Рішення № 63782474, 20.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/2012/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої Готри Т.Ю.,

суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.,

при секретарі - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 21 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання житлового будинку спільним майном та визнання права власності на 1/2 частину будинку, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Свалявського районного суду з указаним позовом, в якому зазначала, що вона з ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з квітня 2001 по червень 2005 року, під час якого у них народилась донька Марія, ІНФОРМАЦІЯ_1. 30.06.2005 року шлюб між ними було розірвано. Починаючи з 2007 року вони знову почали проживати спільно однією сімєю без реєстрації шлюбу, який між ними тривав до 2014 року. Даний юридичний факт було встановлено рішенням Свалявського районного суду від 17.04.2015 року, що набрало законної сили і є чинним.

За час проживання з відповідачем у цивільному шлюбі без реєстрації у них народилась донька Ірина, 26.03.2008 року, що стверджує свідоцтвом про народження. Сімя жила виключно на її доходи, як підприємця, та грошові кошти, що вона отримувала від матері, яка протягом багатьох років перебуває на заробітках у Російській Федерації.

Під час спільного проживання на її кошти від зайняття підприємницькою діяльністю та кошти отримані від матері, вони разом з відповідачем ОСОБА_1 придбали житловий будинок №77 з надвірними спорудами в с.Пасіка Свалявського району, що стверджує договором купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 20.09.2012 року. Однак, за наполяганням ОСОБА_1 його в договорі зазначено одноосібно як покупця.

Посилаючись на норми статей 60, 61, 74 СК України просила суд визнати житловий будинок №77 з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в с.Пасіка Свалявського району спільно набутим майном та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього будинку з надвірними будівлями та спорудами.

В процесі розгляду справи позивачка уточнила позовні вимоги та остаточно просила визнати спільно набуте майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок №77 в с.Пасіка Свалявського району як за покупцями за договором купівлі-продажу від 20.09.2012 року та законними володільцями по 1/2 частини за кожним ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Рішенням Свалявського районного суду від 01.06.2016 року позов задоволено. Визнано житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: с.Пасіка, 77 Свалявського району спільно набутим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано право власності ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частки на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: с.Пасіка, 77 Свалявського району.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що на даний час він не являється власником будинку, а тому такий не може вважатися спільною власністю. Відповідачка жодних коштів на придбання будинку не давала, доказів про це суду не надала.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду від 21.10.2016 року визнано спільно набуте майно житловий будинок №77 в с.Пасіка Свалявського району за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як за покупцями за договором купівлі-продажу від 20.09.2012 року та законними володільцями по 1/2 частини за кожним ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Додаткове рішення в апеляційному порядку сторонами не оскаржувалося.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав.

Сторони у судове засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з квітня 2001 по червень 2005 року, під час якого у них народилась донька Марія, ІНФОРМАЦІЯ_1. 30.06.2005 року шлюб між ними було розірвано.

Рішенням Свалявського районного суду від 17.04.2015 року встановлено юридичний факт проживання однією сімєю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у період з 2007 по 2014 рік (а.с.19). В цій частині рішення суду набрало законної сили (а.с.9).

За час проживання з відповідачем ОСОБА_1 у цивільному шлюбі без реєстрації у них народилась донька Ірина, 26.03.2008 року, що стверджується свідоцтвом про народження.

Також за час спільного проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 придбали житловий будинок №77 з надвірними спорудами в с.Пасіка Свалявського району, що стверджується договором купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 20.09.2012 року, в якому покупцем зазначено тільки відповідача ОСОБА_1

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок було придбано за час спільного проживання та за спільні кошти ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції за таких обставин.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на правів спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.61 СК України обєктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Встановивши, що спірний житловий будинок сторонами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був придбаний ними за час спільного проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу та за їхні спільні гроші, суд першої інстанції правильно визнав вказаний житловий будинок з надвірними спорудами спільно набутим майном ОСОБА_2 і ОСОБА_1, та визнав право власності ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частки на цей будинок.

Також суд правильно виходив із того, що відсутність державної реєстрації на спірний будинок не є підставою для відмови у позові, оскільки відповідач ОСОБА_1 навмисно не здійснює державну реєстрацію прав на цей будинок в порядку, передбаченому ст.182 ЦК України, понад чотири роки з моменту придбання зазначеного нерухомого майна.

Посилання апелянта ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що спірний будинок був придбаний виключно за його особисті кошти, а тому це майно не є спільною сумісною власністю, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи про це відсутні належні і допустимі докази, в розумінні вимог статей 58 і 59 ЦПК України. Навпаки, з наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що відповідач з лютого 2005 року офіційно не працює (а.с.37). Факт відсутності у нього постійної роботи та стабільних заробітків він стверджує у своїх запереченнях від 25.12.2012 року на позовну заяву ОСОБА_2 по іншій цивільній справі про стягнення з нього аліментів на утримання їхньої неповнолітньої доньки Марії (а.с.38). ОСОБА_2 як з матеріалів справи слідує, що позивачка ОСОБА_2 є приватним підприємцем і отримує доходи.

Стосовно уточнених позовних вимог ОСОБА_2, то суд першої інстанції помилково дійшов висновку про їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обовязків.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Як вбачається з клопотання ОСОБА_2, то позивачка просила визнати спільно набуте майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок №77 в с.Пасіка Свалявського району як за покупцями за договором купівлі-продажу від 20.09.2012 року та законними володільцями по 1/2 частини за кожним ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Однак, такого способу захисту цивільних прав на інтересів як визнання спільно набутого майна як за покупцями за договором купівлі-продажу та законними його володільцями, статтею 16 ЦК України не передбачено. А тому суд не може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж такий, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Свалявського районного суду від 21 жовтня 2016 року слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні додаткових позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткове рішення Свалявського районного суду від 21 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні додаткових позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуюча :

Судді :