Рішення № 63796311, 13.12.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.12.2016 Єдиний унікальний номер 205/5005/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 рокум. ДніпроСправа № 205/5005/16-ц 2/205/2492/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління Держгеокадастру у м.Дніпропетровську, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0789 га, розташовану за адресою Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд.46.

Представник позивача у судове засідання не зявився, натомість звернувся до суду з заявою, у якій позовні вимоги підтримав та просив розглядати справу за його відсутності.

ОСОБА_2 у судові засідання не зявлялась, хоча належним чином повідомлялась про їх дату, час і місце. Заяв про розгляд справи за її відсутністю або інформації про поважність причин неявки від відповідача не надходило, що за відсутності заперечень позивача є підставою для ухвалення заочного рішення відповідно до ст.224 ЦПК України.

Представник третьої особи надала письмові пояснення по суті справи, у яких вказала на відсутність підстав для автоматичного переходу права власності на земельну ділянку.

За змістом ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 була власником домоволодіння №46 по вулиці Київській у місті Дніпропетровську на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.1994р., а також власником земельної ділянки під вказаним домоволодінням площею 0,0789 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого за №020098 від 23.12.1998р.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.11.1999р., право власності на домоволодіння за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46 перейшло до ОСОБА_3

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 05.03.2003р. після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння перейшло до ОСОБА_4, яка згідно з договором дарування від 09.08.2003р. подарувала його ОСОБА_5

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05.12.2014р., яке набрало законної сили 16.12.2014р., визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння № 46 по вул. Київській в м.Дніпропетровську в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5

Таким чином, на даний час власником домоволодіння за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46 є ОСОБА_1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №68012863 від 14.09.2016р.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII, чинного на момент укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.11.1999р., при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з ч. 2 ст. 67 цього ж ЗК України розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Таким чином, одночасно з переходом права власності на домоволодіння за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46, на підставі договору купівлі-продажу від 05.11.1999р. до ОСОБА_3 перейшло також право власності на земельну ділянку площею 0,0789 га під вказаним домоволодінням.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 05.03.2003р. після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Київська, буд. 46, перейшло до ОСОБА_4, суд доходить висновку, що до останньої перейшло також право власності на земельну ділянку площею 0,0789 га під вказаним домоволодінням на підставі ст. 1218 ЦК України.

3. На відміну від норми ст. 30 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII, яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення договору дарування жилого будинку 09.08.2003р.) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно із цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, оскільки договір дарування домоволодіння між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено 09.08.2003р., тобто до набрання чинності 01.01.2004р. новим ЦК України, суд доходить висновку, що до ОСОБА_5 одночасно перейшло право власності на земельну ділянку під вказаним домоволодінням за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05.12.2014р. про визнання за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння № 46 по вул. Київській в м.Дніпропетровську в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5І.) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зазначається, що з 01 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VI.

Крім того, відповідно до заповіту ОСОБА_5, посвідченого 30.12.2003р. приватним нотаріусом ОСОБА_7, він заповів усе належне йому майно доньці ОСОБА_8 (в подальшому змінила прізвище на «Замятіна»), а відтак успадкувавши за рішенням суду домоволодіння за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46, позивач також успадкувала право власності на земельну ділянку площею 0,0789 га під вказаним домоволодінням як складову частину майна, належного спадкодавцю.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що позивач в інший спосіб, крім як звернутись з позовом до суду про визнання права власності, не може захистити своє порушене право, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, площею 0,0789 га, розташовану за адресою Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, вул. Київська, буд. 46.

Керуючись ст. 30 ЗК України 1990р., ст. 120 ЗК України 2001р., ст.ст. 392, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління Держгеокадастру у м.Дніпропетровську, про визнання права власності задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0789 га, розташовану за адресою Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, вул.Київська, буд. 46.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1443,87 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Ленінським районним судом міста Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд міста Дніпропетровська.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ст.223 ЦПК України.

СуддяОСОБА_9