Рішення № 63776892, 08.09.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3283/16-ц

провадження № 2/753/3252/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого-судді Даниленко В.В.

при секретарі Пасько І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Дарницькому районному суді м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "МЖК-1" про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ "МЖК-1" про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

В своєму позові просив суд, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 34 908,00 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 822,88 грн..

Представник позивача просив суд про розгляд справи за його відсутності, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити їх. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився. Поважних причини неявки суду не повідомив.

Суд, з'ясувавши обставини та дослідивши докази по справі, вважає, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.01.2004 року мене, ОСОБА_2, було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» на посаду різноробочого 2-го розряду, згідно наказу № 61 від 31.12.2003 року.

17.06.2014 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України Наказом № 72-П від 17.06.2014 року.

Кодексом законів про працю у ст. 74 встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Дане положення закріплено також ст. 2 Закону України «Про відпустки», а саме: право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Згідно ст. 75 Кодексу законів про працю, ст.. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За весь час роботи на підприємстві позивач не скористався правом на щорічну відпустку.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провалиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

30.12.2015 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено лист з проханням провести розрахунок.

23.02.2016 року Відповідачем було виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у сумі 14 732,36 грн.

Приписами ст. 117 Кодексу законів про працю встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

П. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.99 визначає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

П. 21. вищезазначеної постанови при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 ( 100-95-п ) (з наступними змінами і доповненнями).

Ч. 3 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 визначає, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. З Розділу III вищезазначеного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно ч.3 п 3 Розділу III вищевказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, Відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку який становить 34 908,00 грн.

Ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

4.2 ст. 2 вищезазначеного Закону роз'яснює, що під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та ін.

Відповідно до ст.. 1 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995 заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно ст.. 2 вищезазначеного Закону структуру заробітної плати складають:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки, компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки належить до додаткового фонду заробітної плати, то на користь Позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яка складає 7 822,88 грн.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, на позовні вимоги Позивача поширюються положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи надані позивачем докази та вказані норми чинного законодавства, вимоги позивача є обґрунтованими, законними.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмова у прийнятті.

Стаття 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 74, 75, 83, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю, ст.ст. 526, 536, 623, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ТОВ "МЖК-1" про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» (код ЄДРПОУ 30606505) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 34 908,00 грн. (тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісім гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» (код ЄДРПОУ 30606505) на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 822,88 грн. (сім тисяч вісімсот двадцять дві гривні 88 копійок)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: