Рішення № 63800404, 22.12.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Лозко Ю.П.

Справа № 418/466/15-ц

Провадження № 22ц/782/651/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого Лозко Ю.П.

Суддів: Назарової М.В., Яресько А.В.

за участю секретаря Попової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3

нарішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2015 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в обґрунтування якого вказала, що з вересня 2005 року вона працювала у ОСОБА_2 державному університеті внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на посаді старшого викладача.18.06.2014 року вона пішла у чергову відпустку, при цьому установа відповідача не виплатила їй заробітну плату за весь час щорічної відпустки.13 серпня 2014 року позивачу стало відомо, що установа відповідача у зв»язку із проведенням АТО тимчасово не працює до 01.10.2014 року. Позивач зазначила, що нею було залишено заяву про намір продовжити роботу після відновлення роботи установи відповідача при цьому вона залишила всі свої координати місця фактичного перебування та засоби зв»язку. 20.11.2014 року їй стало відомо, що навчальний заклад тимчасово було передислоковано на базу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: м. Суми, вул. Миру, буд.24.

Наказом №198 адміністрації ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка позивач була звільнена з займаної посади з 31 серпня 2014 року у зв»язку із закінчення строку контракту, але належних виплат всіх сум та розрахунків, відповідачем проведено не було.

Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. ст. 116,117 КЗпП України. Як наслідок незаконних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінує у розмірі 20000 гривень.

У змінених позовних вимогах позивач остаточно просила суд, стягнути з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 6865,83 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52922 гривень; допомогу на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу у сумі 2288,46; компенсацію за додаткову відпустку працівникам, які мають дітей у розмірі 878,88 гривень; моральну шкоду у сумі 20000 гривень.

Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в розмірі 4431 (чотири тисячі чотириста тридцять одну) гривню 40 копійок, 52 922 (пятдесят дві тисячі девятсот двадцять дві) гривні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1278 (одну тисячу двісті сімдесят вісім ) гривень допомогу на оздоровлення, 2215 (дві тисячі двісті п'ятнадцять) гривень 70 копійок заборгованості по заробітній платі за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 9000 (дев»ять тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю заявлених вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень 00 копійок.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 державний університет внутрішніх справ імені ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд змінити рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року, скасувавши його в частині стягнення з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52922 грн., допомоги на оздоровлення в сумі 1278 грн., моральної шкоди в сумі 9000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог в цій частині за необґрунтованістю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення та доводи представника апелянта ОСОБА_5, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч.1 ч.3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі в розмірі 4431, 40 грн. не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч.1 ст.303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку «№12 від 24.10.2008року.

Отже, судова колегія перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52922 грн., допомоги на оздоровлення в сумі 1278 грн., моральної шкоди в сумі 9000 грн. та вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ЛДУВС імені ОСОБА_3. Наказом по особовому складу державного університету внутрішніх справ імені № 198 від 29 серпня 2014 року позивач була увільнена за п.2ст. 36 КЗпП України(у звязку із закінченням строку контракту) з 31 серпня 2014 року.

На час звільнення позивача, відповідач не провів з нею повний розрахунок.

Встановивши наявність заборгованості по сплаті заробітної плати позивачу ОСОБА_4 у сумі 4431, 40 гривень за липень та серпень 2014 року та задовольняючи частково вимоги в цій частині, що не оскаржується, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме з вини відповідача не виплачено належних позивачу сум, що є підставою для застосування вимог ст.116,ст. 117 КЗпП України, за період з 01.09.2014 року по 14.07.2016 року із розрахунку (112грн.60коп.х470 робочих днів) у сумі 52922 грн. середнього заробітку за весь час затримки. Надані відповідачем сертифікати про форс мажорні обставини №4377 та №3799 Сумської торгово промислової палати, не стосуються трудових відносин між позивачем та відповідачем і не є належними доказами на підтвердження відсутності вини у не проведенні з позивачем розрахунку при звільненні.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов помилково.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада2015 року міститься висновок про те, що за положеннямистатті 117 КЗпП Україниобов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно частини1 статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Отже, обов»язковою умовою для покладання на установу відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

Згідностатті 4 КЗпП Українизаконодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина першастатті 9 ЦК Україникореспондується з вищевказаною статтеюКЗпП Українищодо застосуванняЦК Українидо врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюютьсяглавою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК Українипередбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першоїстатті 263 ЦК Українинаведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно достатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Сертифікатом № 3799 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили)виданого Сумською Торгово-промисловою палатою засвідчено форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Луганської області для ЛДУВС імені ОСОБА_3. Період дії форс мажорних обставин (непереборної сили) з 01 липня 2014 року по 01.01.2015 року.

Сертифікатом № 4377 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили)виданого Сумською Торгово-промисловою палатою засвідчено форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Луганської області ЛДУВС імені ОСОБА_3. Період дії форс мажорних обставин (непереборної сили) з 01 серпня 2014 року по 25.05.2015 року.

Сертифікатом № 7018 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили)виданого Сумською Торгово-промисловою палатою засвідчено настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили): акти тероризму на території м. Луганськ для ЛДУВС імені ОСОБА_3. Період дії форс мажорних обставин (непереборної сили) з 31 липня 2014 року тривають станом на 28.11.2016 року.

Отже, настання обставин непереборної сили (форс можорних обставин), свідчить про відсутність вини установи відповідача у затримці виплат належних позивачу при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, тому суд першої інстанції дійшов помилково висновку про задоволення уточнених позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача допомоги на оздоровлення у сумі 1278 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці вимоги підлягають задоволенню проте, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд у порушення вимог статті 215 ЦПК України не зазначив мотиви, з яких дійшов такого висновку ухвалюючи рішення в цій частині.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 1278 гривень була здійснена відповідачем у червні 2014 року шляхом зарахування на рахунок позивача.

Таким чином, колегія суддіввважає, щосуд першої інстанції,у порушення вимог ст.ст.212,214 ЦПК Українина вищезазначене уваги не звернув, та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуальногоправа у вказаній частині, що є підставою для зміни рішення суду відповідно до вимогст. 309 ЦПК України.

Рішення суду в частині задоволення частково позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у сумі 9000 гривень, колегія суддів вважає, що ці висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачки моральної шкоди та наявності в неї права на відшкодування моральної шкоди, відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до Пленуму Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з вимогами ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування працівникові моральної шкоди покладено на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України та положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача, часу та зусиль необхідних для відновлення попереднього стану та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих та виробничих зв`язках.

Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, тривалість характер і ступінь моральних страждань позивачки, порушення нормального укладу її життя і обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди у визначеному судом розмірі.

Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності підстав для задоволення вимог позивачки про стягнення моральної шкоди, на увагу не заслуговують, оскільки суд дійшов правильного висновку, що порушивши трудові права позивача, відповідач тим самим завдав їй моральної шкоди і для відшкодування моральної шкоди достатньо самого факту такого порушення, про що неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у різних справах.

Крім того, колегія суддів зауважує, що порушення трудових прав позивача триває і по цей час, оскільки відповідачем на час розгляду справи в апеляційній інстанції не проведено виплату ОСОБА_4 відповідної суми заборгованості по заробітній платі, яка була визнана відповідачем, стягнута судом першої інстанції та не оскаржується апелянтом.

У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року зміні у вказаній вище частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 державного університету внутрішніх справ імені ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Міловського районного суду Луганської області від 14 липня 2016 року змінити, скасувавши його в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 52922 грн. та стягнення допомоги на оздоровлення у сумі 1278 грн. та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: