Постанова № 63788890, 26.12.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2016 року № 813/3623/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої-судді ОСОБА_1, суддів Сакалоша В.М., Брильовського Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Василько А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача-1, -2 ОСОБА_3, згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівської області про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі ДФС України, відповідач-1), Головного управління ДФС у Львівської області (далі ГУ ДФС у Львівській області, відповідач-2) в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.12.2016 року (вх. № 30506), просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ голови Державної фіскальної служби України від 08.09.2016 року № 3113-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області;

-визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівської області від 19.09.2016 року № 325-о "Про оголошення наказу ДФС України про звільнення ОСОБА_2В.";

-поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 20.09.2016 року;

-стягнути з Головного управління ДФС у Львівської області в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом голови ДФС України від 08.09.2016 року № 3113-о та виданим на його виконання наказом ГУ ДФС у Львівській області від 19.09.2016 року № 325-о позивача було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Незаконність звільнення, на думку позивача, полягає в тому, що його звільнення було проведене роботодавцем без зазначених у законі підстав та з порушенням встановленої процедури. Так, позивач зазначив, що йому пропонувалася в порядку переведення посада заступника начальника Бродівського відділення Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, на яку позивач погодився, однак, вказана пропозиція не була підтримана ДФС України. Також позивач зазначив, що при звільненні не було враховано його переважного права на залишенні на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією. У звязку з наведеним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, підтримав повністю, просив задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила. Свою позицію виклала у письмових запереченнях на адміністративний позов, що надійшли на адресу суду 23.11.2016 року (вх. № 29355), суть яких полягає в наступному. У зв'язку з реорганізацією Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області шляхом її приєднання до Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області відбулося скорочення штатної чисельності і зміни істотних умов праці. Переліком змін № 1 до структури Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області станом на 22.03.2016 року затверджено штат в кількості 135 штатних одиниць. З зазначеного переліку вбачається, що до структури Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області вводиться Сокальське відділення у кількості 23 штатні одиниці. У зв'язку з реорганізацією Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та скорочення посади заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 13.04.2016 року позивача було попереджено завчасно про наступне вивільнення із займаної посади. Підсумовуючи наведене, представник зазначила, що звільнення позивача проведено у відповідності до вимог чинного трудового законодавства, відтак, жодних підстав для задоволення позовних вимог немає. Тому, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Додатково представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що позивачу не пропонувалась новоутворена посада начальника Сокальського відділення Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, оскільки на таку посаду оголошувався конкурс. Крім того, зазначила, що ОСОБА_2 ГУ ДФС у Львівській області було вакантну посаду - заступника начальника Бродівського відділення Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, однак, кандидатура позивача на цю посаду не була затверджена ДФС України.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача-1, -2, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 18.02.2015 року працював на посаді заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, в органах податкової служби - з квітня 1994 року по серпень 2003 року та з лютого 2015 року по вересень 2016 року.

В процесі реорганізації Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, наказом голови ДФС України від 08.09.2016 року № 3113-о та виданим на його виконання наказом ГУ ДФС у Львівські області від 19.09.2016 року № 325-о позивача було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду.

Суд, при вирішенні даного спору, виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі з КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Вказана вище норма передбачає два вихідних критерії, виходячи з яких роботодавець приймає рішення про те, який з працівників має переважне право на залишення на роботі: кваліфікація та продуктивність праці.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з наступними змінами та доповненнями), при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП України.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було попереджено про наступне вивільнення 13.06.2016 року, тобто своєчасно.

Однак, з цього моменту і до дати звільнення, а саме до 08.09.2016 року жодних заходів на виконання вимог ч.ч. 1-3 ст. 492 КЗпП України відповідачем проведено не було.

Так, з матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що у зв'язку з попередженням ОСОБА_2 про наступне вивільнення, 31.05.2016 року ГУ ДФС у Львівській області пропонувало позивачу іншу посаду - заступника начальника начальника Бродівського відділення Буської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Вказане підтверджується наявною у справі копією пропозиції та поданням начальника Головного управління ДФС у Львівській області, що скеровувалося на ім'я голови ДФС України ОСОБА_4

Позивач погодився з наданою йому пропозицією, однак, в подальшому вказана пропозиція не була підтримана ДФС України, що вбачається з відповіді ДФС України "Про результати розгляду подання" вх. № 3093/8 від 26.07.2016 року і ОСОБА_2 був звільнений з посади.

З цього приводу суд зазначає, що пропозиція особі, яка підлягає звільненню з посади у зв'язку зі змінами в організації виробництва, іншої посади, повинна мати реальний характер, а не формально відображати виконання вимог закону.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що пропозиція іншої посади виходила від особи, яка в принципі не могла нічого пропонувати - ГУ ДФС у Львівській області, адже, за своєю посадою ОСОБА_2 був номенклатурою ДФС України, яка в свою чергу жодних пропозицій щодо заміщення вакантних посад не робила.

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що при звільненні позивача у зв'язку з скороченням штатної чисельності було грубо порушено чинне трудове законодавство України. В матеріалах справи відсутні докази врахування працедавцем наявності у працівників, які підлягають звільненню переважного права на залишенні на посаді.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог покликався на те, що відповідачем не було враховано того, що він є працівником з більш високою кваліфікацією та на протязі роботи в Сокальській ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області згідно наказу ДФС України на нього покладалося виконання обов'язків начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Суд, аналізуючи наявні у справі матеріали зазначає, що відповідачем не було враховано і тієї обставини, що у позивача на утриманні перебуває неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом з дитинства.

Отже, підсумовуючи все наведене, суд зазначає про порушення трудового законодавства при проведенні звільнення позивача.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України відповідачем-1, -2 при прийнятті оскаржуваних наказів про звільнення позивача із займаної посади дотримані не були, що зумовило звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій в частині звільнення ОСОБА_2 з займаної посади.

Як уже зазначалося, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст. 40 КЗпП України, частини 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо реально запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо і за наявності згоди на таку посаду працівника - допустив його до виконання обов'язків.

Чого, однак, у випадку з ОСОБА_2 зроблено не було.

Пропозиція ГУ ДФС у Львівські області підтримала ДФС України, що, на думку суду, мало виключно декларативний характер, і навіть за наявності погодження ОСОБА_2, не створило і не могло створити для позивача жодних гарантій працевлаштування.

Вказане свідчить про протиправність дій ДФС України при винесенні наказу голови ДФС України від 08.09.2016 року № 3113-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, а відтак, і про протиправність самого наказу, адже протиправні дії не можуть породжувати будь яких правомірних наслідків.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку позовну вимогу позивача про визнання незаконним та скасувати наказу голови ДФС України від 08.09.2016 року № 3113-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області задовольнити повністю.

Враховуючи задоволення вищевказаної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що задоволенню також підлягає позовна вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДФС у Львівської області від 19.09.2016 року № 325-о "Про оголошення наказу ДФС України про звільнення ОСОБА_2В.", адже даний наказ є похідним від попереднього.

Пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду трудових спорів" містить роз'яснення, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, вищевказаний наказ голови ДФС України від 08.09.2016 року № 3113-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та наказ ГУ ДФС у Львівської області від 19.09.2016 року № 325-о "Про оголошення наказу ДФС України про звільнення ОСОБА_2В." є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач поновленню на попередньо займаній перед звільненням посаді, а саме на посаді заступника начальника Сокальської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Оскільки жоден з оскаржуваних наказів не містить дати, з якої ОСОБА_2 був звільнений з посади, суд вважає, що останній підлягає поновленню на попередньо займаній посаді з 20.09.2016 року, тобто з дня, наступного за наказом ГУ ДФС у Львівської області від 19.09.2016 року № 325-о.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як встановлено судом, тривалість вимушеного прогулу позивача склала 68 робочих днів, починаючи з 20.09.2016 року (з дня наступного за датою звільнення) по 25.12.2016 року включно (по день, що передує ухваленню рішення у справі).

Згідно довідки Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області № 7888/10/13-13-05-00-40 від 23.12.2016 року, розмір середньоденного заробітку позивача становив 229,33 грн., відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.09.2016 року по 25.12.2016 року складає 15594,44 грн. (68 робочих днів х 229,33 = 15594,44 грн.).

Згідно довідки Львівського міського центру зайнятості № 7028 від 21.12.2016 року, позивач за період перебування на обліку отримав допомогу по безробіттю в сумі 1609,03 грн.

Тому, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням суми допомоги по безробіттю, складає 13985,41 грн. (15594,44 грн. 1609,03 грн. = 13985,41 грн.), яка і підлягає стягненню з ГУ ДФС у Львівській області в користь ОСОБА_2

Відповідно до ст. 256 КАС України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України та Закону України "Про судовий збір", судовий збір у даній справі не сплачується.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 18, 19, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної фіскальної служби України від 08.09.2016 року № 3113-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівської області від 19.09.2016 року № 325-о "Про оголошення наказу ДФС України про звільнення ОСОБА_2В.".

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 20.09.2016 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівської області (код ЄДРПОУ 39462700, що знаходиться за адресою: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) в користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, що проживає за адресою: 79052, м. Львів, вул. Потебна, 8) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13985 (тринадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 41 коп.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 27.12.2016 року.

Головуюча суддя Потабенко В.А.

Суддя Сакалош В.М.

Суддя Брильовський Р.М.