Ухвала суду № 63781944, 28.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/915/14-ц Номер провадження 22-ц/775/2031/2016

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції: Притуляк С.А. Єдиний унікальний номер 227/915/14-ц

Доповідач: Новікова Г.В. Номер провадження 22-ц/775/2031/2016

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Новікової Г. В.,

суддів: Гапонова А.В., Новосьолової Г.Г.,

при секретарі: Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційні скарги ОСОБА_1 та відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2016 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність державного виконавця, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, посилаючись на те, що державний виконавець Балдинюк М.Ю. 01 березня 2016 року неправомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю у виконавчому документі в тому числі, ідентифікаційного коду боржника, а начальник ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 у своїй відповіді 23.03.2016 року зазначив, що вказані дії державного виконавця Балдинюк М.Ю. є правомірними і відповідають вимогам закону.

Вважав, що ОСОБА_2 вводить його в оману і надає інформацію,яка не відповідає дійсності і є недостовірною. Оскільки якщо суду не відомий ідентифікаційний код, державний виконавець має право і зобовязаний отримати його від компетентних органів, що підтвердив в своїй постанові Верховний Суд України. Відповідач ОСОБА_2 порушив його права,надавши недостовірну інформацію.

З урахуванням уточнень від 10.05.2016р., просив суд визнати незаконною діяльність начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 в частині надання йому недостовірної інформації, надання якої заборонено п.2 ч.1 ст.16 Закону України "Про протидію корупції"; визнати незаконною бездіяльність начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 в частині ігнорування його порушених прав, гарантованих ст.2 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р., ст.22 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950р., а також визнати незаконною постанову №50349477 від 01.03.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження в частині відсутності у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 10 травня 2016 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3 №50349434 від 01.03.2016р. в частині відмови у відкритті виконавчого провадження через відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника (юридичної особи). В іншій частині скарги відмовлено.

З Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на проїзд до суду у розмірі 108,89 грн.

Визнано виконавчі листи від 17.02.2016р. про визнання неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. при виконанні рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2015р. про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПП «Новодонецька ремонтно-експлуатаційна контора» заборгованості, в частині не направлення боржникові своєчасно постанови про відкриття виконавчого провадження №47633472 від 14.04.2015р., стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн., такими, що не підлягають виконанню, як такі, що були видані помилково.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30.06.2016 року ухвалу Добропільського міськрайонного суду від 10 травня 2016 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30.08.2016 року ОСОБА_1 уточнив свою скаргу і просив визнати виконавчі листи від 17.02.2016 року про визнання неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. в частині стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та в частині витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн., такими, що були видані помилково. Зобовязати

начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 скасувати постанову державного виконавця Балдинюк М.Ю. за № 50349434 від 1.03.2016 року, визнати його незаконним в частині відмови в відкритті провадження із-зі відсутності ідентифікаційного коду. Визнати незаконною діяльність начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 в частині надання йому недостовірної інформації, надання якої заборонено п.2 ч.1 ст.16 Закону України "Про протидію корупції"; визнати незаконною бездіяльність начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 в частині ігнорування його порушених прав, гарантованих ст.2 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р., ст.22 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950р..

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 11 жовтня 2016 року скаргу задоволено частково. Визнано виконавчі листи від 17.02.2016 року про визнання неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. в частині стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та в частині витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн., такими, що не підлягають виконанню,як такі що були видані помилково. Визнано неправомірною постанову головного державного виконавця Балдинюк М.Ю. за № 50349434 від 1.03.2016 року в частині відмови в відкритті виконавчого провадження із-зі відсутності у виконавчому документі ідентифікаційного коду. Зобовязано начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2

скасувати постанову державного виконавця Балдинюк М.Ю. за № 50349434 від 1.03.2016 року. В іншій частині скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що начальник ВПВР ОСОБА_2, відмовляючись визнати постанову державного виконавця Балденюка М.Ю. незаконною в частині відмови в відкритті виконавчого провадження із-за відсутності в виконавчому документі ідентифікаційного коду , при цьому проігнорував обґрунтування його скарги, в якій зазначена правова позиція Верховного Суду України №6-62цс14 від 25.06.2014 року, та в порушення положень ч.2 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» та вимоги ст.19 Закону України «Про звернення громадян» не скасував постанову №50349434 від 01.03.2016 року як незаконнну. При ухваленні судового рішення суд не врахував його обґрунтування.

Суд проігнорував той факт, що начальник ДВС ОСОБА_2 в порядку ч.2 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» мав право, а в порядку ст.19 Закону України «Про звернення громадян» зобовязаний був скасувати оскаржувану ним постанову ОСОБА_3, але не зробив цього, чим виявив свою неправомірну бездіяльність.

В своїх обґрунтуваннях суд вказав, що викладене у відповіді ОСОБА_2 на його звернення від 11 березня 2016 року не є недостовірною інформацією, а є правовою позицією ОСОБА_2. Однак він вважає, що це не правова позиція ОСОБА_2, а правовий нігілізм, що не допустимо з боку чиновника, який діє від імені Держави.

Просив скасувати ухвалу Добропільського міськрайонного суду від 11 жовтня 2016 року ; визнати неправомірною бездіяльність начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 в частині відмови та визнати незаконною постанову державного виконавця Балдинюка М.Ю. №50349434 від 01.03.2016 року з причини відсутності у виконавчому листі ідентифікаційного номеру боржника; зобовязати начальника ВПВР УДВС Донецької області ОСОБА_2 ска- сувати постанову державного виконавця Балдинюка М.Ю. №50349434 від 01.03.2016 року; стягнути з ВПВР УДВС Донецької області на його користь затрати на проїзд в судові засідання в розмірі 162,56грн. та 23,06грн. витрат на проїзд із засідання суду 11.10.2016 року до місця проживання згідно проїзного квитка.

В апеляційній скарзі Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області просило скасувати ухвалу суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні скарги в повному обсязі, судові витрати покласти на ОСОБА_1. Посилається на те, що судом першої інстанції в порушення норм ЦПК України не зясовувалось питання щодо строків звернення заявника до суду. Відповідно до рекомендованого листа про вручення поштового відправлення, постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження було отримано 09.03.2016 року, проте із скаргою на неправомірність винесених постанов заявник звернувся лише 05.04.2016 року.

Суд порушив процесуальні права та законні інтереси ВПВР УДВС Головного управління юстиції в Донецькій області, розглянувши справу не в режимі відеоконференції та без участі представника відділу, а саме ст.ст.10, 27,158-1 ЦПК України.

Визнання постанови ВП №503494 від 01.03.2016 року частково правомірною та зобовязання начальника відділу скасувати оскаржувану постанову в повному обсязі є взаємовиключними діями: суд визнав постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №503494 від 01.03.2016 року частково неправомірною, але зобовязав начальника відділу скасувати оскаржувану постанову в повному обсязі.

Також зазначив, що відповідно до п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» , якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад при частковому задоволенні позову немайнового характеру) , то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Судом першої інстанції скаргу задоволено частково, проте не звернуто увагу на вимоги вказаних норм, а лише зазначено, що часткового стягнення витрат , повязаних з розглядом скарги законодавством не визначено.

Виконавчий документ,наданий ОСОБА_1 не відповідав вимогам п.6 ч.1 ст.26, ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», п.п. в п.3.3.Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, а саме не зазначено ідентифікаційний код субєкта господарської діяльності боржника (юридичної особи), що є обовязковим реквізитом виконавчого документу.

В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою головного державного виконавця Балдинюк М.Ю. та заявою ОСОБА_1 про слухання справи у його відсутність.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19.10.2015р. скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та незаконні дії державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Бестик І.С. при виконанні рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2015р. про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства «Новодонецька ремонтно-експлуатаційна контора» заборгованості, в частині не направлення боржникові своєчасно постанови про відкриття виконавчого провадження №47633472 від 14.04.2015р., стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн. Стягнуто з Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ на користь ОСОБА_1 витрати на проїзд до суду у розмірі 20,68 грн.

На виконання вказаної ухвали 17.02.2016р. видано виконавчі листи,які були надані на виконання до виконавчої служби.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС Донецької області Балдинюка М.Ю. №50349434 від 01.03.2016р. відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Добропільського МУЮ на користь ОСОБА_1 витрат на проїзд до суду у розмірі 20,68 грн., у зв'язку із тим, що дане судове рішення має виконуватися органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також у зв'язку з тим, що поданий стягувачем виконавчий документ не відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не містить ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника (юридичної особи).

Постановами головного державного виконавця ВПВР УДВС Донецької області Балдинюка М.Ю. за №50349477 та №50349454 від 01.03.2016р. відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів від 17.02.2016 року, виданих Добропільським міськрайонним судом на підставі судового рішення про стягнення з відділу державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції на користь ОСОБА_1 витрат на проїзд до суду; стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн. та витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн. з тих підстав, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» і не містить ідентифікаційного коду субєкта господарської діяльності боржника. Крім того, Законом перелічено заходи примусового виконання рішення. Повноваження щодо визнання неправомірними дій інших осіб, державний виконавець не має, а між тим, в виконавчому листі зазначено,що суд вирішив визнати неправомірними дій державного виконавця Бестик І.С. при виконанні рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10.02.2015р. про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПП «Новодонецька ремонтно-експлуатаційна контора» проведенням виконавчих дій у сумі 52,30 грн.; в частині не направлення боржникові своєчасно постанови про відкриття виконавчого провадження №47633472 від 14.04.2015р., стягнення 10% виконавчого збору у сумі 131,48 грн.. Резолютивна частина виконавчого документу не містить заходів примусового виконання рішення,що в свою чергу виключає здійснення виконавчого провадження.

В виконавчому листі №50349434 зазначено: стягнути з відділу державної виконавчої служби Добропільського МУЮ на користь ОСОБА_1 витрати на проїзд до суду у розмірі 20,68 грн.. В постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження зазначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами,що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.Тому запропоновано звернутися для подальшого виконання рішення до відповідного органу Казначейства відповідно до Закону, а крім того,також відсутній ідентифікаційний код боржника.

Вказані постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01.03.2016 року ОСОБА_1 отримав під підпис 09 березня 2016 року, про що він зазначив у своїх поясненнях. Зазначені пояснення щодо дати отримання вказаних постанов нічим не спростовані.

Згідно положень статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою,якщо вважають,що рішенням,дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення,ухваленого відповідно до цього Кодексу,порушено їх права чи свободи.

Статтею 385 ЦПК України передбачено, що скарга може бути подана до суду у 10-денний строк з дня,коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом (п.4 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на час виникнення даних правовідносин).

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх зясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Оскаржуючи 05.04.2016 року до суду постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 1.03.2016 року,ОСОБА_1 послався на те,що зазначені постанови він отримав під підпис 09.03.2016 року. Однак ні при зверненні зі скаргою до суду,ні в клопотанні ним не ставилося питання про поновлення пропущеного строку. І таке питання судом першої інстанції не вирішувалося.

При новому розгляді ОСОБА_1 30.08.2016 року уточнив свою скаргу, однак заяву про поновлення строку не подавав. Суд першої інстанції розглянув повторно скаргу по суті і не звернув уваги на відсутність заяви про поновлення строку, при тому, що якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, то така скарга залишається без розгляду.

Розглядаючи скаргу по суті і в тому числі на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені вимоги Закону і не зробив в судовому рішенні ніяких правових висновків з цього приводу.

Крім того, оскаржуючи дії начальника УДВС ОСОБА_2, заявник зазначив, що звернувся до нього зі скаргою 11.03.2016 року. Суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що на скаргу надано відповідь 23.03.2016 року. Розглядаючи скаргу в цій частині по суті, суд першої інстанції не встановив,коли зазначену відповідь отримав ОСОБА_1, та з урахуванням встановленого чи не пропущено останнім строк для звернення до суду. І в цій частині судове рішення не містить ніяких правових висновків.

Оскільки судом першої інстанції при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права , а саме порушено порядок встановлений для його вирішення,то ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 309, 312,315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити частково.

Ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: