Вирок № 63797892, 29.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2628/15-к Суддя 1 інстанції Приміч Г.І.

Номер провадження 11-кп/774/859/К/16 Суддя-доповідач Русакова І. Ю.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2016р. м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Русакової І.Ю.

суддів: Воловик Н.Ф., Чумак Н.О.

секретаря Кузьміної Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі кримінальне провадження, внесене 16.01.2015р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040450000041 відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м.Кривого Рогу

Дніпропетровської області, зареєстрованого

за адресою АДРЕСА_1, мешкаючого

за адресою АДРЕСА_2, раніше не судимого

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 2 ст.286 КК України за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та потерпілого ОСОБА_3 на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016р.

Учасники судового провадження:

прокурор Троцик С.В.

потерпілий ОСОБА_3

обвинувачений ОСОБА_2

захисник обвинуваченого ОСОБА_4

В С Т А Н О В И Л А :

28 січня 2016р. Криворізький районний суд Дніпропетровської області визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5р. з позбавленням права керування транспортири засобами строком на 1р., на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнив ОСОБА_2 від відбуття призначеного судом основного покарання з випробуванням строком на 3р. та поклав обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально - виконавчій інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

В силу ст. 77 КК України додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік, підлягає реальному виконанню.

Позовні вимоги прокурора Криворізького району Дніпропетровської області інтересах Комунального закладу «Криворізька міська клінічна лікарня №2» ДОР до ОСОБА_2 про стягнення коштів витрачених на лікування - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь Комунального закладу «Криворізька міська клінічна лікарня №2» ДОР, код ОКПО 01986397 - 4353 (чотири тисячі триста п'ятдесят три) грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3.

Питання з речовими доказами та судовими витратами вирішені.

Вироком суду, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України, за наступних обставин.

15.01.2015 року близько 18 год. 00 хв., водій ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, керуючи автомобілем ДЕУ ЛАНОС реєстраційний номер НОМЕР_3, по автодорозі Н-11, Дніпропетровськ - Миколаїв, через Кривий Ріг, на території Новопільської сільської ради, Криворізького району, в районі кафе "КЕМЕЛ", рухаючись в напрямку м.Дніпропетровська, в порушення п. п. 11.4, 11.9 Правил дорожнього руху України, при наявності двох смуг для руху в одному напрямку та відокремленої від проїзної частини розділювальної смуги, виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з автомобілем ФІАТ 233L, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що рухався в зустрічному напрямку прямо, у напрямку м. Кривого Рогу.

В наслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ФІАТ 233L, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, отримав тілесні ушкодження, у вигляді: закрита травма груді, чисельні переломи ребер з обох сторін, розрив правої легені, синець грудної клітини праворуч, перелом поперечних відростків тіл L3-L5 хребців праворуч без зміщення, гемопневмоторакс праворуч, виникли від дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, або при ударі об такі ж предмети, що могло бути в обстановці дорожньо-транспортної пригоди в середині салону автомобіля.

Давність виявлених ушкоджень у потерпілого ОСОБА_3, може відповідати 15.01.2015 року, і за своїм характером, згідно п. 2.1.3 «Правил судово - медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, з ознакою небезпеки для життя.

Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи сектору № 10 ВТК ОВС НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області № 58\28-60 від 14.04.2015 року, перед даною дорожньо-транспортною пригодою рульове керування і підвіска автомобіля ДЕУ ЛАНОС, знаходились в працездатному стані.

Виявлені пошкодження системи рульового керування та передньої підвіски автомобіля ДЕУ ЛАНОС, є результатом даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до висновку судової транспортно-трасологічної експертизи сектору № 10 ВТКЗ ОВС НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області № 58\29-53 від 16.04.2015 року, при первинному контакті подовжні вісі автомобіля ДЕУ ЛАНОС та автомобіля ФІАТ 233L, знаходилися під кутом близько 105 (±7) градусів, відносно автомобіля ДЕУ ЛАНОС.

Відповідно до висновку комісійної судової авто-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 2586-15 від 05.10.2015 року, дії водія автомобіля ДЕУ ЛАНОС, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, не відповідали вимогам п. п. 11.4, 11.9 Правил дорожнього руху України, та знаходились у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

В діях водія ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, по керуванню автомобілем ДЕУ ЛАНОС, вбачається невідповідність вимогам п. п. 1.5, 2.3(6), 11.4, 11.9 Правил дорожнього руху України (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001року).

Невідповідність вимогам п. п. 11.4, 11.9 Правил дорожнього руху України, знаходяться в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду у відношенні ОСОБА_2 скасувати у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого додаткового покарання. Ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5р., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2р., на підставі ст.75, п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3р.

В зміненій апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, у зв'язку з м'якістю призначеного обвинуваченому покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, наполягає, що суд не роз'яснив йому право на відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків і не здійснив заходів по забезпеченню завданих збитків шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого, посилається на те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому додаткове покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Прокурор зазначає, що вчинене ОСОБА_2 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, суспільна небезпечність якого полягає в тому, що недотримання елементарних правил дорожнього руху найчастіше стає причиною трагедій.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання обвинуваченому у мінімальному розмірі, належним чином не надав оцінку тому, що ОСОБА_2 раніше двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, а саме за ст.124 КУпАП.

Таким чином, на думку прокурора в поведінці обвинуваченого вбачається систематичність скоєння протиправних дій, проте належних висновків ОСОБА_2 не робить, знову вчинює порушення правил безпеки дорожнього руху, наслідком яких є заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3

Потерпілий ОСОБА_3 обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначає, що вирок суду є занадто м'яким, ухваленим без урахування нещирої позиції поведінки обвинуваченого у суді та настання тяжких наслідків як морального, так і майнового характеру для нього,.

У результаті грубого порушення ОСОБА_2 ПДР України, потерпілому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді політравм за ознакою небезпеки для життя, у зв'язку з цими обставинами потерпілий безповоротно втратив стан свого здоров'я.

Крім того, потерпілий вказує на те, що обвинувачений, в судовому засіданні посилаючись на «слизьку ділянку дороги», намагався уникнути відповідальності, спотворюючи дійсні обставини ДТП.

Потерпілий вважає, що пояснення обвинуваченого в суді не є щирими, а його розкаяння не є дієвим, завдану матеріальну шкоду у повному обсязі він не відшкодував.

Потерпілий звертає увагу на те, що суд, і орган досудового розслідування не роз'яснили йому право на відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків, не були застосовані заходи по забезпеченню завданих збитків шляхом накладення арешту на майно винного.

На думку потерпілого, суд належним чином не дослідив особу винного і його відношення до скоєного, тому він вважає, що обвинувачений заслуговує більш суворого покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, з відбуванням покарання у відповідних виправних закладах, з призначенням додаткового покарання у виді максимального строку позбавлення права управління транспортними засобами.

Обвинувачений ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційні скарги сторони обвинувачення, просить апеляційні скарги прокурора і потерпілого залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції відносно нього, без змін, у зв'язку з тим що суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

При цьому обвинувачений зауважує, що виходячи з вимог ст.39 КУпАП України, він вважається не підданим адміністративному стягненню, оскільки, його було притягнуто до адміністративної відповідальності у лютому 2013р., і він одразу сплатив, призначений судом штраф.

Крім того, ОСОБА_2, не погоджуючись з думкою потерпілого ОСОБА_3, проте, що він свідомо приступив до маневру розвороту і не справившись з керуванням автомобіля виїхав на його смугу руху, вказує на те, що думка потерпілого спростовується слідчим експериментом, в ході проведення, якого потерпілий показав, що автомобіль обвинуваченого виїхав на його смугу руху впродовж 0,8 сек., що є підтвердженням того, що його автомобіль дійсно кинуло на зустрічну смугу руху.

Обвинувачений не погоджується і з доводами потерпілого ОСОБА_3, що його каяття у вчиненому злочині не є дійовим, оскільки він не відшкодував потерпілому заподіяну злочином шкоду, при цьому зазначає, що він неодноразово по першій вимозі потерпілого, давав йому кошти на лікування, загальною сумою близько 12000 грн., що підтверджено розписками та копіями чеків про перевід грошей, які знаходяться в матеріалах справи. Крім того, він повністю відшкодував лікування потерпілого у лікарні в сумі 4353,80грн.

Щодо інших вимог потерпілого, в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди, то потерпілий у судовому засіданні сам, добровільно відмовився від свого цивільного позову і до теперішнього часу, ні до нього, ні до страхової компанії, не пред'являв позовних вимог.

Також, обвинувачений звертає увагу, що на досудовому розслідуванні було встановлено, що потерпілий під час ДТП у своєму автомобілі перевозив вантаж у вигляді рулону паперу, вагою в 500 кг., який під час настання події і прижав потерпілого до керма автомобілю, завдавши йому тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджено, як словами самого потерпілого, так і висновком судово-медичної експертизи від 14.04.2015р., тому він вважає, що потерпілим були порушенні правила перевозки вантажу, закріплені у п.2.3 та 22.3 Правил безпеки дорожнього руху України, що призвело до тяжких наслідків під час зіткнення автомобілів.

ОСОБА_2, також звертає увагу, на те що потерпілий в апеляційній скарзі, посилаючись на ст.414 КПК України, просить скасувати вирок суду першої інстанції, призначити новий розгляд в суді першої інстанції, тоді, як підстав для призначення нового розгляду встановлені у ст.415 КПК України не вбачається.

Обвинувачений вважає, що суд першої інстанції, дослідивши усі обставини справи, при визначенні виду і міри покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особу, щире каяття і призначив йому покарання, яке на його думку є необхідним та достатнім для його виправлення.

Прокурор, в судовому засіданні при апеляційному розгляді, підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила скасувати вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5р., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2р., на підставі ст.75, п.п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням строком на 3р.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційної інстанції, повністю підтримав свою змінену апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати вирок суду першої інстанції і ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 3р., а також підтримав і апеляційну скаргу прокурора в частині збільшення строку додаткового покарання у вигляді позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами, просив колегію суддів її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_2, в судовому засіданні, при апеляційному розгляді, заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони обвинувачення, просив вирок суду першої інстанції відносно нього залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора і потерпілого, без задоволення.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційної інстанції, підтримав думку свого підзахисного, категорично заперечував проти задоволення апеляційних скарг прокурора і потерпілого, просив вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_2, залишити без змін, а апеляційні скарги сторони обвинувачення, без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, прослухавши технічний запис судових засідань в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а змінена апеляційна скарга потерпілого повинна бути задоволена повністю, вирок суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням свого вироку, виходячи з наступних підстав.

Колегія суддів, виходячи з вимог ст.404 КПК України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Доводи потерпілого ОСОБА_3, про те що суд першої інстанції не роз'яснив йому право на відшкодування завданих злочином матеріальних і моральних збитків, що на його думку є суттєвим порушенням кримінально процесуального закону, колегії суддів вважає надуманими такими, що не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Так, з матеріалів кримінального провадження видно, що 19 листопада 2015р., в підготовчому судовому засіданні, потерпілий пред'явив цивільний позов до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖНА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», третьої особи ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ар.пр.48-51, додатки ар.пр.52-83, т.2).

Ухвалою суду першої інстанції від 19.11.2015р. цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 прийнятий до провадження для подальшого розгляду під час судового розгляду (ар.пр.87-88, т.2).

В судовому засіданні від 15 січня 2016р., потерпілий ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_9 заявили клопотання про залишення без розгляду цивільного позову у зв'язку з вирішенням спору в порядку цивільного провадження, що підтверджуються журналом судового засідання і прослуханим колегією суддів технічним записом цього судового засідання (ар.пр.143-144, т.2).

Суд першої інстанції, розглянувши 15.01.2016р. клопотання потерпілого, виходячи з приписів п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України, задовольнив його і постановив ухвалу, якою позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖНА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», третьої особи ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишив без розгляду (ар.пр.142, т.2).

При цьому в ухвалі, оголошеної учасникам судового розгляду, суд першої інстанції відповідно до вимог ч.7 ст.128 КПК України, роз'яснив потерпілому його право пред'явити цивільний позов в порядку цивільного судочинства (ар.пр.142-зворот, т.2).

Таким чином, з огляду на те, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 за його клопотанням був залишений без розгляду, то при ухвалені вироку суд першої інстанції не розглядав докази цивільного позову, тому колегія суддів вважає що доводи потерпілого з цього приводу не можуть бути задоволеними.

Крім того, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів встановила, що потерпілий з метою забезпечення цивільного позову, виходячи з вимог ч.1 ст.171 КПК України не звертався до суду з клопотанням про арешт майна обвинуваченого, тому його доводи, що ні орган досудового розслідування, ні суд, не здійснили заходи по забезпеченню завданих йому збитків, і в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів прокурора і потерпілого щодо м'якості призначеного ОСОБА_2 основного і додаткового покарання то колегія суддів погоджується вважає їх слушними.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 ст.414 КПК України, підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, в межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає доводи прокурора та потерпілого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, обґрунтованими.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції, при обранні міри кримінального покарання обвинуваченому із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України, не були виконані вимоги ст.65 КК України, відповідно до якої суд, з урахуванням тяжкості скоєного та особи засудженого, призначає покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Так, суд першої інстанції, мотивуючи свій висновок про наявність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працює.

Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття обвинуваченого у вчиненому та часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

При цьому, суд першої інстанції, не дав належної оцінки тім обставинам, що ОСОБА_2, скоїв злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, в результаті якого потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження з ознакою небезпеки для життя.

Крім того, при призначенні основного і додаткового покарання, обговорюючи данні характеризуючи обвинуваченого, суд першої інстанції не врахував, зухвалої поведінки засудженого, як водія, при керуванні транспортним засобом, який як учасник дорожнього руху зобов'язаний неухильно знати Правила дорожнього руху України, а також бути взаємно ввічливим з іншими учасниками дорожнього руху (п.1.3). Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила(п.1.4). Обвинувачений і раніше порушував неодноразово Правила, однак, необхідних висновків для себе не зробив, і хоча термін притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, а саме за ст.124 КУпАП, у нього сплинув, колегія суддів вважає, що ці обставини слід мати на увазі при обговорюванні при призначенні додаткової міри покарання.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_2 не врахував думку потерпілого та його представника, які наполягали на призначенні обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, наводили з цього приводу свої доводи, і вважали вирок місцевого суду в цій частині незаконним. Потерпілий у суді зазначав, що під час проходження лікування, в наслідок ДТП, обвинувачений не пропонував йому ніякої допомоги, не цікавився станом його здоров'я.

Колегія суддів приймає до уваги і те, що з часу скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення - 15.01.2015 року, до моменту ухвалення вироку судом першої інстанції - 28.01.2016 року, протягом більше одного року, ОСОБА_2 належних заходів до відшкодування спричиненої потерпілому матеріальної та моральної шкоди не вжив, добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_3 лише 4000 гривень. Що з урахуванням тяжкості наслідків ДТП та розміру завданої потерпілому шкоди свідчить про безпідставність визнання судом у вироку, в якості пом'якшуючої покарання обставини, передбаченої ст.66 КК України, часткового відшкодування заподіяної шкоди.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому не вмотивовував яким чином обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченому істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення і свідчать про можливість виправлення ОСОБА_2, без реального відбування покарання, з випробуванням.

З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням є явно несправедливим внаслідок м'якості, про що вмотивовано зазначено в апеляційній скарзі потерпілого.

З огляду на наведене, доводи прокурора в апеляції про застосування ст.75 КК України, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, проте щодо доводів прокурора і потерпілого про невідповідність призначеного на мінімальний строк додаткового покарання, тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м?якості, то ці доводи є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, виходячи з вимог п.2 ч.1 ст.413, п.2 ч.1 ст.420 КПК України, рішення суду, в частині призначеного покарання підлягає скасуванню та ухваленню свого вироку, у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.

Колегія суддів, виходячи з припісів ст.ст.50, 65 КК України, а також п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання обвинуваченому, враховує, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані характеризуючи його особу, те, що він раніше не судимий (ар.пр.154, 155, т.1), посередньо характеризується за місцем мешкання (ар.пр.170, т.1), має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 (ар.пр.171, т.1), не перебував і не перебуває під наглядом лікарів нарколога та психіатра (ар.пр.152-153, т.1), працює в ТОВ «Форт-Плюс» на посаді торгівельного представника (ар.пр.155 т.2), тяжкість наслідків які настали від вчиненого злочину, а саме заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень з ознакою небезпеки для життя і думку потерпілого який наполягає на суворому покаранні у виді позбавлення волі.

При обговорюванні питання щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів аналізує і ті обставини які характеризують його поведінку як водія транспортного засобу. Незважаючи на те що ОСОБА_2, згідно зі ст..39 КУпАП вважається особою, що не було піддана адміністративному стягненню, колегія суддів враховує ті обставини, що обвинувачений раніше порушував Правила дорожнього руху України, а саме притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджено роздруківкою з бази даних наданих начальником відділу Державтоінспекції з обслуговування м.Кривого Рогу, з якої видно, що 14 та 20 лютого 2013р. ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення і на нього був накладений штраф в розмірі 340 грн. (ар.пр.147, т.1).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст.404 - 405, 407, 409, 413, 414, п.2 ч.1 ст.420, 374 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково, змінену апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3, задовольнити повністю.

Вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016р., відносно ОСОБА_2, в частині призначеного йому покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3р., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3р.

В решті вирок суду залишити без змін.

Запобіжний захід ОСОБА_2 не обирався.

Строк покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

На судові рішення першої та апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ч.6 ст.376 КПК України, копію вироку негайно вручити засудженому та прокурору.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

І.Ю. Русакова Н.Ф. Воловик Н.О. Чумак