Постанова № 63806618, 14.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Київ№810/2778/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, висновку, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі також відповідач 1), Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі відповідач 2), Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області (далі відповідач 3), в якому позивач, з урахуванням клопотань про збільшення позовних вимог від 14.09.2016 (т.1, а.с.36-37, 41-48) та від 29.09.2016 (т.1, а.с.70) та заяви про уточнення позовних вимог від 14.12.2016 (т.2, а.с.104), просить:

- скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_1;

- визнати незаконним та скасувати рішення (висновок) Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене атестаційним листом від 15.12.2015 щодо ОСОБА_1 та зазначене в розділі VI Результати атестування (висновок атестаційної комісії) атестаційного листа, а саме « 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність»;

- поновити капітана поліції ОСОБА_1 на рівнозначній посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;

- стягнути з Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 18.02.2016 по час поновлення на роботі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с ОСОБА_1 (М-127133), оперуповноваженого (на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.) Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області відповідно до пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) звільнено зі служби в поліції.

Позивач зазначає, що підставою для його звільнення слугував атестаційний лист Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області від 15.12.2015 з висновками про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, проте позивач з вказаними висновками не погоджується та зазначає, що його безпідставно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Також позивач зазначає, що він пройшов професійний тест та тест на загальні здібності і навички, набравши за результатами тестування 27 та 31 бал відповідно, загалом 58 балів, що свідчить про задовільний результат тестування позивача в цілому, оскільки набрані бали перевищують мінімальний бал на відповідність займаній посаді.

Крім того, позивач вважає, що результати співбесіди, оформлені протоколом Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області, не відповідають повному та всебічному дослідженню послужного списку, професійних якостей та досягнень ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ та поліції.

Позивач стверджує, що рішення Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та подальше звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на вимогах Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 №1465, прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, що, на думку позивача, свідчить про його протиправність, а тому останнє підлягає скасуванню.

Позивач також зазначає, що єдиною підставою для прийняття оспорюваного наказу ГУ НП в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 є рішення Атестаційної комісії ГУ НП в Київській області, оформлене відповідним протоколом, яке на думку позивача є протиправним, тому наявні всі підстави для задоволення позовних в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність.

Відповідач-1 позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції є правомірним, оскільки він був прийнятий на підставі висновку атестаційної комісії, яким було встановлено, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому відповідач-1 зауважує, що позивача було взято на службу за окремим порядком та призначено на посаду тимчасового штату, а атестування ОСОБА_1 проведено у порядку та спосіб, передбачені чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством.

Відповідачі - 2, 3 правом надати суду письмові заперечення проти позову або пояснення по суті позовних вимог не скористались.

В судовому засіданні по справі 14.12.2016 позивач адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача-1 у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Представники відповідачів 2, 3 у судове засідання по справі 14.12.2016 не зявились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників, письмових заперечень чи пояснень до суду не надали. Витребувані судом під час розгляду справи від відповідачів 2, 3 докази надавались представником відповідача-1.

В судовому засіданні по справі 14.12.2016 позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Присутній в судовому засіданні по справі 14.12.2016 представник відповідача 1 проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що сторони були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду справи, протокольною ухвалою суду від 14.12.2016 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/2778/16 в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (М-127133), ІНФОРМАЦІЯ_1, з 22.01.2000 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ: з січня 2000 року по червень 2000 року курсант Училища професійної підготовки працівників міліції ГУ МВС України в м. Києві; з червня 2000 року по вересень 2001 року на посаді міліціонера-водія роти ППСМ Московського РУ МВС України в м. Києві, з вересня 2001 року по листопад 2001 року на посаді міліціонера служби забезпечення 9 МВМ Московського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з листопада 2001 року по липень 2003 року міліціонер служби забезпечення 1 МВМ Московського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з липня 2003 року по вересень 2004 року помічник оперативного чергового чергової частини Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві, з вересня 2004 року по грудень 2008 року водій-співробітник автогосподарства МВС України, з грудня 2008 року по травень 2011 року на посаді оперуповноваженого відділу ДСБЕЗ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з травня 2011 по квітень 2013 року на посаді заступника начальника Бучанського міського відділу міліції Ірпінського міського відділу ГУ МВС України в Київській області, з квітня 2013 року по листопад 2015 року на посаді заступника начальника Бучанського міського відділення міліції Ірпінського міського відділу (з обслуговування міст Ірпінь та Буча) ГУ МВС України в Київській області, що підтверджується довідкою про проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції (т.1, а.с.138-139) та послужним списком ОСОБА_1 (т.1, а.с.129-135).

У звязку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №730 від 16.09.2015 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України.

Судом встановлено, що на час ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ позивач обіймав посаду заступника начальника Бучанського міського відділення міліції Ірпінського міського відділу (з обслуговування міст Ірпінь та Буча) ГУ МВС України в Київській області та мав спеціальне звання капітан міліції.

05 листопада 2015 року позивач звернувся із рапортом на адресу начальника Головного управління МВС України в Київській області з проханням звільнити з органів внутрішніх справ у звязку з переходом у встановленому порядку на службу до Національної поліції України (т.2, а.с.42).

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №590 о/с капітана міліції ОСОБА_1 (М-127133), заступника начальника Бучанського міського відділення міліції Ірпінського міського відділу (з обслуговування міст Ірпінь та Буча) ГУ МВС України в Київській області звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» (у звязку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) з 06.11.2015 року (т.1, а.с.216).

07 листопада 2015 року позивач звернувся із заявою на адресу начальника Головного управління Національної поліції в Київській області про прийняття його на службу до Національної поліції та призначення на посаду заступника начальника Бучанського відділу поліції Ірпінського відділу поліції (т.2, а.с.41).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с по Ірпінському відділу поліції ГУ НП в Київській області відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 (М-127133), який мав спеціальне звання капітан міліції, як прибулого з Міністерства внутрішніх справ, призначено оперуповноваженим (на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.), присвоївши йому спеціальне звання капітан поліції (т.1, а.с. 217).

Під час розгляду справи відповідач-1 надав суду наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 08.12.2016 №816 о/с, яким внесено часткову зміну до пункту наказу Головного управління від 07.11.2016 №1 о/с в частині призначення ОСОБА_1 (М-127133), який мав спеціальне звання капітан міліції, оперуповноваженим (на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.), присвоївши йому спеціальне звання капітан поліції, а саме: зміст «на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.» викласти в редакції: «на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2, оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції» (т.2, а.с.63).

Судом встановлено, що 8 листопада 2015 року Головним управлінням Національної поліції в Київській області видано наказ №10 «Про створення атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області», яким з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей та рівня підготовленості особового складу Головного управління Національної поліції в Київській області затверджено Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області (додаток 1); затверджено склад атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області (додаток 2, 3, 4, 5); членам атестаційної комісії доручено організувати та забезпечити, починаючи з 18.11.2015, проведення атестування підпорядкованого особового складу, крім підрозділів ДАІ та патрульної служби (т.1, а.с.119-123).

15 грудня 2015 року Атестаційна комісія №2 ГУ НП в Київській області у складі голови комісії ОСОБА_3 (Управління патрульної служби м.Києва), секретаря комісії ОСОБА_4 (Управління патрульної служби м.Києва), члена комісії ОСОБА_5 (ВГО «Союз громадських організацій України «Народна Рада») за результатами співбесіди ОСОБА_1 прийняла рішення, оформлене протоколом від 15.12.2015 про невідповідність позивача займаній посаді і рекомендувала звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність (т.1, а.с.214-215).

У вищевказаному протоколі від 15.12.2015 зазначено, що членами атестаційної комісії особі, яка проходить атестування, були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше. За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення останнього зі служби в поліції у звязку з невідповідністю займаній посаді.

Не погоджуючись з рішенням Атестаційної комісії №2 ГУ НП в Київській області, оформленим протоколом від 15.12.2015, позивачем 30.12.2015 подано скаргу до апеляційної атестаційної комісії (т.1, а.с.196).

Рішенням апеляційної атестаційної комісії Північного регіону, оформленим протоколом ОП №15/01/27-02 від 15.01.2016, скаргу позивача залишено без розгляду, оскільки скаржником не набрано 60 балів за професійний тест та тест на загальні здібності і навички (т.1, а.с.197).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с ОСОБА_1 (М-127133), оперуповноваженого (на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.) Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) звільнено зі служби в поліції (т.1, а.с.126).

Підставою для звільнення позивача слугував атестаційний лист ОСОБА_1 від 15.12.2015 (т.1, а.с.127).

В той же час, суд зазначає, що відповідно до письмових пояснень начальника сектору кадрового забезпечення Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 від 02.12.2016, наданих на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що ОСОБА_1 було призначено на посаду оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області на період відпустки старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку, з 07.11.2015 по 17.02.2016 (наказ ГУ НП в Київській області №60 о/с від 25.12.2015) (т.2, а.с.35-36).

Зясовуючи питання про те, на яку посаду до органів поліції було призначено та, відповідно, й звільнено позивача, суд зазначає, що відповідно до тимчасового штату органів і підрозділів ГУ НП в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції від 06.11.2015 №4 та оголошеного наказом ГУ НП в Київській області від 30.12.2015 №83, до складу Ірпінського відділу поліції (м.Ірпінь) з кількістю штатних посад 180,5 входили Бучанське відділення поліції (м.Буча) 19,5 посад, Гостомельське відділення поліції (с.Гостомель) 10 посад, Коцюбинське відділення поліції (с.Коцюбинське) 10 посад, Бородянське відділення поліції (с.Бородянка) 83 посади, Макарівське відділення поліції (с.Макарів) 78 посад, всього по Ірпінському відділу поліції 381 посада (т.1, а.с.158-162).

Відтак, виходячи з затвердженого тимчасового штату Ірпінський відділ поліції був самостійним структурним підрозділом ГУ НП в Київській області, з штатною чисельністю 381 посада, при цьому до складу власне Ірпінського відділу поліції входило180,5 штатних посад, а Бучанське відділення поліції включало 19,5 посад.

Як слідує з витягу з наказу ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с по Ірпінському відділу поліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції (т.2, а.с.68), в той час як ОСОБА_7 призначено на посаду оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції (т.2, а.с.83).

Отже, позивача та ОСОБА_7 було призначено на різні посади у складі Ірпінського відділу поліції, позивача на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції, а ОСОБА_7 - на посаду оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції.

В той же час як слідує зі змісту наказу ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с ОСОБА_1 призначено оперуповноваженим Ірпінського відділу поліції саме на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2, яка призначена на посаду оперуповноваженого іншого структурного підрозділу - Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції.

При цьому відповідач-1 стверджує, що позивача прийнято на службу саме до Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, вважаючи тотожними посади оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції та оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції.

Проте, суд з такими твердженнями відповідача-1 не погоджується, оскільки зі змісту наказу ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с чітко вбачається, що позивача призначено на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2, однак ОСОБА_7 не було призначено на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції, відтак відповідачем-1 допущено порушення закону при призначенні позивача на посаду до органів поліції.

Внесення наказом ГУ НП в Київській області від 08.12.2016 №816 о/с часткової зміни до пункту наказу Головного управління від 07.11.2016 №1 о/с в частині призначення ОСОБА_1 не усунуло виявлених судом під час розгляду справи порушень, а навпаки підтвердило їх наявність, адже змінено текст наступного цього наказу такого змісту: «на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2І.», який викладено в редакції: «на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2, оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції». Отже, даним наказом не усунуто розбіжностей у посадах, на які призначено позивача та ОСОБА_2

Крім того, суд зазначає, що відповідачем-1 допущено помилку при виданні наказу ГУ НП в Київській області від 08.12.2016 №816 о/с, яким внесено часткову зміну до пункту наказу Головного управління від 07.11.2016 №1 о/с про призначення ОСОБА_1 в частині зазначення дати видання наказу №1 о/с, до якого внесені зміни, адже правильною датою видання наказу №1 о/с є 07.11.2015.

Допитаний в якості свідка в судовому засіданні 28 листопада 2016 року за його згоди позивач повідомив суду, що при звільненні з органів міліції та призначенні до органів поліції його не було ознайомлено з відповідними наказами. При цьому свідок памятає, що при призначенні до поліції подавав заяву про призначення на таку саму посаду до органів поліції, яку обіймав до звільнення в міліції посаду заступника начальника Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції. З появою поліції посадові обовязки позивача не змінились, він продовжував обіймати посаду заступника начальника Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції, знаходився при цьому в своєму робочому кабінеті №6 в напівпідвальному приміщенні житлового будинку, де розміщене Бучанське відділення поліції за адресою: м.Буча, вул.Нове шосе, 3.

Свідок зазначив, що після призначення до поліції з посадовими обовязками нікого з працівників поліції не ознайомлювали, оскільки посадові інструкції не були розроблені. Всі працівники поліції виконували ті самі посадові обовязки, що й під час служби в міліції. Про те, що позивача було призначено на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції позивач дізнався вперше від начальника сектору кадрового забезпечення Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_6, який в березні 2016 року усно повідомив, що позивача звільнено з поліції за результатами атестування з посади оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції. Свідок наполягав на тому, що з текстом наказу про призначення та звільнення його так і не було ознайомлено.

При цьому свідок акцентував увагу на тому, що призначення на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції є пониженням у посаді, адже в міліції позивач обіймав посаду заступника начальника Бучанського відділення міліції Ірпінського відділу міліції, проте про причини пониження у посаді йому також невідомо.

Відповідач-1 в процесі розгляду справи не зміг надати суду доказів наявності обставин для пониження позивача у посаді при призначенні на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції або згоди позивача на таке призначення, наявність якої передбачено пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ від 02.07.2015 року.

Дані обставини не були спростовані відповідачами під час розгляду справи. Доказів ознайомлення позивача ані з наказом про призначення на посаду від 07.11.2015 №1 о/с, ані з наказом про звільнення позивача з посади від 17.02.2016 №77 о/с суду не надано.

Оскільки вищевстановлені обставини мають суттєвий вплив на розгляд адміністративної справи, адже суд надає оцінку наказу відповідача-1 про звільнення позивача з посади, в той час як при призначенні позивача на таку посаду відповідачем-1 були допущені порушення, суд вважає наявними підстави для постановлення окремої ухвали суду щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону з боку Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області в частині неналежної підготовки наказів з кадрових питань.

Не погоджуючись з висновками атестаційної комісії та наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

2 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ (далі також Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною 1 статті 48 Закону № 580-VІІІ визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до вимог статті 47 Закону № 580-VІІІ призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно пункту 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому, зі змісту пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ вбачається, що лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції.

Судом встановлено, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2015 наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с позивача без проведення конкурсу призначено оперуповноваженим Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2

Тобто, позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ, шляхом видання наказу про призначення, з чого слідує, що питання про його відповідність вимогам до поліцейських було вирішено у момент видання наказу про прийняття на службу.

Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліцію, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (стаття 56 Закону № 580-VІІІ).

Статтею 58 Закону № 580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача-1 про те, що позивач призначений на посаду оперуповноваженого виключно до тимчасового штату Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, оскільки наказ ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с не містить жодних застережень про тимчасовість призначення ОСОБА_1 на посаду в поліцію.

При цьому строкове призначення позивача на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 не свідчить про тимчасовість прийняття позивача на службу в поліції, а лише засвідчує строкове призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду.

Щодо посилань в наказі ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с щодо призначення позивача на посаду в порядку переатестування згідно пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» суд зазначає, що відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Вказаний пункт Закону № 580-VІІІ не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як умови прийняття до служби в поліції, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в Національній поліції.

Тому, враховуючи, що розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ не передбачено винятків щодо атестування осіб, які були працівниками міліції та прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, на таких осіб поширюються загальні вимоги законодавства щодо підстав та порядку проведення атестування поліцейських.

Мету та підстави атестування поліцейських визначено у статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Відповідно до частини 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової карєри.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

З аналізу положень частини другої статті 57 Закону № 580-VІІІ випливає, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду. Крім того, атестування поліцейського проводиться в разі вирішення питання щодо звільнення поліцейського через службову невідповідність.

Суд зазначає, що наведені у частині 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ підстави для проведення атестування є вичерпними. Метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у звязку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Кожна з зазначених трьох підстав для проведення атестування повинна бути звязана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як-то неналежне виконання службових обовязків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Таким чином, атестування поліцейського одразу ж після призначення його на посаду безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження, не відповідає меті та завданню атестування.

При цьому рішення органу поліції про атестування конкретного поліцейського (рішення органу поліції про затвердження переліку поліцейських, які підлягають атестуванню) із зазначенням підстав атестування є процедурною передумовою атестування, без якої атестування вважається безпідставним.

Аналогічний висновок викладено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року N 11 «Про судову практику оскарження рішень атестаційних комісій органів (закладів, установ) Національної поліції України про звільнення працівників поліції внаслідок непроходження ними атестації».

Суд зазначає, що відповідачами не було надано до суду жодного наказу, документа (переліку) Головного управління Національної поліції в Київській області чи Національної поліції України, який би визначав, що позивач підлягає атестуванню або що відносно нього буде проведено атестування із зазначенням підстав для проведення атестування позивача.

Більш того, суд зазначає, що рішення про призначення атестування, а саме наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2015 №10 «Про створення атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області», яким з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей та рівня підготовленості особового складу Головного управління Національної поліції в Київській області затверджено Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області та склад атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області; доручено членам атестаційної комісії організувати та забезпечити, починаючи з 18.11.2015, проведення атестування підпорядкованого особового складу, крім підрозділів ДАІ та патрульної служби, не є самостійною підставою для проведення атестування.

Крім того, у цьому наказі відсутні посилання на те, що атестування проводиться у зв'язку з виникненням підстав (передумов), а саме не вказано про наявність таких підстав для вирішення питання про призначення певних осіб на вищу посаду, заміщення якої здійснюється без проведення конкурсу чи для вирішення питання про їх переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. Крім того, цей наказ не визначає перелік осіб, які підлягають атестуванню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою проведення атестування ОСОБА_1 не було призначення його на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також не було обставин, які б свідчили про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, зокрема, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Натомість представник відповідача-1 зазначив, що атестування позивача було проведено у порядку атестування усіх поліцейських Київської області з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової карєри, що на його думку відповідає частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Однак, наведені підстави для призначення атестування суд оцінює критично, позаяк мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Отже, Закон № 580-VІІІ не передбачає проведення атестування всіх поліцейських та, зокрема, позивача без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Закріплену у частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ мету атестування відповідач-1 необґрунтовано розцінив як самостійну і достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з метою визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, хоча наявності конкретних передумов (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування у такому контексті відповідачі не довели.

За викладених обставин, суд вважає, що позивача було протиправно та безпідставно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Разом з цим, надаючи правову оцінку рішенню Атестаційної комісії №2 ГУ НП в Київській області про невідповідність позивача займаній посаді, суд зазначає про таке.

Порядок проведення атестування поліцейських визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за № 1445/27890 (далі Інструкція №1465).

Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Розділом ІV Інструкції №1465 визначений порядок організації, підготовки, проведення атестування.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції №1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

За змістом пунктів 7-9 розділу ІV Інструкції №1465 керівники, які складають атестаційний лист, зобов'язані: 1) ознайомитися з вимогами цієї Інструкції; 2) проаналізувати проходження служби, професійну та спеціальну підготовку, а також конкретні показники служби поліцейського; 3) вивчити матеріали (характеристики) на осіб, які відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції; 4) на підставі всебічного вивчення особистих, професійних та ділових якостей поліцейського, який атестується, заповнити атестаційний лист за формою, визначеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 розділу ІV Інструкції №1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 розділу ІV Інструкції №1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Зміст викладених положень Інструкції №1465 свідчить, що атестування поліцейських включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Інструкція №1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також зясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 розділу ІV Інструкції №1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції №1465 усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

15 грудня 2015 року Атестаційна комісія №2 ГУ НП в Київській області у складі голови комісії ОСОБА_3, секретаря комісії ОСОБА_4, члена комісії ОСОБА_5 за результатами співбесіди ОСОБА_1 прийняла рішення, оформлене протоколом від 15.12.2015, про невідповідність позивача займаній посаді і рекомендувала звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність (т.1, а.с.214-215).

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу, членами Атестаційної комісії №2 Головного управління Національної поліції в Київській області під час проведення атестування ОСОБА_1 було досліджено наступні документи:

- декларацію про доходи;

- послужний список (форма 1);

- інформаційну довідку;

- висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

- інформацію з відкритих джерел.

У вищевказаному протоколі від 15.12.2015 зазначено, що членами атестаційної комісії особі, яка проходила атестування, були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше, а за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення останнього зі служби в поліції у звязку з невідповідністю займаній посаді.

Пункт 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.

У свою чергу визначення терміну "службова невідповідність" Закон України "Про Національну поліцію" не надає; тим не менше, виходячи із вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського та загального розуміння понять, можна стверджувати, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість. Отже, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Висновок про службову невідповідність поліцейського має випливати з негативних оцінок за критеріями, закріпленими у пункті 16 розділу ІV Інструкції №1465: повнота виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); показники службової діяльності; рівень теоретичних знань та професійних якостей; оцінка з професійної і фізичної підготовки; наявність заохочень; наявність дисциплінарних стягнень; результати тестування; результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Наведене відповідає, зокрема, пункту 1.4 Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області, що затверджене наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2015 №10 (т.1, а.с.120-121).

Однак, жодних відомостей про те, яким саме вимогам, що пред'являються до особи, що перебуває на посаді, яку обіймав позивач, він не відповідає, у чому саме проявляється така невідповідність, протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) комісії не містять.

З вказаного протоколу Атестаційної комісії №2 ГУ НП в Київській області вбачається, що атестаційна комісія в порушення вимог статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 16 розділу IV Інструкції №1465 не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо.

Так, відповідно до атестаційного листа, складеного начальником Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_8, за час служби ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо. Перебуваючи на посаді заступника начальника Бучанського МВМ Ірпінського МВ, до виконання своїх службових обовязків відноситься без належної ініціативи та наполегливості, як наслідок, за численні прорахунки в службовій діяльності був понижений в посаді до оперуповноваженого. Допускав порушення службової та виконавської дисципліни, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, останнє попереджений про неповну посадову відповідність. Доручення керівництва виконує неохоче і не завжди в установлені терміни. У спілкуванні з громадянами та працівниками веде себе неврівноважено і не тактично, у звязку з чим на нього неодноразово надходили скарги як до керівництва міського відділу, так і до керівництва Головного управління. Авторитетом і повагою у колективі не користується. У стройовому відношенні підтягнутий, фізично розвинутий. Володіє табельною зброєю та технічними засобами, що знаходяться на озброєнні органів внутрішніх справ.

Згідно висновку прямого керівника заступника начальника Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає (т.1, а.с. 127).

Згідно відомостей послужного списку ОСОБА_1 за час служби шість разів притягувався до дисциплінарної відповідальності.

У той же час, судом встановлено, що за час проходження служби позивач неодноразово був заохочений, зокрема, подяками, грамотами та почесними грамотами міського голови міста Ірпеня, начальника Бучанської виправної колонії, начальника Ірпінського МВ, начальника ГУ МВС України в Київській області, Міністра внутрішніх справ України (т. 2, а.с.2-11).

Згідно довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», вартість майна, вказаного позивачем в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел (т.1, а.с. 140).

За результатами тестування на загальні навички позивачем набрано 27 балів із 60 можливих, а з професійного тесту 31 бал за 60 можливих, що підтверджується атестаційним листом ОСОБА_1 Крім того, суд звертає увагу, що набрана позивачем загальна кількість балів (58 балів) є більшою за мінімальну кількість балів за результатами двох тестів (50 балів).

Водночас інформації з відкритих джерел, посилання на які міститься у протоколі, відповідачами не надано.

У судовому засіданні 28.11.2016 суд в якості свідка з приводу обставин проведення атестування допитав позивача ОСОБА_1 за його згодою відповідно до частини 1 статті 76 КАС України. Суд попередньо розяснив позивачу про передбачену кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Як зазначив свідок ОСОБА_1 співбесіда проводилась атестаційною комісією у складі трьох осіб, прізвища та посади яких йому на момент атестування були невідомі. За поясненнями позивача у ході співбесіди комісією було поставлено близько 4-5 питань, які переважно стосувались ставлення до корупційних діянь та вчинення свідком останніх.

Зокрема, члени Атестаційної комісії №2 ГУ НП в Київській області зясовували питання з приводу джерела коштів на придбання автомобіля та про те, чи відомо ОСОБА_1 про те, що за останні 5 років відносно нього порушено декілька кримінальних проваджень, з посиланням на довідку Управління внутрішньої безпеки в Київській області, в якій зазначено, що ОСОБА_1 прикривав нелегальний обіг наркотиків в Київській області; також задано питання про ставлення позивача до керівництва Ірпінського відділу поліції та чи справляється начальник цього відділу зі своїми службовими обовязками. Жодних питань щодо виконання професійних обовязків та показників службової діяльності позивача йому поставлено не було.

Свідок зазначив, що на вказані запитання надав вичерпні та категоричні відповіді, що відповідних правопорушень він не вчиняв та не знає про наявність будь-яких кримінальних проваджень відносно себе та йому невідомо про факти вчинення корупційних правопорушень його колегами та начальниками.

Одночасно з цим, свідок ОСОБА_1 наголосив, що Атестаційна комісія №2 ГУ НП в Київській області не з'ясовувала у нього характеру та обсягу його функціональних обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції, не встановлювала результатів службової діяльності та рівня теоретичних і практичних знань у контексті займаної ним посади.

Суд зазначає, що вищенаведені матеріали не дають підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених пунктом 16 розділу ІV Інструкції №1465, а саме, що позивач неналежним чином виконує свої посадові обовязки, має низькі результати службової діяльності, недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей, незадовільну фізичну підготовку.

При цьому відомості атестаційного листа, зокрема, в частині характеристики ОСОБА_1 на займаній посаді є одним із декількох критеріїв, які повинні враховуватись при атестуванні поліцейського, разом з іншими матеріалами, що були подані до атестування.

При цьому суд зауважує, що у вказаній характеристиці зазначено про посередні досягнення позивача на посаді заступника начальника Бучанського відділу міліції, тобто за період, коли позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, проте ОСОБА_1 за період служби в поліції обіймав посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції, а отже атестаційний лист не містить конкретної характеристики виконання позивачем службових обовязків під час служби в поліції.

Таким чином пояснення позивача в контексті відомостей, що містяться в атестаційному листі ОСОБА_1 та інших матеріалах, які були зібрані на позивача та розглянуті атестаційною комісією, не дають підстав вважати, що рішення про службову невідповідність ОСОБА_1 приймалось на підставі повного та всебічного розгляду та дослідження всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, які свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 розділу ІV Інструкції № 1465.

Суд зазначає, що процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли зясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт тощо), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зважаючи на пункт 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, суд у наведеній категорії справ має право і зобовязаний перевірити обґрунтованість оскарженого рішення (висновку) атестаційної комісії.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі «Обермейєр проти Австрії» (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі «Гранд Стівенс проти Італії» (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх обєктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Обєднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі «ISKCON та 8 інших проти Обєднаного Королівства» (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Така позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року N 11 «Про судову практику оскарження рішень атестаційних комісій органів (закладів, установ) Національної поліції України про звільнення працівників поліції внаслідок непроходження ними атестації».

Проте з матеріалів справи, всебічно та повно досліджених судом, неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність. У той же час, досліджені судом матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії, характеризують позивача задовільно, проте незрозумілими є підстави, з яких виходила атестаційна комісія при прийнятті оспорюваного висновку.

При вирішенні даного спору суд також враховує, що при атестуванні позивача не були дотримані вимоги пункту 2 розділу І (Загальні положення) Інструкції №1465, відповідно до якого керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються. При цьому, суд виходить з того, що відповідачі не надали пояснень щодо формування складу атестаційних комісій, а також зі складом атестаційної комісії не було ознайомлено позивача як до, так і в процесі проведення співбесіди.

Враховуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку, що рішення Атестаційної комісії №2 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом від 15.12.2015, про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на вимогах Інструкції №1465, прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за пп.5 п. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність), суд зазначає таке.

Пунктом 24 розділу ІV Інструкції №1465 встановлено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 28 розділу ІV Інструкції № 1465 керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Отже, атестаційний лист, у якому міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді, підлягає обов'язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії №2 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом від 15.12.2015, яке слугувало єдиною підставою для видання наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №77 о/с від 17.02.2016 про звільнення позивача зі служби в поліції, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання зазначеного наказу у відповідній частині протиправним та його скасування.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 та від 01.07.2014 (реєстраційні номери судових рішень в ЄДРСР - 39088425 та 39891898 відповідно).

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог про поновлення позивача на посаді суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, визнання судом протиправним та скасування наказу про звільнення особи має наслідком обовязок поновити незаконно звільненого працівника на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання поновлення позивача на роботі, суд виходив з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №641 «Про утворення Національної поліції України» утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було утворено Головне управління Національної поліції в Київській області.

Згідно пункту 9 Положення про Головне управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 №26, ГУ здійснює свої повноваження через апарат ГУ та утворені у встановленому порядку відокремлені структурні підрозділи в районах, містах, районах у містах.

Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 №4 «Про затвердження тимчасових штатів органів і підрозділів головних управлінь Національної поліції» затверджені тимчасові штати органів і підрозділів головних управлінь Національної поліції та, зокрема, Головного управління Національної поліції в Київській області (т.1, а.с.145).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.12.2015 №83 (т.1, а.с. 158) оголошено, зокрема, наказ Національної поліції України від 06.11.2015 №4 з додатками в частині, що стосується Головного управління Національної поліції в Київській області та тимчасові штати органів і підрозділів.

Згідно додатку №2 до наказу ГУ НП в Київській області від 30.12.2015 №83 тимчасовий штат Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області включає: Ірпінський відділ поліції (м.Ірпінь) - 180,5 штатних посад, Бучанське відділення поліції (м.Буча) 19,5 посад, Гостомельське відділення поліції (с.Гостомель) 10 посад, Коцюбинське відділення поліції (с.Коцюбинське) 10 посад, Бородянське відділення поліції (с.Бородянка) 83 посади, Макарівське відділення поліції (с.Макарів) 78 посад, всього по Ірпінському відділу поліції ГУ НП в Київській області 381 штатна посада (т.1, а.с. 159-162).

Як було встановлено судом вище, наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, отже на посаду згідно тимчасового штату Ірпінського відділу поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з посади оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області.

В той же час за день до видання наказу про звільнення позивача наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск «Про організаційно-штатні зміни» оголошено наказ Національної поліції України від 27.01.2016 №73 дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Київській області» з додатками: штат апарату, штати відділів поліції та, зокрема, перелік змін у штатах Національної поліції (т.1, а.с.148).

Пунктом 2 вказаного наказу визнано такими, що втратили чинність тимчасові штати апарату, органів і підрозділів Головного управління Національної поліції в Київській області, затверджені наказами Національної поліції України від 06.11.2015 №3 та від 06.11.2015 №4, оголошені наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.12.2015 №83, з наступними змінами та доповненнями.

З додатку №15 «Перелік змін у штатах Національної поліції», затвердженого наказом Національної поліції України від 27.01.2016 № 73 дск та оголошеного наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск по Головному управлінню Національної поліції в Київській області вбачається, що скорочуються всі посади у кількості 6921 посада (т.1, а.с.147).

Тобто 16.02.2016 у звязку з оголошенням наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск скорочені всі тимчасові штатні посади в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, затверджені наказом ГУ НП в Київській області від 06.11.2015 №4, та, зокрема, і посада позивача, з якої його було звільнено.

Цим же наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск «Про організаційно-штатні зміни» затверджено постійний штат ГУ НП в Київській області.

Згідно додатку №7 до наказу ГУ НП в Київській області від 16.02.2016 №127 дск постійний штат Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області включає: Ірпінський відділ поліції (154 посади), Бучанське відділення поліції (40,5 посад), Бородянське відділення поліції (93,5 посади) та Макарівське відділення поліції (88 посад) (т.1, а.с.149-157).

Згідно постійного штату Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції України 27.01.2016 № 73 дск та оголошеного наказом ГУ НП в Київській області від 16.02.2016 №127 дск, загальна чисельність постійних штатів Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, включаючи Бучанське, Бородянське та Макарівське відділення становить 376 посад, чисельність Ірпінського відділу поліції (м.Ірпінь) складає 154 особи.

Отже, на момент ухвалення судом рішення у цій справі посаду, з якої було звільнено позивача скорочено у звязку з затвердженням нових (постійних) штатів ГУ НП в Київській області, відтак така посада як оперуповноважений Ірпінського відділу поліції на момент ухвалення судом судового рішення не існує і тому поновити позивача саме на цій посаді не є можливим.

У контексті викладених обставин суд зазначає, що у тому випадку, якщо посада, яку обіймав незаконно звільнений працівник скорочена, для забезпечення виконання рішення суду про поновлення на роботі роботодавець зобов'язаний поновити працівника на рівнозначній посаді. Якщо установа реорганізована, то рішення суду про поновлення повинен виконати правонаступник.

При цьому зясовуючи питання про, чи дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При цьому, Пленум Верховного Суду України в пункті 19 Постанови від 6 листопада 1992 року N 9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

При цьому під скороченням штатів суд розуміє зменшення планової (штатної) чисельності робітників і службовців підприємства, установи чи організації.

Проте, як встановлено судом вище в даному випадку матеріалами справи не підтверджуються зміни в організації праці Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, повязані зі скороченням чисельності або штату працівників.

Як вже встановлено судом, з додатку №15 Перелік змін у штатах Національної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 27.01.2016 № 73 дск та оголошеного наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск, по Головному управлінню Національної поліції в Київській області слідує, що скорочуються всі посади у кількості 6921 посади.

Тобто 16.02.2016 у зв'язку з оголошенням наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск скорочені всі тимчасові штатні посади в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, затверджені наказом ГУ НП в Київській області від 06.11.2015 №4, та, зокрема, і посада позивача.

Цим же наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 16.02.2016 №127дск Про організаційно-штатні зміни затверджено постійний штат ГУ НП в Київській області.

Згідно тимчасового штату Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, наведеного у додатку №2 до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.12.2015 №83, Ірпінський відділ поліції (м.Ірпінь) включає 180,5 посад, Бучанське відділення поліції 19,5 посад, Гостомельське відділення поліції 10 посад, Коцюбинське відділення поліції 10 посад, Бородянське відділення поліції 83 посади та Макарівське відділення поліції 78 посад.

Загальна чисельність тимчасових штатів Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області передбачала 381 посаду.

Згідно постійного штату Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції України 27.01.2016 № 73 дск та оголошеного наказом ГУ НП в Київській області від 16.02.2016 №127 дск, Ірпінський відділ поліції включає в себе Ірпінський відділ поліції чисельністю 154 посади, Бучанське відділення поліції (40,5 посад), Бородянське відділення поліції (93,5 посади) та Макарівське відділення поліції (88 посад).

Загальна чисельність постійних штатів Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області становить 376 посад.

Аналізуючи тимчасовий і постійний штати Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області суд зазначає, що загальна чисельність тимчасового і постійного штату суттєво не змінилась. Так, загальна чисельність тимчасового штату Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області складала 381 посаду, тоді як у постійному штаті цього ж відділу поліції передбачено 376 посад.

Порівнявши наявні в матеріалах справи тимчасовий та постійний штати Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, судом було встановлено, що тимчасовий штат Ірпінського відділу поліції (м.Ірпінь, м.Буча, с.Гостомель, с.Коцюбинське, с.Бородянка, с.Макарів) включав 381 посаду, тоді як постійний штат Ірпінського відділу поліції (м.Ірпінь, м.Буча, с.Бородянка, с.Макарів) налічує 376 посад.

Суттєвим є також той факт, що згідно тимчасового штату Ірпінського відділу поліції до його територіальної юрисдикції входило шість населених пунктів, а саме м.Ірпінь, м.Буча, с.Гостомель, с.Коцюбинське, с.Бородянка, с.Макарів Київської області із відповідними районами на загальну чисельність тимчасового штату у 381 посаду, тоді як зі структури Ірпінського відділу поліції у постійному штаті вилучені Гостомельське та Коцюбинське відділення поліції на загальну чисельність постійного штату у 376 осіб, що фактично свідчить не про скорочення, а про збільшення штатної чисельності поліцейських Ірпінського відділу поліції.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що функціональні обовязки та обсяг виконуваних завдань Ірпінського відділу поліції зазнали змін у звязку зі скороченням тимчасових та затвердженням постійних штатів відділу поліції.

Судом встановлено, що фактично загальна чисельність штатів внаслідок описаних організаційно-штатних змін по Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області зменшилась лише на 1,3% (з 381 посад до 376).

Суд зазначає, що при загальному скороченні штатної чисельності на 1,3 % та відсутності змін у законодавстві щодо функціонального навантаження та виконуваних завдань, проведені організаційно-штатні зміни по Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області не свідчать про зменшення навантаження та обсягу виконуваної роботи чи про відмову держави від виконання тих чи інших функцій, покладених на юридичну особу публічного права.

Таким чином, аналіз проведених змін в штаті Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області свідчить про те, що внаслідок відповідного реформування посада, яку обіймав позивач, скорочена не була.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що за обсягом функціональних обовязків посади, на яку було призначено позивача оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області у тимчасовому штаті цього відділу поліції, у постійному штаті Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області такі функціональні обовязки виконує оперуповноважений сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Визначаючи коло функціональних обовязків оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області у тимчасовому штаті Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області у постійному штаті цього відділу судом встановлено, що посадові інструкції поліцейських в структурі ГУ НП в Київській області не розроблені та не затверджені ані на момент затвердження постійних і тимчасових штатів, ані на момент розгляду справи судом.

За таких умов у звязку зі скороченням штатної посади оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції у тимчасовому штаті та затвердженням замість неї штатної посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції в постійному штаті обсяг функціональних обовязків позивача не зазнав жодних змін.

Тобто, у разі скорочення окремої посади внаслідок реорганізації установи, у тому числі в ході організаційно-штатних змін, наслідком яких є обєднання/розєднання структурних підрозділів установи, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності іншу посаду відповідно до кваліфікації.

У постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (номер судового рішення в ЄДРСР 41602330).

Зокрема, у справі №21-484а14, яка переглядалась Верховним Судом України останній погодився з висновком суду касаційної інстанції, який скасував судове рішення суду апеляційної інстанції та змінив судове рішення суду першої інстанції, поновив незаконно звільнену особу на посаді в реорганізованому органі, до якого ця особа не була призначена.

В обґрунтування цього суд касаційної інстанції зазначив, що коди митних постів Південної регіональної митниці, з якої особу було незаконно звільнено є ідентичними кодам митних постів новоутвореної Південної митниці, в той час як особа, яку було незаконно звільнено з Південної регіональної митниці ніколи не працювала і не була призначена в Південній митниці, в якій її поновив своєю постановою від 18.06.2014 Вищий адміністративний суд України (провадження К/9991/51224/11) (номер судового рішення в ЄДРСР 39507954).

Отже, за правовим висновком, висловленим Верховним Судом України у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14, слідує, що у разі незаконного звільнення особи вона підлягає поновленню на посаді у новоствореній установі, не зважаючи на те, що в новоствореній установі така особа не була призначена та не працювала.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд у розглядуваній справі вважає за необхідне врахувати висновок щодо застосування норм права Верховного Суду України, викладений у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14, та поновити позивача на рівнозначній посаді - оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд зазначає, що звернення до адміністративного суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (Рішення Конституційного Суду України N 3-рп/2003 від 30 січня 2003 р.).

Враховуючи викладене, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом поновлення його на рівнозначній посаді відповідає меті адміністративного судочинства, в повній мірі та ефективно захищає порушені права позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області №1103 від 27.09.2016 сума нарахованого грошового забезпечення за грудень 2015 року та січень 2016 року становить 5670,00 грн. за кожен місяць без урахування обов'язкових податків та зборів (т.1, а.с. 142).

При цьому, кількість календарних днів, за які позивачу нараховане грошове забезпечення за грудень 2015 року та січень 2016 року складає 61 день: 31 день у грудні 2015 року та 30 днів у січні 2016 року.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 185,90 грн. (11340,00 грн./61 день).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 301 день та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - з 18.02.2016 по день ухвалення судового рішення про поновлення позивача на посаді, тобто по 14.12.2016.

При цьому судом було враховано, що грошове забезпечення за грудень 2015 року та січень 2016 року позивачу виплачувалось за роботу повний календарний місяць (без вихідних днів), тому, при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 18.02.2016 по 14.12.2016.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 301 день, середнє грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу становить 55955,90 грн. (301 х 185,90 грн.).

Відповідно до Положення про територіальні (відокремлені) підрозділи відділи, відділення Головного управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом ГУ НП в Київській області від 27.01.2016 №67 (далі Положення №67), відділення поліції в районах, містах є територіальними (відокремленими) підрозділами ГУ НП в Київській області, діяльність яких контролюється та координується начальниками відділів поліції, підпорядковується начальникові ГУ НП.

Пунктом 3 Положення №67 передбачено, що відділ, відділення поліції фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 9 Положення про Головне управління Національної поліції в Київській області, затвердженого наказом Національної поліції від 06.11.2015 №26, встановлено, що ГУ здійснює свої повноваження через апарат ГУ та утворені в установленому порядку відокремлені структурні підрозділи в районах, містах, районах у містах.

Відповідно до підпункту 44 пункту 6 Положення ГУ відповідно до покладених на нього завдань забезпечує правовий і соціальний захист поліцейських, інших працівників ГУ та членів їх сімей.

Підпунктами 7, 8, 11 пункту 7 Положення передбачено, що ГУ НП в Київській області з метою організації своєї діяльності: відкриває рахунки в установах банків, організовує планово-фінансову роботу в апараті ГУ, відокремлених структурних підрозділах ГУ, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів; забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку в установленому порядку, а також подання необхідної звітності.

Таким чином, саме на ГУ НП в Київській області покладені функції з нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейським, що проходять службу у його відокремлених підрозділах, для чого ГУ НП в Київській області має відповідні рахунки в установах банку, здійснює ведення і подання необхідної звітності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 55955,90 грн. підлягає стягненню саме з ГУ НП в Київській області, а не Ірпінського відділу поліції.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивачем предявлені саме до Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, в той час як належним відповідачем за цими вимогами є Головне управління Національної поліції в Київській області, суд вважає за необхідне в частині позовних вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу до Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області в задоволенні позову відмовити.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як субєктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з підстави його невідповідності займаній посаді, надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді - оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та в частині стягнення з ГУ НП в Київській області суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 5670,00 грн. допустити до негайного виконання.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії №2 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом від 15.12.2015, яким ОСОБА_1 визнано таким, що займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.02.2016 №77 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (М-127133), оперуповноваженого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області (на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2, оперуповноваженого Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції) відповідно до пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

4. Поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді - оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

5. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: 03022, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 28/41) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18.02.2016 по 14.12.2016 у розмірі 55955,90 грн. (пятдесят пять тисяч девятсот пятдесят пять грн. 90 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

6. В задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог до Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - відмовити.

7. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді - оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

8. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: 03022, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 28/41) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 5670,00 грн. (пять тисяч шістсот сімдесят грн. 00 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.