Ухвала суду № 63785861, 20.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 438/218/16 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.

Провадження № 22-ц/783/5703/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шеремети Н.О.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 13 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 13 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції помилково зазначив про те, що позивачка не визначила конкретно країни перебування, оскільки як вбачається з позовної заяви позивачка просила надати дозвіл на виїзд дитини до Республіки Польщі та країн Шенгенської Угоди. Судом зроблено помилковий висновок про те, що позивачем не було надано доказів, що свідчать про вчинення відповідачем перешкод у виїзді дитини за кордон та не враховано заперечень представника відповідача, електронного листування між сторонами та пояснень представника позивача з цього приводу. Вказує, що рішенням суду порушено інтереси дитини. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі - бувше подружжя, шлюб між якими розірвано рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 19 березня 2015 року.

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_2 та донька ОСОБА_7 відповідно дозволів на проживання (а.с.37-40) проживають у АДРЕСА_1. Дата завершення строку дії дозволів на проживання 10 березня 2018 року.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 просила надати дозвіл на виїзд ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Республіки Польща та країн Шенгенської Угоди на термін до 31 травня 2022 року, посилаючись на те, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України необхідно в інтересах дитини з метою загального розвитку, а також на те, що дитина ходить у дитячий садок у Республіці Польща.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою не визначено конкретної строкової поїздки та часу перебування у ній, позивачка фактично просить надати дозвіл на неодноразові виїзди дитини за кордон без згоди батька, що не відповідає вимогам ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» про можливість ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька.

Колегія суддів також враховує, що позивачка з дитиною проживає у Республіці Польща, а відповідач фактично позбавлений можливості спілкуватись з дочкою, а також те, надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: