Постанова № 63804666, 26.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2016 р.Справа № 923/948/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів секретар судового засідання за участю представників учасників процесу: Від ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ»ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5, довіреність № 121, дата видачі: 18.10.16 розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»на рішення господарського суду Херсонської області від01.11.2016р. у справі№ 923/948/16за позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» простягнення 467761,14 грн. ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» заборгованість у розмірі 467761,14грн., з якої: 160794,50грн. - сума основного боргу, 287228,94грн. - сума пені, 11255,60грн. - сума штрафу, 2360,78грн. - сума 3% річних та 6121,32грн. - сума інфляційних витрат.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 20.10.2016р. суд виклав назву позивача у новій редакції «Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.11.2016р.:

1.Позов задоволено частково.

2.Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» на користь державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» суму основного боргу у розмірі 110794,50 грн., суму пені у розмірі 31165,12 грн., суму штрафу у розмірі 11255,60 грн., суму 3% річних у розмірі 2360,78 грн., суму інфляційних витрат у розмірі 6121,32 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2425,46 грн.

3.Припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50000,00грн.

4.Повернуто державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з Державного бюджету України 750,00 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 2581 від 23.08.2016р.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Херсонської області від 01.11.2016р. Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої скаржник просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 01.11.2016р. в частині стягнення пені у розмірі 31 165,12грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу викладених у скарзі вимог апелянт посилається на наступне:

- згідно п. 4.5. Договору передбачено, що за надані послуги Орендар сплачує пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 днів Орендар сплачує штраф у розмірі 7% від розміру заборгованості;

- відповідач не скористався правом на внесення змін у пункт 4.5. Договору та в судовому порядку вищезазначений пункт не оскаржувався, а отже є чинним та обовязковим для виконання сторонами;

- суд в порушення п. 4.5. Договору, здійснив власний розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня;

- сума пені, нарахована позивачем у розмірі 287 228,94грн., є законною і обґрунтованою.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.12.2016р. (у складі колегії суддів: головуючого Богатиря К.В., суддів Аленіна О.Ю., Жекова В.І.) прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» до провадження та призначено до розгляду на 26.12.2016р.

У судове засідання, призначене на 26.12.2016р., представник ТОВ «Скарабєй» не зявився. Про дату, час та місце проведення судового засідання сторони повідомлені належним чином ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.12.2016р., направленою рекомендованою поштою, що підтверджується реєстром Одеського апеляційного господарського суду про направлення рекомендованих листів з повідомленням та роздруківкою з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку «Укрпошта».

Як вбачається із розяснень, викладених у пункті 3.9.1 пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. (з наступними змінами та доповненнями), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Пункт 3.9.2 пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. передбачає, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 26.12.2016р, не визнавалась апеляційним господарським судом обовязковою, про наявність у сторони доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу по суті, ТОВ «Скарабєй» не повідомляло.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представників відповідача не перешкоджає вирішенню спору, а тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо можливості розгляду апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, апеляційний господарський суд встановив наступне.

21.10.2013р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» (Орендар) укладено договір оренди №5/64 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі по тексту Договір оренди № 5/64).

Згідно п. 1.1. Договору оренди № 5/64, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення адміністративно побутової будівлі 5-го терміналу порту, інв. № 12705, реєстровий № 01125672.2.РАЯИЮК1244, площею 142,00кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, що обліковується на балансі ДП «Іллічівський морський торговельний порт».

02.10.2015р. між державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (далі по тексту - Позивач або Балансоутримувач) і товариством з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» (далі по тексту - Відповідач або Орендар) був укладений договір №339-од про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг Орендарю (далі по тексту - Договір).

Відповідно до умов п.1.1. Договору, Балансоутримувач виконує обслуговування та експлуатацію державного нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення адміністративно-побутової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Північна, 4 (5-й термінал ДП «Іллічівського морського торговельного порту»), загальною площею 142,0 кв.м, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цьому приміщенні, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором.

Пунктом 2.1.1. Договору передбачено, що Балансоутримувач зобовязується забезпечити виконання всього комплексу робіт, повязаних з обслуговуванням та утриманням Приміщення, та створення необхідних умов для здійснення господарської діяльності, у тому числі Орендарю і його співробітникам, згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно п. 2.2.3. Договору, Орендар зобовязується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок Балансоутримувача за обслуговування прибудинкової території та утримання Приміщення, згідно з Додатком №1 (Розрахунок), який є невідємною частиною договору. Розмір вищезгаданих витрат та послуг може бути переглянуто Балансоутримувачем в односторонньому порядку. Додаткова угода при цьому не укладається.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом даного Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, даний Договір набуває чинності від дня його укладання Сторонами та діє протягом строку дії договору оренди нерухомого майна № 5/64 від 21 жовтня 2013р. Сторони досягли угоди, що умови договору, відповідно до ст. 631 ЦКУ, застосовуються до відносин між Сторонами, які виникли з 21 жовтня 2013р., тобто з дати укладання договору оренди нерухомого майна № 5/64 від 21 жовтня 2013р.

Згідно Додатку до договору «Порядок розрахунку спожитих комунальних послуг та витрат на утримання нежитлового приміщення до договору від «__» _201 №_ на 2015р. Обєкт оренди: нежитлове приміщення адміністративно-побутової будівлі, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4 ОРЕНДАР ТОВ «СКАРАБЕЙ» на 5 терміналі ДП «ІМТП», загальною площею 142,0кв.м.» зазначено:

Найменування послуг «Відшкодування експлуатаційних витрат на утримання обєкту оренди та приміщень загального користування, відшкодування за користування земельною ділянкою». Розрахунок: «Площа орендованого нежитлового приміщення (142,0кв.м) вартість утримання 1 кв.м нежитлових приміщень на місяць (33,60грн./кв.м). Сума на місяць без ПДВ=4771,20грн. ПДВ=954,24грн. Сума на місяць з ПДВ=5725,44грн.». Також в додатку до договору зазначено, що вартість є динамічною і може змінюватися згідно рахунків постачальників.

Таким чином, із умов договору вбачається, що сторони самостійно та в добровільному порядку у п. 2.2.3. Договору та Додатку до договору визначили конкретну суму грошового зобовязання орендатора щодо відшкодування експлуатаційних витрат на утримання обєкту оренди та строк його виконання, крім того Балансоутримувач може в подальшому змінювати вартість відшкодування в односторонньому порядку згідно виставлених рахунків.

Позивач в позовній заяві зазначає, що ним було направлено на адресу Відповідача для здійснення оплати рахунки та акти виконаних робіт (а.с. 24-35):

- рахунок Пр/15672 від 31.12.2015р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/15672 від 31.12.2015р. на суму 151421,21 грн.;

- рахунок Пр/556 від 31.01.2016р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/556 від 31.01.2016р. на суму 6596,78 грн.;

- рахунок Пр/1979 від 29.02.2016р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/1979 від 29.02.2016р. на суму 6063,13 грн.,

- рахунок Пр/3188 від 31.03.2016р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/3188 від 31.03.2016р. на суму 6392,64 грн.,

- рахунок Пр/4545 від 30.04.2016р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/4545 від 30.04.2016р. на суму 11727,98 грн.,

- рахунок Пр/5629 від 31.05.2016р. та акт здачі-прийняття робіт Пр/5629 від 31.05.2016р. на суму 8970,70 грн.,

всього на загальну суму 191172,44 грн.

Однак, відповідач свої зобовязання по розрахункам за обслуговування прибудинкової території та утримання приміщення у повному обсязі не виконав. Як підтверджується матеріалами справи відповідачем було сплачено у повному обсязі лише рахунок Пр/556 від 31.01.2016р. на суму 6596,78грн. (а.с. 38) та рахунок Пр/4545 від 30.04.2016р. (але несвоєчасно). Рахунок Пр/15672 від 31.12.2015р. було сплачено частково у розмірі 12053,18грн. (а.с. 36, 37, 39).

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду означеної справи у господарському суді Херсонської області відповідачем частково сплачено рахунок Пр/15672 від 31.12.2015р. на суму 50 000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 205 від 12.09.2016р.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що рахунки: Пр/15672 від 31.12.2015р., Пр/1979 від 29.02.2016р., Пр/3188 від 31.03.2016р., Пр/4545 від 30.04.2016р., Пр/5629 від 31.05.2016р. направлялись на адресу відповідача, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 40-43) з відміткою про їх отримання відповідачем. Також, відповідач у відзиві на позов зазначив, що рахунки виставлені позивачем, ним отримувались.

Відповідно до положень ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у відзиві підтвердив, що дійсно існує певна заборгованість, однак доказів сплати суми основного боргу у розмірі 110 794,50грн. (яка заявлена позивачем) суду не надав.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 110794,50 грн., є доведеними і обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 7% штрафу у розмірі 11255,60 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Пунктом 4.5 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасні розрахунки за надані послуги орендар сплачує пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 днів орендар сплачує штраф у розмірі 7% від розміру заборгованості.

За поданим позивачем розрахунком, розмір 7% штрафу становить 11255,60 грн. відповідно.

Розрахунок 7% штрафу проведений Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» перевірено судом, такий розрахунок здійснено заявником арифметично вірно, у відповідності до приписів законодавства та умов Договору.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення сум 7% штрафу у розмірі 11255,60грн., є доведеними та обґрунтованими.

Що стосується заявленої до стягнення суми пені у розмірі 287228,94грн., колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне:

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. При цьому, незалежно від способу та бази визначення розміру неустойки договором, вона не може перевищувати той розмір, який встановлено законом, як граничний.

Так статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Відповідно до п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р., положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" № 543/96-ВР від 22.11.1996р. не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягають стягненню.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.02.2012р. № 01-06/224/2012 «Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду України від 24.10.2011р. у справі № 25/187, від 07.11.2011р. у справі № 5002-2/5109-2010, від 01.04.2015р. у справі № 909/660/14.

Оскільки позивачем розрахунок пені здійснений відповідно до п. 4.5. Договору, а саме: один відсоток від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.

Колегією суддів апеляційного суду перевірено розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції та встановлено, що суд першої інстанції правомірно стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» на користь позивача пеню у розмірі 31 165,12грн., розраховану відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», обчислену від суми простроченого платежу, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нарахована пеня, що відповідає вимогам ст.549, ч.2 ст.551 ЦК України, ч.6 с.232 ГК України.

Позивачем в позовній заяві також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2360,78 грн. та інфляційні витрати у розмірі 6121,32 грн. Розглянувши надані вимоги, колегія суддів апеляційного суду встановила наступне.

Через несвоєчасне виконання зобовязань, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2360,78 грн. та інфляційні витрати у розмірі 6121,32 грн.

Правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобовязань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто прострочення у виконанні зобовязання сплатити гроші, є обовязок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегією суддів апеляційного суду перевірено розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає умовам договору та обставинам справи.

Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що клопотання відповідача про зменшення нарахованих сум штрафних санкцій до 6000,00 грн. не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Посилання відповідача на ті обставини, що нараховані штрафні санкції є значно більшими ніж сума основного боргу, не є підставою для зменшення штрафних санкцій до 6000,00грн.

Крім того, у звязку із здійсненим судом перерахунком суми пені, загальний розмір штрафних санкцій становить 42420,72 грн., тобто є меншим більш ніж у два рази від суми основного боргу.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду. Так частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України для цього передбачено два випадки:

- розмір неустойки значно перевищує розмір збитків;

- за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України також передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:

- ступінь виконання зобовязання боржником;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні;

- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 2 ст. 233 ГК України визначає, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, зі змісту наведених норм можна зробити висновок, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу, пені), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, розмір, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Таким чином, позивач як сторона, яка має вимоги до відповідача, обґрунтовано нарахував суму пені за неналежне виконання зобовязань за договором, при цьому відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутності грошових коштів на рахунках підприємства, та відповідно відсутності можливості для погашення даної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором, а також виходячи із того, що пеня не є надмірно великою та не перевищує розмір основного боргу, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій до 6000,00 грн.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведене, а відтак судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

За таких обставин підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для зміни чи скасування рішення господарського суду, відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 01.11.2016р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: О.Ю. Аленін

ОСОБА_3