на території України.

З огляду на те, що нерезидент веде мовлення на каналах на території України та є власником відповідного ефірного часу на каналах, а позивач зацікавлений у регулярному придбанні відповідного ефірного часу, вказані сторони уклали договір про купівлю-продаж майнових прав. За умовами цього договору нерезидент продає, а позивач купує ефірний час на каналах (відповідні майнові права на нього) на відповідний період.

Позивач не здійснює самостійного розміщення ефірних матеріалів (наповнення придбаного ефірного часу), а натомість використовує такі майнові права у власній господарській діяльності для надання послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (в тому числі рекламних) власних клієнтів - резидентів України.

Згідно з договором для цілей придбання майнових прав на ефірний час під ефірним часом розуміється ефір каналів, в рамках якого може здійснюватись трансляція у відповідності з ефірним графіком Каналів. Такий ефірний графік каналів самостійно встановлюється та затверджується нерезидентом.

В свою чергу, позивач діє у відповідності з ефірним графіком нерезидента, а також виконує всі формальності стосовно майнових прав на ефірні матеріали згідно з вимогами нерезидента. Серед іншого, товариство забезпечує, щоб ефірні матеріали відповідали необхідним вимогам до якості та змісту, не порушували авторських, суміжних, моральних прав чи прав на особисте життя будь-якої третьої особи, а також домовленостей товариства та нерезидента.

Позивач придбаває майнові права на ефірний час на відповідний період, за результатом якого складається акт приймання-передачі майнових прав. Відповідна вартість майнових прав на ефірний час на конкретний період також вказується в акті приймання-передачі майнових прав. Після підписання акту приймання-передачі майнових прав такі майнові права на ефірний час переходять від нерезидента до позивача.

Позивач використовує придбаний у нерезидента ефірний час (майнові права на нього) у власній господарській діяльності для надання послуг з телевізійної трансляції в ефірі Каналів ефірних матеріалів Замовників шляхом укладення ними договорів.

Згідно з наданими позивачем поясненнями наповнення ефірного часу ефірними матеріалами в ефірі Каналів здійснюється безпосередньо самими Замовниками. Для такого наповнення Замовники завантажують на сервер Нерезидента відповідні ефірні матеріали (в електронному вигляді) та надсилають Нерезиденту електронною поштою порядок черговості їх трансляції (у файлі спеціального формату) в межах погодженої частини ефірного часу, придбаного позивчем у Нерезидента. Після завантаження Замовниками ефірних матеріалів та надіслання Нерезиденту порядку черговості їх трансляції на Каналах, відповідні матеріали транслюються Нерезидентом в ефірі Каналів протягом ефірного часу. Придбаного Товариством у Нерезидента. Таким чином, завантаження ефірних матеріалів здійснюють Замовники, а Нерезидент транслює їх протягом придбаного позивачем ефірного часу з використанням відповідного апаратного обладнання та програмного забезпечення.

Враховуючи викладене вище, позивач поставив перед відповідачем наступні запитання:

Чи вважаються для цілей оподаткування податком на прибуток майнові права на ефірний час на Каналах товаром (п.п. 14.1.224 та 14.1.120 ПКУ) і чи мас Товариство право на формування у повному обсязі витрат на придбання такого товару?

Чи підлягає оподаткуванню згідно з п. 141.4 ПКУ оплата за придбані майнові права на ефірний час?

02.11.2015 відповідач надав позивачу роз'яснення № 23180/6/99-99-19-02-02-15, де вказав, що згідно з вимогами п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в редакції, чинній до 01.01.2015, будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) є продажем результатів робіт (послуг).

Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Враховуючи зазначене, така операція розглядається як придбання резидентом у компанії нерезидента послуги з транслювання виробленої ним ефірної продукції (у тому числі розміщення реклами третіх осіб), а не операцією з придбання товару.

Вартість таких послуг включається резидентом до собівартості наданих третім особам послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (у тому числі реклами) таких третіх осіб.

Особливості оподаткування доходів нерезидентів встановлено ст.160 Кодексу, відповідно до положень п. 160.1 якої до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними ст. 160 Кодексу, не відносяться інші доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

При цьому згідно з п. 160.7 ст. 160 Кодексу резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час, такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат і власний рахунок.

Оскільки ефірна продукція наповнена інформацією, яка ідентифікується як реклама, для резидента - юридичної особи, яка придбаває у компанії нерезидента послуги з транслювання такої ефірної продукції, виплат за розповсюдження реклами, здійснені компанії - нерезиденту, оподатковуються під час таких виплат за власний рахунок за ставкою 20 відсотків.

Як видно з матеріалів справи, позивач вже звертався з подібними питаннями до Міністерства доходів і зборів України з метою отримання податкової консультації. Надана позивачу податкова консультація Міністерства доходів і зборів України була предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно до наявної у справі копії постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2016 у справі № 826/623/16, залишеної без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016, предметом судового оскарження була податкова консультація Міністерства доходів і зборів України від 13.09.2013 № 1101/6/99-99-1903-02-15. Питання, які позивач ставив перед Міністерством доходів і зборів України були наступними:

Чи вважаються для цілей оподаткування податком на прибуток майнові права на ефірний час на Каналах товаром (пп. 14.1.244 та 14.1.120 Податковий кодекс України) і чи має товариство право на формування у повному обсязі витрат на придбання такого товару?

Чи підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 Податкового кодексу України оплата за придбані майнові права на ефірний час, що здійснюється товариством на користь нерезидента?

Чи зобов'язане товариство, що зареєстроване як платник ПДВ та уклало з нерезидентом договір на купівлю майнових прав на ефірний час з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності з надання послуг з організації розміщення ефірних матеріалів третіх осіб, нараховувати ПДВ на вартість майнових прав на ефірний час за договором з нерезидентом?

Чи має право товариство на визнання податкового кредиту з ПДВ в сумі зобов'язань з ПДВ, що визнані ним при отриманні майнових прав від нерезидента ?

Як видно із наведеного вище перше питання, поставлене позивачем Міністерству доходів і зборів України, і відповідь на яке аналізувалася у судовому порядку, є аналогічним тому, що було поставлене ним відповідачу в оскаржуваній у даній справі податковій консультації.

Тобто, позивач, отримавши судове рішення з вказаного питання, повторно звернувся до відповідача для отримання на нього податкової консультації.

Згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2016 у справі № 826/623/16 суд, перевіривши надану Міністерством доходів і зборів України позивачу податкову консультацію, встановив, що Міністерство доходів і зборів України надало вичерпну відповідь на вказане вище перше запитання позивача. При цьому, суд дійшов висновку, що,враховуючи специфіку правовідносин, яка склалася між позивачем і нерезидентом за договором купівлі-продажу майнових прав, контролюючий орган вірно кваліфікував описані вище господарські операції за пп.14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України як продаж результатів робіт (послуг).

Також у вказаній вище справі суд встановив, що податковий орган, надаючи спірну податкову консультацію, посилався на норми п.138.1 і п. 138.4 ст.138 ПК України та навів висновок про те, що у періоді, в якому визнано доходи позивача від надання третім особам послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (у тому числі реклами) таких осіб, платник податку має право на врахування витрат, що формують собівартість наданих послуг, у тому числі вартість придбаного ефірного часу, використаного безпосередньо у таких операціях.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що питання, яке було предметом розгляду в оскаржуваній податковій консультації, та в податковій консультації за результатом оскарження якої прийнято постанову у справі № 826/623/15 від 27.06.2016, є однаковими і стосуються тих самих обставин та однієї й тієї ж особи, необхідність у доказуванні встановлених судом обставин, що стосуються правомірності надання відповідачем податкової консультації в частині поставленого позивачем запитання: «Чи вважаються для цілей оподаткування податком на прибуток майнові права на ефірний час на Каналах товаром (пп. 14.1.244 та 14.1.120 Податковий кодекс України) і чи має товариство право на формування у повному обсязі витрат на придбання такого товару?» відсутня.

Що стосується другого запитання, на яке позивачу була надана відповідачем відповідь у оскаржуваній податковій консультації, то суд зазначає таке.

Станом на час звернення позивачем за податковою консультацією , яка оскаржується у даній справі, розділ ІІІ ПК України викладено у новій редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014, який набрав чинності 01.01.2015. Питання, які стосуються особливості оподаткування нерезидентів, викладені у п.141.4 ст.141 ПК України.

Згідно з п.п.141.4.1 п.141.4 ст.141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Тобто, доходи нерезидента, отримані на території України, у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту, не підлягають оподаткуванню податком.

Водночас, відповідно до п.п.141.4.6 п. 141.4 ст.141 ПК України резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

Суд звертає увагу, що на час оскарження позивачем попередньої податкової консультації, яка була предметом розгляду в адміністративній справі № 826/623/15, порядок оподаткування нерезидентів був врегульований у п.п.160.1 та 160.7 ст.160 ПК України. За своїм змістом положення абз. «й»п.160.1 та п.160.7 ст.160 ПК України повністю відповідають положенням абз. «й» п.п.141.4 та п.п.141.4.6 ПК України у редакції, чинній на час отримання позивачем оскаржуваної податкової консультації.

Судовим рішенням в адміністративній справі № 826/623/15, яке набрало законної сили, встановлено, що «В тексті своїх позову та письмових поясненнях позивач зазначає, що норми п. 160.7 ст. 160 ПК України не можуть бути застосовані до виплат товариства на користь нерезидента за придбані майнові права на ефірний час з огляду на протиріччя цієї норми положенням Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993.

Так, п. 4 ст. 25 «Недискримінація» зазначеної Конвенції про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, яка набрала чинності з 11.08.1993, передбачено, що виплати, які сплачуються підприємством Договірної Держави (тобто, в даному випадку позивачем) резидентові другої Договірної Держави (тобто, нерезиденту), з метою визначення оподатковуваного прибутку такого підприємства (тобто, позивача) будуть підлягати вирахуванню на таких же умовах, на яких вони б сплачувались резиденту першої згаданої держави (тобто, будь-якому резиденту України).

Зі змісту наведеного пункту статті 25 Конвенції вбачається, що виплати, що сплачуються позивачем нерезиденту, підлягають врахуванню для цілей оподаткування позивача за таких же умов, які повинні застосовуватися при здійсненні аналогічних виплат на користь будь-яких резидентів України.

Водночас в період виникнення спірних правовідносин норми ПК України таку умову для врахування виплат (за виробництво та/або розповсюдження реклами) на користь резидента України як сплата додатково 20-ти відсоткового податку за власний рахунок іншого резидента не передбачали.

Відповідно, тотожні умови мають застосовуватися згідно з Конвенцією про усунення подвійного оподаткування і при здійсненні виплати резидента на користь нерезидента.

За приписами норми ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Між тим, п. 3.2 цієї ж статті ПК України встановлено, що, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Наявні матеріали свідчать, а відповідач не заперечує, що компанія Discovery Communications Europe Limited є податковим резидентом Великобританії, а тому, враховуючи наведені норми Конституції України та ст. 3 ПК України, суд погоджується з доводами позивача про відсутність правових підстав для застосування п. 160.7 ст. 160 ПК України щодо сплати 20%-го податку за рахунок позивача при здійсненні ним виплати нерезиденту за придбаний ефірний час (відповідні майнові права на нього), як такої, що протирічить положенням міжнародного договору.

Таким чином, оскільки плата позивача за майнові права на ефірний час не входить до об'єкта оподаткування податком на доходи нерезидентів в розумінні п. 160.1 ст. 160 ПК України, що відповідно виключає наявність підстав для застосування позивачем положень п. 160.7 ст. 160 цього Кодексу, то за таких обставин, надана позивачеві податкова консультація в частині другого запитання, на думку суду, не відповідає нормам ПК України».

Суд звертає увагу, що станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі Податковий кодекс України також не передбачає такої умови для врахування виплат (за виробництво та/або розповсюдження реклами) на користь резидента України як сплата додатково 20-ти відсоткового податку за власний рахунок іншого резидента.

При цьому, суд бере до уваги положення ч.1 ст.72 КАС України та у зв'язку з цим, вважає, що підстави для сплати позивачем податку, передбаченого п.п.141.4.6 п.141.4 ст.141 ПК України відсутні, а необхідність доказування вказаної обставини відпадає з огляду на встановлення її судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, і яке постановлено щодо тієї ж особи.

Одночасно, перевіряючи оскаржувану позивачем податкову консультацію на відповідність вимогам ПК України, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.172 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно з п.п.52.1 - 52.3 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до п.52.5 ст.52 ПК України контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

З аналізу вищезазначених норм Податкового кодексу України, вбачається, що податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також, не є обов'язковою для виконання.

Крім того, необхідною ознакою податкової консультації, як предмета оспорювання в судовому порядку, є її відповідність визначенню рішення (акта) суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, зокрема, породження юридичних наслідків для кола суб'єктів, яким це рішення адресовано.

Податкова консультація за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також, не має сили нормативно-правового акту та не створює і не припиняє прав чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує, та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин.

Відповідно до ст.53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Згідно з п.п.53.3 ст.53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Отже, Податковий кодекс України, в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації, чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Як видно зі змісту оскаржуваної позивачем податкової консультації, остання містить посилання на норму ПК України, яка станом на час виникнення спірних правовідносин була відсутня у структурі ПК України. Так, зважаючи на зміни, внесені до ПК України Законом України від 28.12.2014, ПК України не містить ст.160, а поставлені позивачем для отримання податкової консультації запитання, врегульовані ст.141 ПК України.

Таким чином, відповідач надав позивачу податкову консультацію, яка суперечить нормам і змісту ПК України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач, надаючи оскаржувану податкову консультацію, мав врахувати рішення суду у справі № 826/623/15, що попередило б виникнення спірних правовідносин, які є предметом даної адміністративної справи.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач у справі обов'язок щодо доказування не виконав.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна» задовольнити повністю.

Скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 02.11.2015 № 23180/6/99-99-19-02-02-15.

Судові витрати в сумі 1 218 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна»

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді О.П. Огурцов

В.А. Кузьменко