Рішення № 63782479, 20.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/18585/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Кондора Р.Ю., Куштана Б.П.

при секретарі - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 листопада 2014 року по справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі Товариство) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20.03.2008 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28/8-08, з подальшим внесенням змін та доповнень, за яким Банк надав позичальнику у строкове платне користування кредит в розмірі 95000 доларів США, а ОСОБА_1 зобовязалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 68/23-2008 від 27.03.2008, предметом якого є належна ОСОБА_1 квартира № 6 по вул. Грушевського (вул. Енгельса), 37 у м. Ужгороді.

17.12.2012 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема стосовно кредитного договору № 28/8-08, укладеного 20.03.2008 з ОСОБА_1, а також договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012, у тому числі за іпотечним договором № 68/23-2008, укладеним 27.03.2008 з ОСОБА_1

Внаслідок неналежного виконання Позичальником зобовязань за кредитним договором, станом на 26.09.2013 у неї утворилась заборгованість у розмірі 898882,15 грн.

Посилаючись на дані обставини, позивач просив у рахунок погашення вказаної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати іпотечний договір від 27.03.2008 недійсним та припиненим, припинити правовідносини за іпотечним договором, зобовязати приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону відчуження предмету іпотеки, виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження на підставі іпотечного договору квартири АДРЕСА_1, виключити з єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про обтяження вказаної квартири. Вказувала на те, що основне зобовязання за кредитним договором не виникло, так як вона кошти не отримувала, отже, договір іпотеки є недійсним і неукладеним.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.11.2014 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру № 6, загальною площею 55,10 кв. м, яка знаходиться у будинку № 37 по вул. Грушевського у м. Ужгороді Закарпатської області, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.1996 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20.03.2008, яка станом на 26.09.2013 складає 898882 грн. 15 коп. шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», та встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

На таке рішення ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу.

Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.

Так, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. В решті рішення залишено без змін (т. 1 а.с.141-145).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24.12.2014 в частині вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки було скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.11.2014 та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

За результатами нового апеляційного розгляду ухвалено рішення від 25.09.2015, яким змінено рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03.11.201 та доповнено резолютивну частину рішення пятим абзацом про те, що дане рішення не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.02.2016 рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25.09.2015 в частині позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, апеляційний суд розглядає справу лише в частині вирішення первісного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить, зокрема, рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити. Доводи апеляційної скарги, які стосуються вирішення первісного позову зводяться до того, що позивач не надав належних доказів переходу вимоги від первісного кредитора до нього; позивач не повідомляв відповідача про перехід права вимоги до нього, а тому такий може не виконувати своє зобовязання; суд звернув стягнення на предмет іпотеки всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі по тексту Закон №1304-VII).

Апелянт та її представник в судове засідання апеляційного суду не зявились повторно. Представник відповідача подав чергову заяву про відкладення розгляду справи, оскільки він приймає участь у розгляді кримінальної справи в якості державного захисника. В той же час, неявка представника не є поважною причиною для неявки самого відповідача, яка в жодне судове засідання апеляційного суду не зявлялась. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України судова колегія розглянула справу за відсутності відповідача та її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, оглянувши оригінал Договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 та Реєстр позичальників (Додаток № 1) до нього, матеріали кредитної справи ОСОБА_1, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

За змістом ст.ст. 11, 509, 526, 611, 614, 623, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, цивільно-правові зобовязання виникають з договорів і повинні виконуватися належним чином; позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором; в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що за лишилась, та сплати процентів; особа відповідальна за порушення зобовязання, позичальник, який уклав і не виконує кредитний договір, повинен відшкодувати кредитору збитки в повному обсязі. Виконання зобовязання забезпечується, зокрема, неустойкою (ст. 549 ЦК України). Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням зобовязання (ст. 550 ч. 1).

Судом установлено, що 20.03.2008 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28/8-08, з подальшим внесенням змін та доповнень, за яким Банк надав позичальнику у строкове платне користування кредит в розмірі 95000 доларів США, а ОСОБА_1 зобовязалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування в сумі, у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 68/23-2008 від 27.03.2008, предметом якого є належна ОСОБА_1 квартира № 6 по вул. Грушевського (вул. Енгельса), 37 у м. Ужгороді.

17.12.2012 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема стосовно кредитного договору № 28/8-08, укладеного 20.03.2008 з ОСОБА_1, а також договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012, у тому числі за іпотечним договором № 68/23-2008, укладеним 27.03.2008 з ОСОБА_1

На підтвердження переходу прав за кредитним договором зі змінами й доповненнями та іпотечними договорами від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи», останнім надано засвідчену копію Договору відступлення прав вимоги й Договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 (т. 1 а.с.25-45, 47-53). Надано також витяг із Додатку № 1 до Договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 щодо кредитного договору № 28/8-08, укладеного 20.03.2008 з ОСОБА_1, та витяг із Додатку № 1 до Договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 стосовно іпотечного договору № 68/23-2008, укладеного 27.03.2008 з ОСОБА_1 (т. 1 а.с.46, 54, т. 2 а.с.138).

Згідно витягу з Реєстру позичальників - Додатку №1 до Договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 - в переліку кредитних договорів є кредитний договір № 28/8-08 від 20.03.2008 (т. 2 а.с.138). Апеляційним судом в судовому засіданні було оглянуто оригінал зазначеного Договору відступлення прав вимоги та Реєстр позичальників (Додаток № 1) до нього, згідно якого на час укладення цього Договору основна непогашена строкова сума кредиту ОСОБА_1 у валюті кредиту становила 44333,44 долари США, основна непогашена прострочена сума кредиту становила 35950,20 доларів США (всього 80283,64 долари США), а також нараховані та несплачені строкові відсотки 940,96 доларів США.

Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» надало відповідні докази, які стосуються безпосередньо договорів, укладених ОСОБА_1, що відповідає вимогам ст. 64 ЦПК України та є свідченням того, що до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли всі права первісного кредитора стосовно обовязків ОСОБА_1

Не заслуговує на увагу й посилання апелянта на неповідомлення ОСОБА_1 про перехід права вимоги до позивача.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 після укладення між позивачем і ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Договору відступлення прав вимоги й Договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012, сплачувала кредитні кошти в користь попереднього кредитора.

Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обовязку погашення кредиту взагалі. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Позичальник не виконувала зобовязання за кредитним договором, у звязку з чим у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. Згідно наданого позивачем розрахунку, така заборгованість станом на 26.09.2013 складає 898 882,15 грн., з яких 641 707,13 грн. борг за кредитом, 84 396,09 грн. - за відсотками, 172 778,93 грн. пеня.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25.09.2015 касаційний суд в ухвалі від 03.02.2016 зазначив, що суд першої інстанції, зазначивши у рішенні загальний розмір заборгованості, в порушення ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив всі складові боргу, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У рішенні взагалі відсутній розрахунок заборгованості за кредитним договором, за який період стягнуто борг, що входить в цю суму.

Не погоджуючись із сумою заборгованості, представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 було сплачено кошти в загальній сумі 61154 долари США, на підтвердження чого були надані копії квитанцій (т. 2 а.с. 61-94). Провівши просту арифметичну дію, представник відповідача вважав, що заборгованість відповідача за кредитним договором повинна становити 33846 доларів США (95000 доларів США 61154 долари США), а також зазначав, що позивач не обгрунтував нарахування пені з посиланням на норму договору (т. 2 а.с.60). Проте така позиція сторони відповідача не відповідає умовам Договору про іпотечний кредит № 28/8-08, яким передбачено сплату процентів за користування кредитом, а також сплату неустойки. Нарахування та сплата Позичальником пені за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/чи процентів за неправомірне користування кредитом передбачено пунктом 6.2 Договору про іпотечний кредит у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку (т. 1 а.с.9). Відповідачем надано копії квитанцій на загальну суму 61154 долари США. Згідно наданого позивачем розрахунку позичальником було сплачено 62539,06 доларів США, і всі платежі, зазначені у наданих відповідачем копіях квитанцій, відображені у цьому розрахунку (т. 2 а.с.139-140).

Як зазначалось вище, за Договором відступлення прав вимоги від 17.12.2012 до Товариства перейшло право вимоги заборгованості по тілу кредиту в загальній сумі 80283,64 долари США та нараховані та несплачені строкові відсотки 940,96 доларів США. Такий правочин ОСОБА_1 не оспорювався, і щодо указаної угоди діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В подальшому ОСОБА_1 не сплачувала коштів ні попередньому, ні новому кредитору, і станом на 26.09.2013 на час звернення Товариства з даним позовом сума заборгованості по тілу кредиту залишалась незмінною 80283,64 долар США.

Представник відповідача заявляв клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи, яку було призначено ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 вересня 2016 року та доручено її проведення ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз». Обовязок оплати судової експертизи було покладено на ОСОБА_1. У звязку з тим, що кошти за проведення експертизи до ТОВ «НІСЕ» не надійшли, справу було повернуто до апеляційного суду без виконання ухвали про призначення експертизи. У супровідному листі ТОВ «НІСЕ» зазначено, що 25 жовтня 2016 року в телефонному режимі при спілкуванні з представником відповідача ОСОБА_2 останній повідомив, що сплачувати за експертизу не будуть (т. 2 а.с.208).

У звязку з цим ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 25.11.2016 ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 вересня 2016 року про призначення у справі судово-екеномічної експертизи було скасовано.

В той же час, 19 жовтня 2016 року до апеляційного суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2, у якій він зазначав, що у відповідача є інформація, що позивач та ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» є повязаними особами. Відповідач заперечував проти проведення експертизи цією експертною установою у звязку з недовірою даному приватному підприємству та просив перепризначити її будь-якій державній установі Української держави (т. 2 а.с.205). Судова колегія зазначає, що будь-яких доказів зв'язку ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», про що зазначається у заяві представника відповідача від 19.10.2016, апеляційному суду надано не було. Крім того, за змістом ст. ст. 20, 22 ЦПК України, відвід може бути заявлений лише конкретній особі експерту, якому доручено проведення експертизи. За змістом ст. 7 Закону України «Про судове експертизу», судово-експертну діяльність здійснюють як державні спеціалізовані установи, так і судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, які в однаковій мірі несуть кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Заява про недовіру ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» була складена 19 жовтня 2016 року - після того, як відповідач та її представник 15 жовтня 2016 року отримали рахунок-фактуру про оплату експертизи, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень, копії яких долучені експертною установою до листа про повернення справи (а.с.207). Відповідачем не було проведено оплату судової експертизи, яка була призначена за клопотанням сторони відповідача, натомість надано голослівну заяву про недовіру визначеній судом експертній установі.

Вважаючи таку поведінку відповідача зловживанням своїми процесуальними правами з метою подальшого затягування розгляду справи, судова колегія відмовила у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи державній спеціалізованій установі.

Таким чином, апелянтом, в порушення вимог ст. 10 ЦПК України, не було спростовано дводи позивача та надані ним докази щодо суми заборгованості відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позичальник не виконала умов кредитного договору, допустила заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на користь нового кредитора у спосіб, який було визначено у позовній заяві - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При ухваленні рішення, місцевий суд не зазначив усіх складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону «Про іпотеку», (вказав) не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а тому судове рішення у цій частині підлягає зміні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В той же час, у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі N 6-1907цс16 зазначено, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зважаючи на те, що Іпотечним договором № 63/23-2008 сторони оцінили предмету іпотеки у 278000 грн. (п. 1.4) судова колегія вважає, що ціна предмету іпотеки має бути не нижчою за вказану. В той же час, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки слід здійснити шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», а під час проведення виконавчих оцінка майна проводиться суб'єктом оціночної діяльності, а отже початкова ціна предмету іпотеки повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Щодо посилання апелянта на Закон №1304-VII, судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції по даній справі кредит отриманий ОСОБА_1 є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа квартири, яка є предметом іпотеки менше 140 кв.м. (55,10 кв.м.).

Зареєстрованим місцем проживання відповідачки є вказана квартира, що позивачем не оспорюється.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищевказана квартира є єдиним нерухомим майном, яке знаходиться у власності боржника.

Таким чином на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону №1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій" не підлягає виконанню.

Відповідні правові позиції були неодноразово викладені Верховним Судом України у Постановах, зокрема, від 25.03.2015 (справа № 6-44цс15), від 15.04.2015 (справа № 6-46цс15), від 27.05.2015 (справа №6-57цс15) від 29.09.2015 (справа № 6-1196цс15), від 30.09.2015 (справи №№ 1309 цс15, 1465 цс15, 1494 цс15, 1825 цс15) від 20.01.2016 (справа № 6-482цс15) від 06.07.2016 (справа № 6-969цс16).

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України слід змінити, зазначивши у абзаці другому резолютивної частини рішення складові заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, та зазначивши початкову ціну предмета іпотеки.

Керуючись ст. ст. 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.п.3,4 ст. 309, 313, ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Змінити рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 листопада 2014 року, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру №6 загальною площею 55,10 кв.м., яка знаходиться у будинку №37 по вул. Грушевського у м. Ужгороді Закарпатської області, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 липня 1996 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №7-7518 - на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», (ЄДРПОУ: 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО: 300346, Юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, буд. Незалежності, 14), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 28/8-08 від 20.03.2008, яка станом на 26.09.2013 складала 898 882,15 гривень (вісімсот дев'яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні пятнадцять копійок), з яких: - 641 707,13 грн. заборгованість за кредитом, - 84 396,09 грн. заборгованість за відсотками, - 172 778,93 грн. пеня, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше 278000 гривень, що було визначено Іпотечним договором № 68/23-2008.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: