Ухвала суду № 63775302, 21.12.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О., секретар судового засідання Шептицька С.С.,

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна ОСОБА_3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року позов ТОВ «Будівельна ОСОБА_3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Будівельна ОСОБА_3" заборгованість згідно договору №7-102 від 10 грудня 1996 року в розмірі 1961 гривня 88 коп. основного боргу, 1961,88 гривень пені та 34,82 - 3 % річних.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія ОСОБА_3» судові витрати у сумі 1218 грн.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що в будь-які правостосунки з ТОВ «Будівельна компанія «Авангард» він не вступав і вона не має до нього жодного правовідношення.

Стверджував, що в Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія ОСОБА_3» немає будь якого доказу виконання послуг та їх вартість, що свідчить про те, що таких доказів у вигляді документів первинного бухгалтерського обліку у позивача немає.

Звертав увагу на те, що він ніколи не заключав з ТОВ «Будівельна компанія ОСОБА_3» будь яких цивільно-правових договорів, вказане товариство не являється правонаступником Малого колективного підприємства «Авангард», з яким у нього 10.12.1996 року на підставі договору №5-1-29 від 25.10.1995 року був укладений договір №7-102 від 10.12.1996 року який позивач згадує у позовній заяві. Зазначав також, що договір №7-102 від 10.12.1996 року на підставі Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» втратив силу ще 1 січня 2006 року.

Вказував, що не є підставою для задоволення заявленого позову Договір позивача від 01.04.2013 року про уступку права вимоги.

Доводив, що ТОВ «Будівельна компанія ОСОБА_3» незаконно привласнила собі обовязок первинного кредитора по визнанню вартості послуг, незаконно склавши про це калькуляцію послуг по обслуговуванню ТОВ «Будівельна компанія ОСОБА_3» по вул. С.Коновальця, 7а на 2015 рік і аналогічну калькуляцію на 2016 рік і ці завідомо фіктивні документи долучив до позовної заяви в якості доказів.

Звертав увагу на те, що як на підставу заявлених до нього вимог керівники ТОВ «ОСОБА_3 авангард» та ТОВ «Будівельна ОСОБА_3 «Авангард» посилаються на заключний між ними договір від 01.04.2013 року про передачу ТОВ БК «Авангард» за винагороду право вимагати від нього суми боргу.

Покликався на ухвалу від 22.04.2015 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в якій зазначено, що Договором від 01.04.2013 року про передачу ТОВ БК «Авангард» права вимоги від нього боргу йому не передавалось право самостійно визначати суму боргу, самому складати і самому затверджувати калькуляцію вартості невідомо ким виконаних робіт (жодна цифра в якій не підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку. Тим більше не передавалось право виконувати будь-які послуги чи роботи на його автомобільній стоянці і робити це без його замовлення на виконання таких робіт чи послуг.

Наголошував на тому, що передача права вимоги за договором не може тягти за собою виникнення у нового кредитора будь-яких обовязків первісного кредитора у зобовязанні.

З цих підстав просив рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не зявився і причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Подане ним клопотання про відкладення розгляду справи для вручення йому рішення суду першої інстанції та технічного запису процесу для можливості подання додаткових доводів до апеляційної скарги до задоволення не підлягає.

Вручення рішення суду першої інстанції та копії технічного запису судового засідання не відноситься до компетенції чи обовязку суду апеляційної інстанції, а з дати його повідомлення (19 листопада 2016 року) про розгляд справи в апеляційній інстанції ОСОБА_2 мав достатньо часу для ознайомлення в справі з повним текстом рішення місцевого суду або безпосередньо в ньому отримати копію рішення та технічного запису.

Відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Представник ТОВ "Будівельна ОСОБА_3" ОСОБА_1, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та стягуючи з ОСОБА_2 заборгованість за надані послуги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений строк заборгованість не погасив, а умови договору не суперечать діючому на час його укладання законодавству.

Такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 526 та ч.1 ст.530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що 10 грудня 1996 року між Малим колективним ''Підприємством «ОСОБА_3» (правонаступник "ЗАТ" ОСОБА_3) та ОСОБА_2 укладено договір №7-102 за умовами якого МКП «Авангард», як основний власник споруди гаражного комплексу, несе відповідальність за роботу енергозабезпечення та водопостачання, каналізації, телефонізації, системи, пожежогасіння, а власник гаража-стоянки своєчасно сплачує кошти за надані послуги, дотримується всіх вимог по експлуатації гаражного комплексу.

Відповідач ОСОБА_2 являється власником стоянки № 102 що випливає з договору №7-102 від 10.12.1996 року та не заперечується сторонами.

Відповідно до п.2.10 договору .№7-102 від 10.12.1996 року власник до 15 числа наступного місяця зобовязується компенсувати ТОВ "Компанія Авангард" всі понесені ним витрати за експлуатацію місця-стоянки в гаражному комплексі, вчасно сплачувати суму затрат в ощадкасу або перераховувати кошти на рахунок у банку.

ОСОБА_2 умов договору не дотримувався.

01 квітня 2013 року між ТОВ "Компанія Авангард" та ТзОВ "БК ОСОБА_3" укладено договір "Про відступлення права вимоги", згідно якого з 01.04.2013 року ТОВ "Компанія Авангард" передає, а ТзОВ "БК ОСОБА_3" приймає право вимоги оплати за надані послуги згідно укладених договорів про надання послуг, в тому числі і по договору №7-102.

Цей договір сторонами не розривався та не визнавався не дійсним, тобто є чинним.

Між сторонами вже виникав аналогічний спір (за інший період) та рішенням Рівненського міського суду від 16 квітня 2014 року в цивільній справі за № 569/1318/13-ц з ОСОБА_2 на користь ТзОВ "БК ОСОБА_3" було стягнуто заборгованість за надані послуги, а в задоволенні зустрічного позову про зобовязання здійснити перерахунок вартості послуг відмовлено.

В даній справі ОСОБА_2 згідно розрахунків 3% річних, пені та калькуляції станом на 14 березня 2016 року має заборгованість згідно договору №7-102 від 10 "грудня" 1996 року в розмірі 1961 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят одна) гривня 88 коп. Сума пені за період з 16.02.2015 року по 14.03.2016 року становить 8473,36 гривень. Сума 3% річних за період з 16.02.2015 року по 14.03.2016 року становить 34,82 гривень.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений строк заборгованість не повернув, а умови договору не суперечать діючому на час його укладання законодавству, то місцевий суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь Товариства з заборгованість за надані послуги по обслуговуванню гараж-стоянки № 102 в розмірі 1961 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят одна) гривня 88 коп. основного боргу та 34,82 - 3 % річних.

Тарифи використані в калькуляції ОСОБА_2 не спростував та свій обґрунтований розрахунок заборгованості за послуги з утримання стоянки не надавав суду вважаючи, що юридичних підстав для стягнення з нього заборгованості немає.

Відповідно до п.2.10 договору № 7-102 від 10.12.1996 року за кожен день несвоєчасної оплати нараховується пеня в розмірі 2 % від суми недоплати, що згідно калькуляції склало 8473,36 гривень.

Посилаючись на ч.3 ст.551 ЦК України та ту обставину, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків, місцевий суд обґрунтовано зменшив її розмір до розміру понесеної позивачем шкоди в сумі 1961 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят одна) гривня 88 коп.

Такий висновок місцевого суду є вірним.

Посилання апелянта на втрату чинності договору № 7-102 від 10.12.1996 року відповідно до перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не заслуговує на увагу, оскільки послуги зазначені в договорі не є житлово-комунальними за визначенням..

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України місцевим судом правильно вирішено питання про стягнення судових витрат в справі.

Оскільки рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених у ньому, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. п.1 ч.1 ст.307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий:

Судді: