Постанова № 63807406, 22.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2016 року 13:58 № 826/7540/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Шереметьєвій Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомОСОБА_1 до Генеральної прокуратури Українипровизнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: Ступак Д.В.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 грудня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Генеральної прокуратури України з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 24.03.2016 р. № 333-ц.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 28.03.2016 р № 353-ц.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України.

4. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю оскаржуваних наказів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що звільнення позивача відбулося в порушення норм Кодексу законів про працю України, оскільки відбулося в період його тимчасової непрацездатності. Також оскаржувані накази видані із порушенням ст. 60 Закону України «Про прокуратуру», а звільнення відбулося всупереч тому, що позивачем надано згоду на переведення на іншу посаду.

Також посилається на те, що поданий ним рапорт, погоджений із заступником Генерального прокурора України, на переведення на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України не розглянуто.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні з огляду на те, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а звільнення позивача відбулося обґрунтовано з урахуванням всіх обставин справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Наказом Генерального прокурора України від 24 березня 2016 року № 333-ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів.

Наказом Генерального прокурора України від 28 березня 2016 року №353-ц у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України радника юстиції ОСОБА_1 перенесено дату звільнення 24.03.2016 р. на перший робочий день після закінчення хвороби, за умови надання ним листка-непрацездатності.

Вважаючи оскаржувані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Як вбачається із копії трудової книжки, наявної в матеріалах справи ОСОБА_1 працював у Генеральній прокуратурі України на таких посадах:

- заступника начальника управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 26 серпня 2014 року до 13 січня 2015 року ;

- заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 14 січня 2015 року до 16 квітня 2015 року ;

- заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді з 17 квітня 2015 року і до прийняття Оскаржуваних Наказів.

До дисциплінарної відповідальності не притягався.

У 2015 році позивач пройшов атестацію, за результатом якої його атестовано на посаду заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні.

У зв'язку із прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури відбувався процес їх реформування. При цьому, згідно із ст. 14 Закону загальна штатна чисельність працівників органів прокуратури поступово зменшувала з 15 000 до 10 000 осіб.

З метою удосконалення організації роботи наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 № 55 шц та № 56 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 07.08.2015 р. № 59 шц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, утворено Департамент підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в судах у складі управління підтримання державного обвинувачення в суді, управління представництва інтересів громадян або держави в суді та організаційно-методичного відділу.

Вказаним наказом внесено відповідні зміни до наказів Генерального прокурора України від 16.07.2015 р. № 55 шц та № 56 шц.

Таким чином, новим штатним розписом ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, а також скорочено дві посади заступника начальника цього управління.

22.01.2016 року ОСОБА_1 отримав попередження про вивільнення у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з посиланнями на накази Генерального прокурора України від 16.07.2015 року № 55 шц та № 56 шц, якими затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України. Копія попередження додається як Додаток №4.

У повідомленні зазначено, що відповідно до зазначених наказів затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, а також скорочена посада заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України.

Разом із попередженням ОСОБА_1 запропонували іншу роботу у Генеральній прокуратурі України, згідно з переліком вакантних посад, в тому числі, на посаді заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Позивач погодився на переведення на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи у Генеральній прокуратурі України, про що власноручно зазначив на другому примірнику додатку до попередження.

Крім того, позивач у розписці про отримання попередження про вивільнення зазначив, що 11.01.2016 року звернувся з рапортом, завізованим заступником Генерального прокурора України, до Генерального прокурора України щодо переведення на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Будь-яких повідомлень щодо розгляду рапорту про переведення у зв'язку з вивільненням позивач не отримував.

З 17.03.2016 року до 16 квітня 2016 року позивач був відсутній на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка підтверджується відповідними листками непрацездатності.

18.04.2016 року працівники Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України ознайомили ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом від 24.03.2016 року №333-ц про його звільнення з посади у зв'язку із реорганізацію органів прокуратури у зв'язку із скороченням чисельності прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно вимог п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Оскаржуваний наказ Генерального прокурора України від 24.03.2016 року №333-ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади, прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача.

18.04.2016 року позивача також ознайомили з оскаржуваним Наказом Генерального прокурора України від 28.03.2016 року № 353-ц, яким дату звільнення, встановлену наказом від 24.03.2016 року № 333-ц, перенесено на перший робочий день після закінчення хвороби.

Отже, позивача звільнено з посади 18.04.2016 року у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до положень ст. 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Зі змісту ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ вбачається, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

Стаття 60 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII (надалі - Закон N 1697-VII) встановлює порядок звільнення прокурора з посади у разі реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до встановленого статтею 60 Закону N 1697-VII порядку звільнення прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 51 вказаного Закону особою, яка в установленому цим Законом порядку приймає рішення щодо звільнення прокурора Генеральної прокуратури України з посади, є Генеральний прокурор України.

Виходячи із наведеного рішення про звільнення прокурора в разі скорочення кількості прокурорів прокуратури приймається Генеральним прокурором за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади 24.03.2016 року у зв'язку із реорганізацію органів прокуратури у зв'язку із скороченням чисельності прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно вимог п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних наказів посилається на те, що до Генерального прокурора України не надходило подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо звільнення позивача із займаної посади з підстав, визначених статтею 60 Закону N 1697-VII.

Однак, суд не може погодитися із позивачем оскільки, на день видання оскаржуваних наказів норми ст.ст. 62, 63 Закону N 1697-VII в частині повноважень та діяльності Комісії згідно із п. 1 розділу XII «Прикінцеві положення» чинності не набрали.

Частина п'ята ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до положень ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40).

При цьому, ч. ч. 2, 3 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Суд також звертає увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Таким чином, вирішуючи справу про звільнення позивача суд повинен встановити чи було дотримано порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством (чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи є обґрунтування підстав (причин, мотивів) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи не звільнено позивача під час перебування на лікарняному).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівника засвідчується листком непрацездатності.

Згідно із п. 2.1 Інструкції № 455 листок непрацездатності в разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності (обраховується в календарних днях) до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 17.03.2016 року до 16.04.2016 року позивач був відсутній на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи листками-непрацездатності серія АГЯ № 291001 (з 17.03.2016 по 04.04.2016), серія АГЯ № 291482 (з 05.04.2016 по 09.04.2016), серія АГЯ № 291484 (з 11.04.2016 по 16.04.2016).

Не зважаючи на те, що позивач перебував у період з 17.03.2016 року до 16.04.2016 року на лікарняному, його було звільнено з посади.

Водночас, суд враховує, що наказом № 353-ц від 28.03.2016 р. відповідачем було змінену дату звільнення позивача у зв'язку із його тимчасовою непрацездатністю та перенесено дату звільнення з 24.03.2016 р. на перший робочий день після закінчення хвороби.

Суд вважає такі дії відповідача правомірними, оскільки доказів того, що позивач надав йому листки працездатності чи повідомляв про його хворобу матеріали справи не містять.

Разом з тим, як зазначалося вище, згідно із додатком до попередження про вивільнення від 22.01.2016 р. у Генеральній прокуратурі України наявні вакантні посади на які може бути здійснене переведення. При цьому позивач подав відповідний рапорт про переведення від 11.01.2016 р.

Так, наказом Генерального прокурора України від 16.07.2015 р. № 55-шц затверджено структуру Генеральної прокуратури України, а наказом від 16.07.2015 р. № 56 шц затверджено штатний розпис Генеральної прокуратури України, в якому створено: Департамент забезпечення діяльності керівництва, Департамент кадрової роботи, Департамент нагляду у кримінальному провадженні, Головна військова прокуратура (на правах Департаменту), Головне слідче управління (на правах Департаменту), Департамент нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Департамент процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату, Управління представництва інтересів громадян та держави в суді, Управління підтримання державного обвинувачення в суді, Управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру, Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, Управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки, Управління ювенальної юстиції, Управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим, Управління організаційного забезпечення єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи, Управління Міжнародного співробітництва, Управління організаційного забезпечення, Управління реформ та забезпечення якості роботи, Управління правового забезпечення, Управління організації прийому громадян, розгляду звернень і запитів, Управління організаційної роботи з документами, Управління забезпечення охорони державної таємниці, Управління інформаційних технологій, Управління зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації, Управління матеріально-технічного забезпечення, Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту, Відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури.

Як вбачається із додатку до попередження про вивільнення станом на 22.01.2016 р. позивачу було запропоновано наступні вакантні посади в центральному апараті Генеральної прокуратури України, а саме: посаду в Головному слідчому управлінні, в Управлінні з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, в Управлінні з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки, в Управлінні з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції га тимчасово окупованій території півострова Крим, в Управлінні організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи, в Управлінні реформ та забезпечення якості роботи, в Управлінні інформаційних технологій, в Управлінні зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації, у Відділі процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище.

Позивач не заперечував щодо його переведення на зазначені у додатку посади, зокрема, написав рапорт з проханням перевести його на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

Проте позивача було звільнено з посади, не зважаючи на його згоду бути переведеним на іншу посаду, а також без повідомлення йому причин.

Відповідач обґрунтовуючи правомірність своїх дій, зазначає, що продовжуючи процес реформування та подальше скорочення штату Генеральної прокуратури України планувалося скоротити у штатному розписі управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України 6 одиниць, у тому числі й посаду заступника начальника управління. Відповідний наказ № 26 шц підписано Генеральним прокурором України 08.04.2016 р. у зв'язку із чим, на думку позивача, було недоцільно призначати на зазначену посаду прокурора і повторно проводити процедури вивільнення, а на інші запропоновані посади ОСОБА_1 заяви не подавав.

Разом з тим, суд не може погодитися із такими твердженнями відповідача, оскільки відповідач зобов'язаний був попередити позивача про вивільнення у зв'язку із новим скороченням на підставі наказу № 26 шц та запропонувати йому перелік вакантних посад на погодження, що зроблено не було. З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність заяви позивача щодо запропонованих посад.

Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, враховуючи, що Генеральною прокуратурою України не було дотримано процедури звільнення позивача в частині, що стосується відсутності надання згоди позивача на переведення на іншу роботу, суд приходить до висновку про незаконність наказів Генерального прокурора України від 24.03.2016 р. № 333-ц та від 18.04.2016 р. № 353-ц у зв'язку із чим останні підлягають скасуванню.

Разом з тим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури України, оскільки наказом № 159 к від 26.07.2016 р. ОСОБА_1 було призначено першим заступником прокурора Миколаївської області, а доказів того, що він має намір продовжувати працювати в структурі Генеральної прокуратури України матеріали справи не містять.

В судовому засіданні 22.12.2016 р. представник позивача ОСОБА_2 підтвердив, що позивач має намір працювати на зазначеній посаді, але при цьому не відмовляється від вимоги про поновлення на посаді, з якої був звільнений.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата, визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з п. 3 ч. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1009,43 грн.

Поряд з цим, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20 липня 2015 №10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" період вимушеного прогулу з 19.04.2016 р. по 25.07.2016 р. становить 67 календарних днів.

За таких обставин, сума середнього заробітку за даний період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті становить 67 631,81 грн. (67 календарних днів *1009,43 грн.).

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність його дій, водночас позивачем частково доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 24.03.2016 р. № 333-ц про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 28.03.2016 р. № 353-ц про перенесення дати звільнення ОСОБА_1

4. Стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.04.2016 р. по 25.07.2016 р. в сумі 67 631,81 гривень.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Текст постанови в повному обсязі складено 28.12.2016 р.