Постанова № 63789222, 22.12.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 грудня 2016 рокум. ПолтаваСправа №816/1989/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервудтрейд" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтервудтрейд" (надалі - позивач, ТОВ "Інтервудтрейд") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2016 №0004501401, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 71386,25 грн та №0004511401, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 45708,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючим органом порушено права та законні інтереси ТОВ "Інтервудтрейд" у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошових зобовязань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість. Посилався на те, що право позивача на податковий кредит та витрати підтверджено належним чином складеними податковими накладними та первинними документами бухгалтерського обліку, копії яких надано на перевірку та досліджено податковими ревізорами-інспекторами. Наголошував на індивідуальному характері юридичної відповідальності платника податків, у звязку з чим стверджував, що ТОВ "Інтервудтрейд" не може нести відповідальність за порушення вимог податкового законодавства його контрагентами.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Інтервудтрейд" посилаючись на відомості, встановлені плановою виїзною документальною перевіркою позивача, викладені у акті ГУ ДФС у Полтавській області від 11.10.2016 №437/16-31-14-01-09/37667517.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях ГУ ДФС у Полтавській області.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ТОВ "Інтервудтрейд" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37667517, перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість.

Співробітниками ГУ ДФС У Полтавській області спільно з фахівцем ДПІ у м. Полтаві у період з 14.09.2016 по 04.10.2016 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Інтервудтрейд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 07.04.2011 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складений акт від 11.10.2016 №437/16-31-14-01-09/37667517 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог:

підпунктів 14.1.36, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8, 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 57109,00 грн;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого вказано на заниження податку на додану вартість загалом у розмірі 111240,00 грн, у т.ч.: за серпень 2013 року - 74673,00 грн, за жовтень 2013 року - 16214,00 грн, за листопад 2013 року - 20353,00 грн /а.с. 8-32/.

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області 21.10.2016 сформовано податкові повідомлення-рішення:

№0004501401, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 71386,25 грн (в т.ч., 57109,00 грн - за основним платежем, 14277,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 73/;

№0004511401, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальному розмірі 45708,75 грн (в т.ч., 36567,00 грн - за основним платежем, 9141,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) /а.с. 74/.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у Полтавській області, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним рішенням суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Як встановлено судом, підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість є висновки контролюючого органу про необхідність зменшення витрат та податкового кредиту ТОВ "Інтервудтрейд" у зв'язку з визнанням безтоварними господарських операцій останнього з ТОВ "Левиском" код ЄДРПОУ 38350912) та ТОВ "Гєніус" (код ЄДРПОУ 38361793).

Так, перевіркою позивача встановлено, що між ТОВ "Левиском" (постачальник) та ТОВ "Інтервудтрейд" (покупець) 05.08.2013 укладений договір №05/08, предметом якого визначено купівля-продаж товару (олії соєвої) у кількості та за ціною, визначеною у специфікаціях до договору.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Левиском" виписані та передані позивачу видаткові накладні, а ТОВ "Інтервудтрейд" перераховані кошти на розрахунковий рахунок постачальника.

Стверджуючи про безтоварність даної господарської операції, контролюючий орган зауважив, що на перевірку не надано відомостей про транспортування товарів. Крім того, ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області складено довідку від 02.04.2014 №1868/15-53-22-3/38350912 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Левиском", за змістом якої реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Левиском" та ТОВ "Інтервудтрейд" не підтверджено у зв'язку з відсутністю ТОВ "Левиском" за місцем реєстрації.

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ "Інтервудтрейд" 15.07.2013 укладено договір №15/07-2013-МП про надання маркетингових послуг з ТОВ "Гєніус", за змістом якого останнє зобов'язувалось надати позивачу "маркетингові послуги" /а.с. 40/.

На виконання умов зазначеного договору складені акти виконаних робіт від 15.07.2013 та від 30.08.2013 /а.с. 41, 41-зворот/, а позивачем перераховані кошти на розрахунковий рахунок ТОВ "Гєніус".

Як зазначив відповідач, наданий на перевірку акт не є первинним документом бухгалтерського обліку, оскільки в ньому не розкрито зміст господарської операції. До того ж, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Гєніус" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з червня по листопад 2013 року, за змістом якого реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Гєніус" та ТОВ "Інтервудтрейд" не підтверджено у зв'язку з відсутністю ТОВ "Гєніус" за місцем реєстрації.

Оцінюючи наведені твердження відповідача в їх сукупності, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (тут та надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, за змістом абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів/послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною /пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України/.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На підтвердження факту придбання товарів у ТОВ "Левиском" позивач надав до суду копії податкових накладних, видаткових накладних та рахунків /а.с. 42-48/.

У свою чергу, факт придбання послуг у ТОВ "Гєніус" позивач підтверджує копіями актів виконаних робіт від 15.07.2013 та 30.08.2013 /а.с. 41, 41 - зворот/.

Дослідивши в судовому засіданні надані позивачем копії документів, суд зауважує, що наявність податкової накладної є обовязковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У цій справі позивач стверджує, що за результатами взаємовідносин із контрагентами оформлені відповідні первинні документи, які, на його думку, надають право на формування податкового кредиту та витрат.

Проте, суд зауважує, що наявність належним чином оформлених бухгалтерських документів не є єдиною вичерпною підставою для формування податкової звітності з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ "Ампір СВ" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

При цьому, у постанові від 13.10.2015 у справі №825/4143/13-а Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Згідно зі статтею 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

З огляду на викладене, суд зазначає, що надані позивачем на підтвердження факту отримання від ТОВ "Гєніус" маркетингових послуг копії актів виконаних робіт не містять конкретно визначених змісту та обсягу господарської операції, що не дає можливості повязати такі документи з конкретною господарською операцією.

У судовому засіданні представник позивача стверджував, що надані ТОВ "Гєніус" маркетингові послуги полягали у пошуку постачальників сільськогосподарської продукції для ТОВ "Інтервудтрейд". Однак, доказів на підтвердження наведених доводів не надано ні під час проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом.

У долучених до матеріалів справи копіях актів виконаних робіт не визначено собівартість виконаних маркетингових послуг, що виключає будь-яку можливість визначити яким чином формувалась вартість таких послуг виконавцем. Відсутність наведених відомостей, у свою чергу, унеможливлює визначення розміру витрат, понесених ТОВ "Гєніус" у звязку з ймовірним наданням маркетингових послуг та підтвердження економічної обґрунтованості вартості таких послуг, виставленої до сплати позивачу.

Так само, у позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених послуг, адже вже згадані судом вище копії актів виконаних робіт мають загальний характер та не містять відомостей про конкретні результати наданих послуг.

Суд зазначає, що відповідно до положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Даного висновку суд дійшов з огляду на положення підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Таким чином, з визначеного у Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не можуть бути відображені в податковому обліку.

Враховуючи недоведеність фактичного вчинення на користь позивача спірних операцій з надання ТОВ "Гєніус" маркетингових послуг, відсутність видимих розумних економічних та організаційно-адміністративних причин для укладання договору про надання таких послуг, а також відсутність чинників, з якими закон повязує можливість формування позивачем витрат та податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, - відсутність звязку витрат позивача за вказаним договором з його господарською діяльністю, суд, керуючись внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці в сукупності всіх доказів по справі, на встановлених судом обставинах та вищенаведених положеннях законодавства, дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування витрат та податкового кредиту за вищезазначеними господарськими операціями з ТОВ "Гєніус".

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ "Левиском", то суд зауважує, що матеріалами справи у їх сукупності не підтверджено факту отримання позивачем товарів від зазначеного контрагента. Так, позивачем не надано відомостей про фактичне одержання товарів, їх транспортування, надходження на підприємство, оприбуткування, внутрішнє переміщення та використання у власній господарській діяльності. Матеріали справи не містять доказів відрядження працівників ТОВ "Інтервудтрейд" до ТОВ "Левиском" з метою укладення договору поставки, узгодження умов поставки товарів та графіків їх відвантаження, уповноваження представників на отримання товарів тощо. На вимогу суду (протокольна ухвала від 08.12.2016) позивач відповідних доказів не надав.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості згаданих товарів та послуг, суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Суд враховує, що норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків на витрати та податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг), а тому посилання контролюючого органу на неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача з цих підстав є необґрунтованими.

Однак, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності, зокрема витрат та податкового кредиту з ПДВ, є наявність у платника належних доказів товарності відповідних господарських операцій, на підставі яких таким платником сформовано дані податкового обліку.

У цій справі позивач не довів, що задекларовані ним господарські операції з придбання у ТОВ "Левиском" товарів, а у ТОВ "Гєніус" послуг мали реальний (товарний) характер.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку про безтоварний характер спірних господарських операцій з придбання позивачем товарів (послуг) у ТОВ "Левиском" та ТОВ "Гєніус".

Наведеним, у свою чергу, підтверджується правомірність доводів відповідача про порушення позивачем вищезгаданих положень Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, відповідач правомірно збільшив суми грошових зобовязань позивача зі сплати податку на прибуток та ПДВ.

У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування /пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України/.

Розмір донарахованого відповідачу зобовязання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій відповідає наведеним вимогам.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, суд акцентує увагу на положеннях частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

А відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено факт порушення ТОВ "Інтервудтрейд" зазначених вище вимог Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем зобовязання зі сплати податку на прибуток та ПДВ.

Разом з цим, позивач, стверджуючи про правомірність формування витрат та податкового кредиту за результатами відображення у податковому обліку господарських правовідносин з ТОВ "Левиском" та ТОВ "Гєніус", не надав суду належних доказів, що свідчили б про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами за спірні періоди. Як наслідок, платником податків не доведено правомірність формування витрат та податкового кредиту за спірними операціями.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ "Інтервудтрейд" повністю.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 122, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2016 року.

СуддяС.С. Бойко