Постанова № 63806403, 29.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року 810/1207/16

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., суддів: Василенко Г.Ю., Волкова А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 міська митниця ДФС, про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2В.) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач -1), ОСОБА_1 митниці ДФС (далі - відповідач -2), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 міська митниця ДФС, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить:

- стягнути 758 686,69 грн., які складаються з: 412 179,52 грн. заборгованість по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням і затримкою виконання рішення щодо поновлення на посаді; 37 024,00 грн. грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 309 483,17 грн. компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат;

- зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов'язати відповідача зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому;

- привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.03.2011 ОСОБА_1 окружний адміністративний суд ухвалив постанову, яка набрала законної сили, у справі №2а-9431/10/1070 про визнання незаконними дій, скасування наказу та поновлення на роботі, в якій вимоги ОСОБА_2 до Державної митної служби України задовольнив повністю. Однак, суд не вирішив питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, відповідач виконав вказане рішення суду лише 22.04.2015. У зв'язку з чим, посилаючись на норми Кодексу Законів про працю України, ОСОБА_2 вважає, що його право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є порушеним та підлягає відновленню в судовому порядку.

Представники відповідачів та третьої особи позову не визнали, просили суд відмовити в його задоволенні, оскільки вважають, що всі дії та рішення посадових осіб митниці є правомірними та відповідають вимогам законодавства України.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 у справі №2а-9431/10/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011:

- визнано незаконними дії Державної митної служби України щодо припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2, виконувача обовязків заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці;

- визнано протиправним і скасовано наказ Державної митної служби України від 28.10.2010 № 2054-к в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_2, виконувача обовязків заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці;

- зобовязано поновити ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 залишено без змін.

Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 03.04.2015 №302-о "Про виконання рішення суду" та наказу ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 21.04.2015 №16-о "Про поновлення ОСОБА_2В.", позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" ОСОБА_1 митниці Міндоходів.

Наказом ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 22.04.2015 №17-о "Про звільнення ОСОБА_2В.", позивач звільнений з ОСОБА_1 митниці доходів за угодою сторін.

ОСОБА_2 звертався до Київського окружного адміністративного суду із заявою про прийняття додаткового рішення в межах адміністративної справи №2а-9431/10/1070 щодо отримання ним середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 03.03.2011), однак, ухвалою від 09.02.2016 суд відмовив у прийнятті такого рішення.

При цьому, позивач вважає, що його право на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу та вимушеного прогулу за затримку виконання рішення щодо поновлення на посаді є порушеним, тому, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазачає наступне.

Положеннями статті 43 Конституції України гарантовано право особи на захист від незаконного звільнення та зазначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (далі - КЗпП), (ст.1 КЗпП).

Частиною другою статті 233 КЗпП встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з приписами частини другої статті 235 цього ж Кодексу, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням та затримкою виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" ОСОБА_1 митниці Міндоходів в сумі 412 179,52 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, наказом Державної митної служби України від 28.10.2010 №2054-к, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу", ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці. Однак, постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 ОСОБА_2 поновлено на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, відповідно до приписів статті 235 КЗпП, період з 28.10.2010 по 02.03.2011 є вимушеним прогулом ОСОБА_2

З матеріалів справи випливає, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 03.04.2015 №302-о "Про виконання рішення суду" та наказом ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 21.04.2015 №16-о "Про поновлення ОСОБА_2В.", з 22.04.2015 позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" ОСОБА_1 митниці Міндоходів.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що період часу з дня прийняття ОСОБА_1 окружним адміністративним судом постанови у справі №2а-9431/10/1070 про поновлення позивача на займаній посаді (02.03.2011) по день прийняття Міністерством доходів і зборів України наказу про поновлення ОСОБА_2 (21.04.2015) є затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, в розумінні статті 236 КЗпП.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням та затримкою виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до вимог пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових та інші.

Із виписок з особового рахунку позивача за серпень, вересень та жовтень 2010 року, які надані відповідачем-2, судом встановлено, що до загальної нарахованої суми заробітної плати входили: матеріальна соціальна допомога, одноразові премії, заробітна плата за дні відрядження, які позивач не відраховував при здійсненні розрахунку середньоденної заробітної плати, в результаті чого невірно розрахував суму заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та інші.

Таким чином, суд приходить до висновку, що середньоденна заробітна плата позивача складає не 370,24 грн., як зазначає позивач в позовній заяві, а 308,15 грн., як зазначено у протоколі розрахунку про середню заробітну плату ОСОБА_2В від 14.06.2016 вих. №109.

Для розрахунку кількості робочих днів за весь період вимушеного прогулу позивача, яка склала 1123 дні, враховувались нормативно-правові акти, якими регулюються питання кількості робочих днів, а саме: розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №1084-р "Про перенесення робочих днів у 2015 році"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2013 №920-р "Про перенесення робочих днів у 2014 році"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 №1210-р "Про перенесення робочих днів у 2013 році"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1210-р "Про перенесення робочих днів у 2012 році"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2010 №2130-р "Про перенесення робочих днів у 2011 році"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2009 №1412-р "Про перенесення робочих днів у 2010 році".

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час (абз.2 п.32 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").

У заяві про зменшення позовних вимог від 26.06.2016 позивач зазначив, що 03.01.2011 був прийнятий на роботу до ТОВ "АЙ СІ ЕМ ГРУП" та отримав заробітну плату за січень та лютий 2011 року в розмірі 3600,00 грн., яка має враховуватись при розрахунку відшкодування за час вимушеного прогулу.

Таким чином, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 складає 342 452,45 грн. (1123 - дні вимушеного прогулу, помножити на 308,15 грн. - середньоденна заробітна плата, мінус 3600,00 грн. - заробітна плата отримана від ТОВ"АЙ СІ ЕМ ГРУП").

Щодо вимоги про стягнення грошової компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 37 024,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із статтею 74 КЗпП, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням заробітної плати.

Стаття 75 КЗпП визначає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.

Відповідно до статті 82 КЗпП, до обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Згідно із статтею 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 02.03.2011) та час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 ( з 02.03.2011 по 21.04.2015), який разом складає 1123 дні, має враховуватись при обчисленні стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, за яку в розумінні статті 83 КЗпП виплачується грошова компенсація.

Судом встановлено, що пунктом 2.2. наказу ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 22.04.2015 №17-о "Про звільнення ОСОБА_2В." вирішено виплатити позивачу грошову компенсація за не використані ним 7 днів щорічної відпустки за період з 30.10.2010 по 02.01.2011. Разом з тим, відповідно до вимог статті 82 КЗпП, дні щорічної відпустки мають обчислюватись за період з 28.10.2010 по 21.04.2015, які складають в даному випадку 107 днів.

Оскільки на виконання пункту 2.2. наказу ОСОБА_1 митниці Міндоходів від 22.04.2015 №17-о "Про звільнення ОСОБА_2В." йому було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 7 календарних днів за період роботи з 30.10.2010 по 02.01.2011, то позивач просить стягнути компенсацію за 100 днів невикористаної щорічної основної відпустки, розрахунок яких зазначений в позовній заяві.

Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача складає 308,15 грн., суд приходить до висновку, що вимогу позивача про грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки необхідно задовольнити, а саме в сумі 30 815грн. (100 - кількість днів невикористаної щорічної відпустки, помножити на 308,15 грн. - сума середньоденної заробітної плати).

Суд вважає, що вимога позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - ЗУ "Про компенсацію") підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (ст. 2 ЗУ "Про компенсацію").

Згідно із статтею 3 ЗУ "Про компенсацію", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як зазначалось судом, постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 по справі №2а-9431/10/1070, яка набрала законної сили, зобовязано поновити ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці, однак, вказане рішення суду не містить зобов'язання відповідача щодо виплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 02.02.2011). Таким чином, суд приходить до висновку, що дохід, який може бути підставою для компенсації у відповідності до вимог ЗУ "Про компенсацію", позивачу не нараховувався, відповідно підстави для нарахування компенсації відсутні.

Щодо вимоги позивача зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов'язати відповідача зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства, для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому, а також привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція), суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, зважаючи на таке.

В матеріалах справи наявний протокол від 22.04.2015 №41 засідання постійно діючої комісії ОСОБА_1 митниці ДФС по визначенню стажу роботи/служби для встановлення надбавки за вислугу років, рішенням якої ОСОБА_2 визначено стаж роботи (державної служби) станом на 22.04.2015 (на дату звільнення з митних органів за угодою сторін) з урахуванням записів в трудовій книжці працівника, включаючи період вимушеного прогулу (04 роки 05 місяців 22 дні).

Окрім цього, позивачем не надано належних та допустимих доказів звернення з такими вимогами безпосередньо до відповідача у порядку, встановленому законодавством, а також, вказані вимоги є передчасними, оскільки з них випливає, що позивач допускає можливе в майбутньому порушення його прав, що є неприпустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо клопотань відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.12.2013 по справі №1-13/2013 роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

А також, у вказаному рішенні суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Таким чином, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (м. Київ, площа Львівська, 1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) суму заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 342 452 (триста сорок дві тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 45 коп. та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 30 815грн. (тридцять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Басай О.В.

Судді: Василенко Г.Ю.

ОСОБА_3