Постанова № 63788877, 21.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м.Київ810/3314/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В., в присутності

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

від відповідача не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області

провизнання таким, що не відповідає закону та скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить суд (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 26.10.2016):

- визнати та скасувати Наказ ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 № 558/6 таким, що не відповідає Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" і порушує конституційні права 1703 громадян України - членів Дослідницької селищної територіальної громади Васильківського району Київської області.

- зобовязати Головне територіальне управління юстиції у Київській області здійснити реєстрацію Дослідницької селищної територіальної громади як юридичної особи публічного права шляхом реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади та внесення належних даних до Державного реєстру територіальних громад.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою проведення державної реєстрації статуту Дослідницької селищної територіальної громади відповідно до вимог чинного законодавства уповноваженою особою позивача будо направлено через Центр надання адміністративних послуг ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області відповідну заяву та пакет документів.

Водночас, 12.10.2016 Дослідницькою селищною радою Васильківського району Київської області було отримано Наказ ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 № 558/6 про відмову в реєстрації Статуту.

На думку позивача, відмова в реєстрації є цілком незаконною, оскільки відповідач приймаючи рішення про відмову в реєстрації Статуту не керувався тим Законом, який підлягав до застосування, а саме Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».

Крім того, позивач також зауважив, що в тексті оскаржуваного Наказу не міститься посилання на порушення встановленого порядку створення юридичної особи або щодо невідповідності вказаного установчого документу вимогам законодавства.

З огляду на зазначене позивач стверджує, що відповідач не мав жодних законних підстав для відмови в реєстрації Статуту, у звязку з чим оскаржуваний Наказ є неправомірним, таким, що суперечить Конституції України та порушує права 1703 громадян України членів Дослідницької селищної територіальної громади, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, позивач також просив суд зобовязати відповідача здійснити реєстрацію Дослідницької селищної територіальної громади як юридичної особи публічного права шляхом реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади та внесення належних даних до Державного реєстру територіальних громад.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач адміністративного позову не визнав та 17.11.2016 надав суду письмові заперечення. В обґрунтування доводів заперечень відповідач зазначив, що під час проведення експертизи поданих позивачем документів для реєстрації статуту було встановлено невідповідність цих документів вимогам законодавства, зокрема, Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998.

Відповідач також зауважив, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яким на думку позивача повинні були керуватись уповноважені особи ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області під час розгляду відповідних документів, регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичних осіб - підприємців. Водночас, проведення державної реєстрації статуту територіальної громади регулюються спеціальним нормативно - правовим актом - Положенням.

З огляду на зазначене, як стверджує відповідач, було прийнято рішення про відмову в реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з цим, відповідач також звертав увагу суду на те, що зазначені обставини та прийняте відповідачем рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органу державної реєстрації з відповідним пакетом документів після усунення обставин, що призвели до прийняття оспорюваного рішення.

Крім того, відповідач також у запереченнях зазначив, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області не є субєктом державної реєстрації Дослідницької селищної територіальної громади як юридичної особи, оскільки, не має повноважень проводити реєстрацію юридичних осіб, а лише громадських формувань. При цьому, зауважив, що позивачем не заявлялась вимога щодо проведення державної реєстрації юридичної особи, під час подачі заяви про реєстрацію Статуту.

На думку відповідача, позивачем в адміністративному позові також не зазначено ґрунтовних тверджень, які б підтверджували протиправність оскаржуваного рішення.

За наведених обставин, субєкт владних повноважень вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що заявлені до неналежного відповідача, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання призначене на 21.12.2016 з'явились позивач та уповноважені представники позивача, які підтримали доводи викладені в позовній заяві та просили суд адміністративний позов задовольнити. Разом з цим, додатково пояснили, що доводи викладені відповідачем в оскаржуваному рішенні, а також у запереченнях на адміністративний позов, є такими що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Представник позивача зауважив, що відповідно до норм права визначених в Конституції України та Європейскій Хартії місцевого самоврядування загальні збори є вищим представницьким органом територіальної громади, а тому доводи відповідача, відносного того, що позивачем не було подано у переліку протокол саме представницького органу, є безпідставними.

Представник позивача у судовому засіданні звертав увагу суду на те, що навіть в разі виявлення невідповідності поданих документів вимогам законодавства, відповідач повинен був би зупинити розгляд заяви та надати позивачу строк на усунення цих недоків.

Крім того, представники позивача також пояснили, що Дослідницька селищна територіальна громада намагається зареєструвати Статут починаючи з квітня 2016 року, проте, кожного разу з різних підстав отримує відмову субєкта владних повноважень у здійсненні реєстрації цього Статуту.

Разом з цим, зазначили, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості повторного звернення до органу державної реєстрації з відповідним пакетом документів для реєстрації статуту територіальної громади після усунення обставин, що призвели до прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, позивач вважає, що єдиним можливим способом захисту прав позивача є вирішення даного адміністративного спору шляхом звернення саме до суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Разом з цим, 20.12.2016 надав до суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи 810/3314/16 за відсутності представника ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київський області.

З огляду на зазначене та враховуючи думку представників позивача, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, суд протокольною ухвалою від 21.12.2016 вирішив розглянути справи за відсутності представників відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у справі докази та заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судом, у квітні 2016 року позивачем було подано до ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київський області заяву Дослідницької селищної ради про реєстрацію Статуту Дослідницької селищної територіальної громади та відповідні документи.

Водночас, за результатом розгляду вказаної заяви Головне територіальне управління юстиції у Київський області листом від 19.05.2016 позивачу було надано відповідь, в якій розяснено, що у ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області відсутні правові підстави для виконання функцій з реєстрації статутів територіальних громад. З огляду на зазначене, подані для реєстрації документи були повернуті субєктом владних повноважень позивачу.

У свою чергу, листом від 05.09.2016 Міністерство юстиції України надало відповідь на звернення Дослідницької селищної ради від 29.07.2016 щодо державної реєстрації статуту Дослідницької селищної територіальної громади, в якій зазначило, що відповідно до пункту 1 Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998 реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва) здійснюєтеся відповідними головними територіальними управліннями юстиції за заявою встановленого зразка. Згідно з пунктом 11 Положення прийняття та видача документів здійснюється через центри надання адміністративних послуг Перелік документів, які подаються для реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст та вимоги до їх оформлення встановлені пунктом 2 цього Положення. Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється безкоштовно.

У вересні 2016 року Виконавчим комітетом Дослідницької селищної ради було подано до Центру надання адміністративних послуг у Васильківському районі Київської області документи для реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади, зазначені в Положенні «Про державну реєстрацію статутів територіальних громад», затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998, а саме: заяву про реєстрацію Статуту, Статут в 2х примірниках, протокол загальних зборів уповноважених представників, обраних на загальних зборах за місцем проживання, рішення Дослідницької селищної ради про затвердження Статуту Дослідницької селищної територіальної громади, а також копію листа Міністерства юстиції України від 06.09.2016 (а.с. 65, 7-37, 67-72, 66, 38).

15.09.2016 Відділом надання адміністративних послуг Васильківської районної державної адміністрації Київської області було направлено вказаний пакет документів для подальшого розгляду до ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київський області (а.с. 64).

З матеріалів справи вбачається, що 29.09.2016 уповноваженою особою відповідача було розглянуто вказані документи для проведення реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади та встановлено що вони не відповідають вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Положенню про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998.

Зокрема, у Правовому висновку від 29.09.2016 відповідачем зазначено, що подана позивачем заява не відповідає зразку, встановленому Додатку 1 до Положення. Зокрема, у заяві не зазначено прізвища та ініціалів начальника органу, що здійснює реєстрацію. Також, назва Статуту, що вказана у поданій заяві, не відповідає назві, яка передбачена Додатком 1 до Положення. Тобто, найменування села, селища, міста має зазначатися після слів «Статут територіальної громади». Крім того, у поданих документах відсутній протокол пленарного засідання представницького органу місцевого самоврядування, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту територіальної громади. Натомість, згідно з поданими документами, дане рішення прийнято Загальними зборами від 27.03.2016, що не відповідає підпункту «в» пункту 2 Положення.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статутами територіальних громад визначається порядок формування та організація діяльності сільських, селищних, міських рад, як представницьких органів місцевого самоврядування. Проте, на думку відповідача, поданий Статут вищевказаний порядок не визначає.

Також, як вказує відповідач у Правовому висновку, на титульній сторінці Статуту органом реєстрації зазначено відділ державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації. Проте, відповідно до пункту 1 Положення, реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва) здійснюється відповідними головними територіальними управліннями юстиції.

За наведених обставин, відповідач дійшов висновку, що Статут Дослідницької селищної територіальної громади не може бути зареєстрованим.

Як встановлено судом, на підставі зазначеного експертного висновку, а також керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положенням про державну реєстрацію статутів територіальних громад, затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998 ОСОБА_4 територіальним управлінням юстиції у Київський області 29.09.2016 було прийнято Наказ № 558/6 «Про відмову в реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади».

Непогоджуючись з принятим ОСОБА_4 територіальним управлінням юстиції у Київський області рішенням та вважаючи його незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає про таке.

Згідно з приписами статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

В силу вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законам України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Основи місцевого самоврядування, зокрема, територіальних громад визначені в Конституції України. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України.

Статтею 2 цього Закону та Розділом ХІ Конституції України визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Приписами статті 19 вказаного Закону передбачено, що з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.

Статут територіальної громади підлягає державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) обєднань громадян, інших громадських формувань.

У свою чергу, умови та порядок державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст визначені у Положенні про державну реєстрацію статутів територіальних громад затвердженого постановою КМУ № 1150 від 27.07.1998 (далі Положення № 1150).

Відповідно до пункту 1 цього Положення реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва) здійснюється відповідними головними територіальними управліннями юстиції, статуту територіальної громади м. Києва - Мін'юстом за заявою встановленого зразка (додаток 1). При цьому, суд звертає увагу, що заява оформлюється на бланку сільської, селищної, міської ради із зазначенням відповідних вихідних реквізитів. Прийняття та видача документів здійснюється через центри надання адміністративних послуг.

Приписами пункту 2 Положення встановлено, що для реєстрації статуту разом із заявою подаються: а) статут територіальної громади села, селища, міста (далі - статут) у двох примірниках; б) рішення представницького органу місцевого самоврядування про затвердження статуту; в) протокол пленарного засідання представницького органу місцевого самоврядування, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту.

Документи, що подаються для реєстрації статуту, мають бути оформлені відповідно до вимог законодавства та цього Положення.

Орган, що здійснює реєстрацію статуту, не має права вимагати від заявника подання документів, не передбачених законодавством та цим Положенням або оформлених інакше, ніж визначено у цьому Положенні.

Орган, що здійснює реєстрацію статуту, в разі потреби перевіряє відомості, які містяться в поданих документах.

Заява про реєстрацію статуту розглядається в місячний термін та за результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію статуту або відмову в його реєстрації (пункти 4-5).

У разі прийняття рішення про реєстрацію статуту видається свідоцтво про державну реєстрацію статуту територіальної громади встановленого зразка (додаток 2).

Відомості про це вносяться до реєстру статутів територіальних громад (далі - реєстр), який ведеться органом, що здійснює реєстрацію статутів, за встановленою формою (додаток 3).

Відомості про реєстрацію статуту орган, що її здійснив, в десятиденний термін подає відповідному органу державної статистики (пункт 6 Положення № 1150).

При цьому, суд звертає увагу, що єдиною підставою для відмови у реєстрації статуту як відповідно до Закону № 280/97-ВР (частини 3 статті 19), так і відповідно до пункту 7 Положення № 1150 може бути його невідповідність Конституції та законам України. Інших підстав для відмови у реєстрації чинне законодавство не містить.

Орган, що здійснює реєстрацію статуту, не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про відмову в реєстрації статуту надсилає таке рішення до центру надання адміністративних послуг, що здійснював прийняття відповідних документів, для видачі його заявникові.

Рішення про відмову в реєстрації статуту може бути оскаржено в судовому порядку.

Як встановлено судом, відповідно до вимог чинного законодавства Дослідницькою селищною радою 14.09.2016 було направлено до Центру надання адміністративних послуг у Васильківському районі заяву та документи для реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

Разом з цим, 29.09.2016 відповідачем було прийнято рішення, а саме оскаржуваний Наказ № 558/6 про відмову в реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

Як вже зазначалось, оскаржуване рішення було прийнято на підставі правового висновку, яким встановлено невідповідність поданих документів вимогам Конституції та законам України, а саме:

- у заяві не зазначено прізвища та ініціалів начальника органу, що здійснює реєстрацію;

- назва Статуту, що вказана у поданій заяві, не відповідає назві, яка передбачена Додатком 1 до Положення. Найменування села, селища, міста має зазначатися після слів «Статут територіальної громади»;

- у поданих документах відсутній протокол пленарного засідання Дослідницької селищної ради, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту територіальної громади. Натомість, згідно з поданими документами, дане рішення прийнято Загальними зборами від 27.03.2016, що не відповідає підпункту «в» пункту 2 Положення № 1150.

- згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статутами територіальних громад визначається порядок формування та організація діяльності сільських, селищних, міських рад, як представницьких органів місцевого самоврядування. Проте, поданий Статут вищевказаний порядок не визначає.

- на титульній сторінці Статуту органом реєстрації зазначено відділ державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації. Проте, відповідно до пункту 1 Положення, реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва) здійснюється відповідними головними територіальними управліннями юстиції.

Оскільки саме за вказаних підстав відповідачем було прийнято оспорюване рішення, суд дійшов висновку про необхідність надання ним правової оцінки.

Як вже було зазначено судом, єдиною підставою для відмови у реєстрації статуту згідно з вимогами Закону № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в УКраїні" (частини 3 статті 19), та Положення № 1150 може бути його невідповідність Конституції та законам України. Також суд звертає увагу, що ця правова норма не є імперативною, бо містить диспозицію "може бути".

Оскільки відповідач вказав, що у поданому на реєстрацію Статуті не визначено порядок формування та організація діяльності сільських, селищних, міських рад, як представницьких органів місцевого самоврядування, судом було досліджено зміст Статуту та встановлено, що такі твердження відповідача не відповідають дійсності. Зокрема, у розділі 3 Статуту статті 27 підпунктах 3, 4 та 5 визначено, що систему місцевого самоврядування громади складають: територіальні громади, рада громади, голова громади, виконавчий комітет ради громади, органи самоорганізації населення. Кількісний склад та порядок обрання ради громади, її секретаря, голови громади визначається відповідно до Закону України "Про місцеві вибори". Здійснення повноважень радою громади, головою громади, секретарем ради громади, виконавчим комітетом, органами самоорганізації населення регламентується Законом України "Про місцеве самоврядування" та Положеннями, затвердженими рішеннями ради громади.

Отже, Статут в частині формування та організація діяльності сільських, селищних, міських рад, як представницьких органів місцевого самоврядування містить відсилочну норму до положень чинного законодавства України, що є припуститим і не забороненим чинним законодавством.

Щодо зазначення на титульній сторінці Статуту органом реєстрації відділ державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації замість ОСОБА_4 територіального управління юстиції, суд зазначає, що така підстава для відмови у реєстрації статуту взагалі відсутня.

Відносно інших недоліків на які спосилається відповідач, слід зазначити про таке.

Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст (крім м. Києва) здійснюється за заявою встановленого зразка. Зразок цієї заяви визначено в додатку 1 до Положення № 1150.

Як вбачається зі змісту цього Додатку, заява про реєстрацію статуту територіальної громади подається представницьким органом місцевого самоврядування на імя начальника відповідного головного територіального управління юстиції з зазначенням прізвища та ініціалів цієї посадової особи.

Разом з цим, суд звертає увагу, зразок заяви це лише типова форма, якій має відповідати зміст звернення. При цьому, жодним нормативним документом не передбачено такої підстави для відмови, зокрема, реєстрації статуту територіальної громади як недотримання форми або змісту зразка відповідної заяви.

Відносно посилання відповідача на те, що назва Статуту, що вказана у поданій заяві, не відповідає назві, яка передбачена Додатком 1 до Положення. Найменування села, селища, міста має зазначатися після слів «Статут територіальної громади», суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено певної форми Статуту територіальної громади, в тому числі і щодо назви цього статуту. Суд також зауважує, що жодних вимог як в Законі № 280/97-ВР, так і в Положенні № 1150, а також інших нормативно-правових актах до змісту (назви) Статуту не передбачено.

Крім того, суд зазначає, що зміна порядку слів в назві Статуту жодним чином не впливає на його суть та зміст.

Разом з цим, судом встановлено, що зміст заяви поданий позивачем повністю відповідає зразку, що передбачений в Додатку 1 до Порядку № 1150. При цьому, суд також акцентує увагу, що жодних зауважень саме до змісту заяви відповідачем вказано не було.

Суд також наголошує, що відповідно до приписів частини 3 статті 19 Закону № 280/97-ВР та пункту 7 Положення № 1150 підставою для відмови в реєстрації статуту може бути виключно його невідповідність Конституції та законам України.

Разом з цим, відповідач вказуючи про такі недоліки не зазначає, які саме вимоги Конституції або законів України було не дотримано позивачем.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вказані обставини є лише формальним та субєктивним баченням відповідача недотримання позивачем визначених законодавством вимог.

Щодо доводів відповідача про те, що всупереч вимогам підпункту «в» пункту 2 Положення № 1150 замість протоколу пленарного засідання Дослідницької селищної ради, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту територіальної громади позивачем було надане рішення, яке прийнято Загальними зборами від 27.03.2016, суд зазначає про таке.

Стаття 1 Закону № 280/97-ВР визначає, що представницький орган місцевого самоврядування це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до вимог статті 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить пять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Разом з цим, загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Статтею 8 Закону № 280/97-ВР встановлено, що загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Отже, з наведеного вбачається, що в даному випадку поняття «загальні збори» є значно ширшим ніж поняття «представницький орган місцевого самоврядування», оскільки останній є лише результатом волевиявлення жителями села, селища, міста, тобто загальних зборів громадян.

Разом з цим, суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 3 частини 1 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення жодним чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів чи будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Разом з цим, з наявного в матеріалах справи Статуту Дослідницької селищної територіальної громади, а саме Преамбули та статті 8 вбачається, що територіальна громада складається з громадян України, які постійно проживають у межах селища та офіційно підтвердили свою участь у громаді. При цьому, члени громади здійснюють свої повноваження як безпосередньо, так і через делегування своїх повноважень органам громади.

У статті 11 цього Статуту вказано, що загальні збори громадян є вищим органом територіальної громади. Через загальні збори здійснюється пряме волевиявлення територіальної громади з найважливіших питань життєдіяльності. Загальні збори скликаються головою громади (в разі відсутності такого секретарем) з власної ініціативи, рішенням сесії ради територіальної громади, членами територіальної громади в порядку місцевої ініціативи.

Виконання рішень загальних зборів територіальної громади покладається на раду територіальної громади.

Тобто, Дослідницька селищна територіальна громада у своєму статуті визначила, що загальні збори є вищим органом територіальної громади.

За наведених обставин, судом встановлено, що рішення Загальних зборів від 27.03.2016 про прийняття Статуту Дослідницької селищної територіальної громади є не лише аналогічним за правовою природою протоколу пленарного засідання Дослідницької селищної ради, а навіть має більшу юридичну силу, оскільки виражає пряме волевиявлення 1703 жителів смт.Дослідницьке, не лише певної кількості обраних громадян.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на відсутність у поданих документах пленарного засідання Дослідницької селищної ради, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту територіальної громади не може свідчити про порушення позивачем вимог Конституції або Законів України, оскільки позивачем було подано рішення Загальних зборів від 27.03.2016 про прийняття Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, які викладені у правовому висновку від 29.09.2016 є безпідставними, а тому Наказ ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 № 558/6 "Про відмову у реєстації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади" є протиправним та підялгає скасуванню.

Разом з цим, як встановлено судом позивач просить суд не лише скасувати Наказ ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 № 558/6, а й зобовязати відповідача здійснити реєстрацію Дослідницької селищної територіальної громади як юридичної особи публічного права шляхом реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади та внесення належних даних до Державного реєстру територіальних громад, з приводу чого суд зазначає про таке.

Відповідно до приписів пункту 5 Положення № 1150 за результатами розгляду заяви відповідними головними територіальними управліннями юстиції приймається рішення про реєстрацію статуту або відмову в його реєстрації.

Отже, з наведеного вбачається, що прийняття рішень про реєстрацію статуту або відмову в його реєстрації у даному випадку належить до компетенції ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_5 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження сукупність прав та обовязків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні субєктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у субєкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобовязання судом субєкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року N 7 Про судове рішення в адміністративній справі зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області як суб'єкта владних повноважень щодо прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації Статуту на етапі, коли необхідні для реєстрації Статуту документи вже перевірялись відповідачем, а виявлені недоліки визнані судом протиправними є обмеженими, оскільки передбачені законом підстави для відмови у реєстрації Статуту Дослідницкої селищної територіальної громади у відповідача вже відсутні.

З урахуванням тієї обставини, що дії ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області у спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на проведення відповідачем державної реєстрації Статуту Дослідницкої селищної територіальної громади підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Головне територіальне управління юстиції здійснити реєстрацію Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відмова відповідача щодо проведення реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади ґрунтувалась на підставі, яка визнана судом у цій справі неправомірною, що свідчить про те, що будь-які інші перешкоди для проведення реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади відсутні.

Разом з цим, суд також звертає увагу, що як було встановлено судом в ході розгляду справи позивач звертався до відповідача виключно з метою реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади. Будь-яких інших вимог або питань, зокрема щодо здійснення реєстрації Дослідницької селищної територіальної громади як юридичної особи публічного права позивачем не зазначалось та відповідно ОСОБА_4 територіальним управлінням юстиції у Київській області не вирішувалось. Отже, спір між сторонами з даного приводу відсутній. А тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо зобовязання відповідача внести належні дані до Державного реєстру територіальних громад, суд зазначає, що відповідно до приписів пункту 6 Положення № 1150 у разі прийняття рішення про реєстрацію статуту видається свідоцтво про державну реєстрацію статуту територіальної громади встановленого зразка (додаток 2). Відомості про це вносяться до реєстру статутів територіальних громад (далі - реєстр), який ведеться органом, що здійснює реєстрацію статутів, за встановленою формою (додаток 3).

Отже, з наведеного вбачається, що внесення відомостей до реєстру статутів територіальних громад відбувається після прийняття рішення про реєстрацію Статуту та видачі відповідного свідоцтва.

Разом з цим, позивачем суду не надано жодних доводів та доказів, які б свідчили про наявність сумнівів щодо невиконання вказаних дій відповідачем після набрання цим рішенням законної сили. Крім того, Положенням чітко визначено алгоритм дій відповідача у разі реєстрації Статуту територіальної громади.

Таким чином, з огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Необхідність здійснення правосуддя саме на підставі принципу верховенства права закріплена також в статті 129 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктами владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які б спростовували твердження позивача та не доведено правомірності прийнятого рішення, а саме Наказу «Про відмову в реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади» від 29.09.2016 № 558/6.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного належного способу захисту порушеного права.

Враховуючи зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як встановлено судом, відповідачі не понесли судових витрат, тому вони на їх користь стягненню не підлягають.

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 № 558/6 Про відмову в реєстрації Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

3. Зобовязати Головне територіальне управління юстиції у Київській області здійснити реєстрацію Статуту Дослідницької селищної територіальної громади.

4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 грудня 2016 р.