Ухвала суду № 63782139, 28.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/8748/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2271/2016

головуючий в I інстанції Пікалова Н.М.

суддя доповідач Никифоряк Л.П.

Категорія 27 ______________

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

28 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації, в якій подано апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

02 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» /надалі Банк/ звернувся в суд з позовом в якому просив виселити та зняти з реєстрації ОСОБА_1 та інших зареєстрованих без згоди іпотекодавця мешканців будинку 63 по вулиці Литовська в селищі міського типу Ясногірка Донецької області на який за рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2010 року як на предмет іпотеки звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 93820,00грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 листопада 2016 року в позові Банку відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Банку просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вказуючи що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, за відсутності представника позивача, повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчить наявна в матеріалах справи телефонограма, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе згідно кредитного договору від 10 вересня 2010 року зобовязань з повернення 93820,00 грн., Банк за рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором звернув стягнення на будинок 63 по вулиці Литовська в селищі міського типу Ясногірка Донецької області, в якому з 1996 року зареєстрований ОСОБА_1, з 1995 року ОСОБА_2 та з 1998 року ОСОБА_3

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення відповідача та інших зареєстрованих за даною адресою осіб, суд першої інстанції керувався статтею 109 ЖК України , яка встановлює правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Крім того, виходив із положень статті 9 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» згідно якої протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України, зупиняється дія статті 40 ЗУ "Про іпотеку" (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі обєкти).

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Саме до цього зводиться висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 109 ЖК УРСР та положень статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку", викладені у постановах від 21 жовтня та 16 грудня 2015 року, від 03 лютого 2016 року, який згідно зі статтею 360 7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановивши, що в іпотеку передано будинок, в якому з 1996 року зареєстрований ОСОБА_1, з 1995 року ОСОБА_2 та з 1998 року ОСОБА_3, тобто майно придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволені позовних вимог про виселення без надання іншого постійного житла, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02 вересня 2014 р. передбачено, що протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України, зупиняється дія статті 40 ЗУ "Про іпотеку" (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі обєкти), доводи апеляційної скарги в цій частині також є необґрунтованими. Посилання в апеляційний скарзі на те, що зазначений закон діє в сфері виконання рішення, зупиняє його виконання на стадії виконавчого провадження є помилковим та не ґрунтується на законі.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не зясував до чиєї компетенції належить право надавати житло у разі виселення та не перевірив, чи відсутні вільні приміщення з фондів житла для тимчасового проживання в м. Краматорськ, оскільки за змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Вимогами статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто, вимогами діючого законодавство передбачено, що обовязок доказування покладено саме на сторону у справі, а суд лише сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи. А згідно з вимогами частини 1 статті 137 ЦПК України суд витребує докази лише за клопотанням сторін. А під час розгляду справи ніяких клопотання позивачем не заявлялось.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Нових доказів які б давали підстави для задоволення позовних вимог Банку про виселення відповідача та інших осіб, у досліджені яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, або їх не подання було зумовлено поважними причинами, позивачем апеляційному суду не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: