Рішення № 63797721, 27.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6489/16 Справа № 205/4928/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Лаченкової О.В.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 10 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11263351000, за умовами якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 44.000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,90% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 11 грудня 2028 року.

Вказували, що з метою забезпечення належного виконання умов про надання споживчого кредиту в той же день, 10 грудня 2007 року, між банком та ОСОБА_4 було укладеного договір поруки №11263351000/2.

Зазначали, що банк умови договору виконав у повному обсязі надавши кредитні грошові кошти відповідачу ОСОБА_2

Посилаючись на те, що відповідачі ухиляються від належного виконання умов договору про надання споживчого кредиту та договору поруки, а вимоги про необхідність погашення виниклої заборгованості залишили без задоволення, а тому просять суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором станом на 15 червня 2015 року у розмірі 33.806 доларів США 12 центів, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 30.174 долари США 02 центи (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1.924 долари США 02 центи); заборгованості за процентами у розмірі 3.632 долари США 10 центів (у тому числі прострочена заборгованість за процентами у розмірі 3.278 доларів США 24 центи), а також заборгованість з пені у загальному розмірі 19.420 грн. 02 коп.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк про визнання договору недійсним, мотивуючи тим, що спірний договір про надання споживчого кредиту є таким, що порушив її право як споживача фінансових послуг.

Вказувала, що спірний договір є несправедливим.

Зазначала, що меморіальний ордер, який надав банк на підтвердження видачі їй кредитних коштів, не містить її підпису та печатки банку, тобто не вважається первинним бухгалтерським документом.

Посилаючись на те, що договір також є таким, що укладений під впливом обману (ст.230 ЦК України), а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11263351000 від 10 грудня 2007 року.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволені. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» залишити без задоволення, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 10 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11263351000, за умовами якого остання отримала грошові кошти у розмірі 44.000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,90% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 11 грудня 2028 року.

ОСОБА_2 була ознайомлена та згодна з умовами надання кредиту, про що свідчить її власноручний підпис на кожній сторінці договору №11263351000 від 10 грудня 2007 року (т.1 а.с.24-29) та у графіку погашення кредиту (т.1 а.с.30-35).

10 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11263351000 (т.1 а.с.36).

Банк виконав умови кредитного договору надавши грошові кошти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).

З метою забезпечення належного виконання умов про надання споживчого кредиту в той же день, 10 грудня 2007 року, між банком та відповідачем ОСОБА_4 було укладеного договір поруки №11263351000/2.

Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_3 на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати перед ПАТ «УкрСиббанк» по борговим зобов'язанням ОСОБА_2, які виникають з умов договору про надання споживчого кредиту №11263351000 від 10 грудня 2007 року (т.1 а.с.37-38).

У звязку з тим, що ОСОБА_2 перестала виконувати умови кредитного договору та здійснювати оплату згідно графіку, 29 квітня 2015 року банк направив вимогу за вих.№30-11/24807 на адресу боржника та вимогу за вих.№30-11/24808 на адресу поручителя про погашення простроченої заборгованості по кредиту та процентам (т.1 а.с.39-40,41-42).

Боржник ОСОБА_2 дану вимогу отримала 05 травня 2015 року (т.1 а.с.43-44).

З деталізованого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 червня 2015 року ОСОБА_2 допустила заборгованість у розмірі 33.806 доларів США 12 центів, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 30.174 долари США 02 центи (у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1.924 долари США 02 центи); заборгованості за процентами у розмірі 3.632 долари США 10 центів (у тому числі прострочена заборгованість за процентами у розмірі 3.278 доларів США 24 центи), а також заборгованість з пені у загальному розмірі 19.420 грн.02 коп.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 допустила заборгованість за кредитним договором, вимогу банку про погашення допущеної заборгованості відповідачі залишили без задоволення, а тому позивач має право на її стягнення у відповідності до вимог закону.

Залишаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 без задоволення суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними спірного кредитного договору з підстав, зазначених ОСОБА_2, та вказав, що остання пропустила строк позовної давності.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», оскільки ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з договору про надання споживчого кредиту №11263351000 від 10 грудня 2007 року, він був укладений за волевиявленням обох сторін, про що свідчить особистий підпис відповідача ОСОБА_2 на кожній його сторінці.

З тексту укладеного сторонами договору вбачається, що грошові кошти у розмірі 44.000 доларів США надаються шляхом перерахування на рахунок клієнта №26209157412200 (п.1.5 договору).

Також сторонами було визначено відсотки, пеню, комісію та штрафи (п.1.3.1, розділ 4 договору).

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перестала здійснювати виконання своїх обовязків за договором з вересня 2014 року (т.1 а.с.58-67).

Відповідно до ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо узобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3 ст.510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.623 ЦК України,боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншийрозмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту (ч.2 ст.1054 ЦКУкраїни і ч.2 ст.1050 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 549,550 ЦК України неустойкою є штраф або пеня, та право на неї виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданим невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст.553 ЦК України).

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 судова колегія погоджується частково, оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, втім прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову одночасно з підстав його необґрунтованості та у звязку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у заявленому нею викладі є безпідставними та вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання на пропуск строку позовної давності виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про недійсність правочину з підстав, передбачених ст.230 ЦК України та ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зогляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів»,в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідкоперебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/13.

Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту (ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Статтею 230 ЦК Українивстановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, відповідно до яких, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Із роз'яснень, викладених у п.20постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував положенняст.18Закону України «Про захист прав споживачів»,п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених конкретних обставин справи.

Колегія суддів наголошує на тому, що спірний договір споживчого кредиту власноручно підписано ОСОБА_2, з умовами надання кредиту остання була ознайомлена в день підписання самого правочину та починаючи з грудня 2007 року по вересень 2014 виконувала його шляхом повернення кредитних коштів.

Умови плати за надання кредиту та витрати на страхування не суперечать як положенням ч.5ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовані суми, оскільки є визначеними у відповідних розмірах, ане за формулою зі змінними величинами.

Відповідно до п.3 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, ? щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Сторонами було узгоджено та підписано графік платежів,який є невідємною складовою спірного договору про надання споживчого кредиту.

Також в матеріалах справи на арк.138-139 міститься інформаційний лист, підписаний ОСОБА_2, з якого також вбачається, що вона знайома з умовами кредитування та тарифами банку.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що як в своєму зустрічному позові так і в апеляційні скарзі ОСОБА_2 не визначилися із правовою підставою своїх позовних вимог, скільки положення ч.1 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»таст.230 ЦК України, є самостійними підставами визнання договорів недійсними.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що позов про визнання договору недійсним було предявлено лише після звернення банку з позовом про стягнення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності у меморіальному ордері підпису позичальника та штампу банку не може слугувати підставою для визнання спірного договору про надання споживчого кредиту недійсним.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 при укладенні спірного договору про надання споживчого кредиту діяла свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняла рішення про вибір банку та вступила з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочинів і умови договору.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню шляхом виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання на пропуск строку позовної давності і.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Виключити з мотивувальної частини рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 червня 2016 року посилання на підстави відмови у задоволенні зустрічного позову - пропуск строків позовної давності. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_5