Постанова № 63805870, 26.12.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 грудня 2016 р. Справа № 802/2014/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправною відмови у формі листа-відповіді за №К-16328/0-4762/6-16 від 17.10.2016р. у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області;

- зобовязання надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, за заявою від 1 вересня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, за результатами розгляду якого 17.10.2016р. їй було відмовлено з тих підстав, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сількьської ради та не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з підстав наведених в письмових запереченнях, у яких, в свою чергу, вказав, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність проектувалась єдиним масивом, та не відноситься до земель запасу чи до резервних територій, а відтак не може бути передана у власність. Окрім того, згідно наданих позивачем документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради та не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.

За таких обставин, відмова ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є правомірною.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши думку осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

01.09.2016 р. ОСОБА_3 звернулась з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га на території Плосківської сільської ради у власність для ведення особистого селянського господарства.

За наслідком розгляду вказаного звернення, 17.10.2016 р. надано відповідь № К-16328/0-4762/6-16, якою позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відмовлено з мотивів, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради та не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту, суд керується та виходить з наступного

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі ЗК України).

Так, відповідно до частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, пунктом а частини третьої статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

В свою чергу, згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 (далі Положення №15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Частиною тридцять першою пункту 4 Положення №15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч.4 ст.122 ЗК України).

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 186 ЗК України, схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

У разі розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель району така документація із землеустрою додатково погоджується відповідними сільськими, селищними, міськими радами та районною державною адміністрацією.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Із аналізу наведених вище норм видно, що чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у разі наявності таких, відмова має бути мотивована.

Судом встановлено, що 01.09.2016 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

За наслідком розгляду даного звернення, 17.10.2016р. Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано відповідь за вих. № К-16328/0-4762/6-16 із відмовою ОСОБА_3 у наданні вищевказаного дозволу.

У підсумку листа зазначено наступне відповідно до представлених Вами документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради та не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.

Суд наголошує, що вимогами статті 118 ЗК України не передбачено обов'язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подавати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення та рішення організації раціонального використання та охорони земель.

Крім того, відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України забороняється органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу вимагати додаткові матеріали та документи не передбачені цією статтею.

Окрім цього, суд наголошує, що відсутність техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель сільськогосподарського призначення і рішення організації раціонального використання та охорони земель не може розцінюватися в контексті частини сьомої статті 118 ЗК України, як невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, оскільки таке погодження не передбачене частиною шостою статті 118 ЗК України.

В свою чергу, оцінюючи позицію представника відповідача щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки, зазначеного на графічних матеріалах, схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, суд зазначає про наступне.

Як зазначалось вище за наслідком розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі наявності підстав для відмови, така має бути мотивована.

Разом з тим, відмова викладена у листі-відповіді за №К-16328/0-4762/6-16 від 17.10.2016р. не містить обґрунтування в чому саме полягає не відповідність місця розташування земельної ділянки, яку хоче отримати ОСОБА_3 схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради та/або які розбіжності були виявлені під час розгляду відповідного звернення позивача, відтак не є мотивованою.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до довідки Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району №415 від 31.08.2016р., остання повідомила, що передача земельних ділянок із земель резервного фонду сільської ради, орієнтовною площею 2,00 га у власність ОСОБА_3 не створює перешкоди у ефективному використанні земель, а також не порушує ландшафтну цілісність.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.10.2016 за № К-16328/0-4762/6-16, не ґрунтується на нормах закону, адже не є вмотивованою, та є протиправною.

Визначаючись, щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади віднесено вирішення питання щодо надання дозволу на виготовлення відповідної документації, в т.р. й відмова у цьому. Отже, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок та підстави для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини другої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_3 є не вмотивованою.

За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 01.09.16 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Згідно зі статтею 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи відповідача, а встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу оскаржуваної відповіді, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Відтак, судовій збір підлягає відшкодуванню у суми 551,21 грн. за позовну вимогу, яка підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовільнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі №К-16328/0-4762/6-16 від 17.10.2016 р. у ненадні дозволу ОСОБА_3 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної діялянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2га, яка розташована за межами населегого пункта на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної діялянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Плосківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

В решті позовнх вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (с. Плоске, вул. Калініна, 18, Мурованокуриловецький район Вінницької області) 551, 21 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна