Рішення № 63785855, 20.12.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/10459/14 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/5672/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

Категорія: 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Ванівського О.М.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника ОСОБА_7 ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто в користь ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 50000 грн. відшкодування моральної шкоди та судові витрати по 150 грн. з кожного.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є частково незаконним, зокрема в частині визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з водіїв автомобілів учасників ДТП. Вказує, що суд першої не врахував, що резолютивна частина висновку експертизи №4120 від 16.03.2016 року відсилає до дослідницької частини експертизи щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди в конкретних обставинах, в залежності від ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_2 і в залежності від умислу винуватця ДТП. Зазначає, що при середній тяжкості тілесних ушкодженнях рекомендований розмір компенсації моральної шкоди становить суму від 176,1 тис. грн. до 652,5 тис. грн. Апелянт оцінює завдану їй шкоду в розмірі 700 тис. грн. Вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував конкретні висновки експертизи щодо рекомендованого розміру компенсації моральної шкоди при шкоді здоров'ю середньої тяжкості. Апелянт стверджує, що суд не врахував всю глибину моральних страждань, яких вона зазнала внаслідок травм та ушкодження здоров'я. Суд не в повній мірі взяв до уваги те, що внаслідок ушкодження здоров'я у ДТП, повністю змінилася дійсність, у якій вона живе, а саме вона не може довго перебувати на ногах, кульгає, її мучать постійні болі. За таких обставин, апелянт вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, який визначений судом є несправедливо низьким і не відповідає завданій їй шкоді. Окрім цього, апелянт не погоджується з посланням суду на ст.26-1 ЗУ «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на момент вчинення ДТП (24.10.2011 року), такої статті у даному законі не було, така була додана тільки 05.07.2012 року.

Просить змінити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року в частині стягнення моральної шкоди, збільшивши суму відшкодування моральної шкоди до 695000 тис. грн.

Рішення суду також оскаржив ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, крім всього, якими доказами моральна шкода підтверджується. Вважає, що ОСОБА_8 відносно цього не надала жодного доказу. Щодо висновку експертизи №4120 від 16.03.2016 року, апелянт вказує, що у відповідності до Реєстру методик проведення судових експертиз «Психологічне дослідження» за методикою ОСОБА_9 29.01.2016 року припинено використання даної методики в Україні. Крім того апелянт стверджує, що вже добровільно сплатив позивачці 12500 грн. і вважає це достатнім для розумного задоволення потреб ОСОБА_2

Просить змінити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року, в часині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_7 ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушив та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт вказує, що під час розгляду справи позивачка взагалі не доводила того, що ОСОБА_7 заподіяв їй моральну шкоду, вона лише посилалася на те, що така підлягає до стягнення з останнього, оскільки завдана внаслідок сукупних дій транспортних засобів. Суд першої інстанції, в свою чергу також не досліджував той факт, якими саме діями або бездіяльністю відповідача ОСОБА_7 було завдано моральну шкоду позивачці і чим це підтверджується. Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 керуючи власним транспортним засобом, в момент заподіяння моральної шкоди позивачці, не порушував Правил дорожнього руху України, а також не мав технічної можливості уникнути зіткнення з ТЗ ОСОБА_3 шляхом застосування екстреного гальмування. Тому вважає, що ОСОБА_7 не може бути належним відповідачем у даній справі, а відтак і нести солідарного обовязку з винуватцем ДТП за завдання моральної шкоди позивачці.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року, в частині покладення на ОСОБА_7 солідарного обовязку відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_2, шляхом покладення обовязку відшкодувати моральну шкоду позивачці ОСОБА_3

Представники ПрАТ «Просто-страхування» та НАСК «Оранта» в судове засідання не зявилися, хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (т.2 а.с. 174-175), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга представника ОСОБА_7 ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 04 жовтня 2011 року, близько 04 год. 10 хв. на перехресті вулиць Окружна - Кульпарківська у м. Львові мала місце дорожньо-транспортна пригода між автомобілем «АУДІ 100», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобілем марки « ЗАЗ ТF 699Р», д.н.з ВС 7792 ВВ, під керуванням водія ОСОБА_7, в салоні якого перебувала пасажир ОСОБА_2Вказана дорожньо-транспортна пригода сталась з вини відповідача ОСОБА_3, який порушив вимоги Р1 п. 1.5; Р 2п.2.3 б), д); Р 16 п..п. 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху України та вимоги п. 2.1 Додатку вказаних Правил, рухаючись по другорядній дорозі вулиці Окружна, при виїзді на головну дорогу вулиці Кульпарківська, проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та її змін, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», який був встановлений праворуч в напрямку його руху, не зупинився перед краєм перехрещення проїзної частини на перехресті нерівнозначних доріг, не надав перевагу у русі автомобілю НОМЕР_2.

Внаслідок дорожньо транспортної пригоди транспортні засоби зазнали технічних пошкоджень, водій ОСОБА_7 отримав легке тілесні ушкодження, а ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вироком Франківського районного суду м.Львова від 21.07.2015 року,ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1ст.286 КК України.

Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Районним судом встановлено, що внаслідок дорожньо - транспортної події ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме часткові розриви передньої хрестоподібної звязки, заднього рогу медіального меніску лівого колінного суглобу, перелом переднього суглобового виростка пяткової кістки. Часткові розриви дельтоподібної звязки, надступако-пятової, пятково-гомілкової зв'язок. У звязку із отриманою травмою позивачка тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, а в подальшому і на амбулаторному лікуванні.

Згідно висновку № 4120 судово-психологічної експертизи від 16.03.2016 року внаслідок ушкодження здоровя у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 24.10.2011 року ОСОБА_2 спричинені психологічні та фізичні страждання, рекомендований розмір компенсації моральної шкоди становить від 13,5 мінімальних заробітних плат до 486 мінімальних заробітних плат.

У відповідності до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до роз'яснень, що викладені у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров"я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п.9 зазначеної вище Постанови розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно розяснень, що містить п.8 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Суди мають розрізняти випадки, коли внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкоди завдано самим володільцям цих джерел, від випадків, коли шкоди завдано іншим особам (наприклад, пасажирам, пішоходам). У цьому випадку особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки позивачу завдано моральної шкоди і така підлягає стягненню солідарно із відповідача ОСОБА_3 як з особи винної у її заподіянні, так і з відповідача ОСОБА_10 незалежно від того, що вина останнього відсутня.

Колегія суддів не бере до уваги покликання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що при середній тяжкості тілесних ушкодженнях рекомендований розмір компенсації моральної шкоди згідно висновку експертизи становить суму від 176,1 тис. грн. до 652,5 тис. грн. виходячи із наступного.

Згідно з науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої наказом МЮ України № 53/5 від 08.10.98р. (в чинній редакції від 27.07.2015р.) розділу VI, встановлення заподіяння моральної шкоди та оцінка можливого розміру компенсації спричинених страждань наявна в переліку вирішуваних психологічною експертизою питань.

Дану методику рекомендовано для роботи атестованих експертів-психологів в експертних установах МЮУ в 2002 році та зареєстровано Міністерством юстиції України 03.03.2010р. під номером 14.1.04.

За рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи 29.01.2016 року «Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань» була знята з реєстру та перенесена до переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз, затверджених наказом Мінюсту від 30.07.2010 № 1722/5.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині солідарного відшкодування моральної шкоди, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обовязок або солідарна вимога виникають у випадках встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобовязання.

Колегія суддів вважає, що районний суд не надав належної оцінки тому факту, що у спірних правовідносинах предмет зобовязання (відшкодування шкоди) не є неподільним, оскільки шкода ОСОБА_2 була завдана внаслідок дій винуватця ДТП ОСОБА_3

Доводи в апеляційній скарзі представника ОСОБА_7 ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_7 не може бути належним відповідачем у даній справі, а відтак і нести солідарного обовязку з винуватцем ДТП за завдання моральної шкоди позивачці, колегія суддів не бере до уваги з врахуванням наступного.

Частиною 2 ст.1188 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166 1167 ЦК України, у звязку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

За змістом ч. 2 ст. 1188 ЦК України, обовязок по відшкодуванню шкоди, завданої іншим особам (які не є власниками або володільцями транспортного засобу, наприклад, пасажир транспортного засобу) покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Верховний суд України висловив зазначену позицію в постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Колегія суддів не бере до уваги твердження ОСОБА_3 про те, що суд не врахував, що ним вже добровільно сплачено ОСОБА_2 12500 грн., оскільки ОСОБА_3 не доведено суду, що ці кошти він сплатив позивачці саме за завдану моральну шкоду.

Враховуючи те, що дорожньо-транспортна подія відбулася за участі двох джерел підвищеної небезпеки під керуванням ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та з врахуванням вимог ч.2 ст. 1188 ЦК України, матеріалів кримінальної та цивільної справи, вини ОСОБА_3, тому колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 слід стягнути 45000 грн. відшкодування моральної шкоди, а з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що районний суд на вищенаведені норми закону та обставини справи належним чином уваги не звернув, а тому приходить до висновку про скасування рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року та ухвалення нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково та стягнути з стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 45000 грн. відшкодування моральної шкоди, а з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст..ст.309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 45000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_2 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

ОСОБА_11